Розумію, що ставити діагнози по інтернету — то фігня, але можливо в когось щось подібне було. В поліклініці навряд чи щось порадять (коли мати потрапила в лікарню, то місцеві медики так і не змогли поставити діагноз, лише в обласній допомогли). Лікар, в ягого спостерігаюсь, у відпустці. А дільничного лікаря нема. Та взгалі на всю поліклініку тільки два дільничних лікаря. Це на 40-тисячне місто і прилеглий район. Нормуль, так?  Так шо: «От, валяй у поліклініку» — не аргумент.

Зібралися на дачу. Але ще в дорозі стала кружитися голова. Ну, може, укачує (хоча давно цього не спостерігалось). А як приїхав на дачу то стало нудити. Хоч нудило, але не настільки, щоб проблюватись. Далі — ще цікавіше: з'явився озноб (а це значить, що підвищилась температура). Десь під вечір температура спала і перестало нудити. Зате вночі знову піднялась температура і розболілась голова. Ледве попустило. Хоча голова зрідка болить у скронях. Поміряв тиск: в нормі.

Думаю, міг травонутися (хоча чим? Яєшня, каша, кава з цукром). Але продуло (бо напередодні, та й під час поїздки було тепло, але дуже вітряно. Не знаєш: чи в шапці, чи без). Подумав про кліщів, бо і на дачі, і по паркам лазяю. Однак на собі ще не ловив. Так шо навіть не знаю, що це може бути. А так, таке враження що всі системи дають збій.

Їздив у столицю. І просто офигів — тополі вздовж дороги на Київ вирубали. Всі. Від в'їзду у місто до Білогородського кола. От нафіга так робити? Щоб вихлопи осідали на поля?

Зранку збори на дачу. Збиралися довго, планували зробити багато справ — хоча дача фактично вже не наша. І, як завжди, без сварки не обійшлося. Причому всі один з одним. Так що на дачу я і мама не поїхали. Ну шо, кльово! Нащо тільки було збиратися?

А можливо, це у нас сімейне. В мене теж буває: щось плануєш, збираєшся — а потім раптом з'являються причини, які змушують змінити плани.

В одній з газет є рубрика знайомств. Мати дивилась свіжий випуск і каже: «Дивись: якраз дівчина з нашого регіону. Може десь живе неподалік. Наче підходить». Я «ламаюся» — щось зовсім не хочеться знайомитись. А мати продовжує: «Ще й номер телефону з гарними цифорами». Відколи мама почала звертати увагу на нумерологію? Я продовжую: «Нафіг кому треба безробітний, та ще й проживаючий з батьками?» Ну, доборе, добре. Якщо наполягаєте, подзвоню.

І тут, кульмінація. Набираю: абонент поза зоною досяжності. Хех: не прийшлося напружуватися і вигадувати про що поговорити. А заодно можна мамі докоряти. Тепер вже не пристає з пропозиціями.

P.S.: Декілька років тому вдавалося додзвонитися. Але воно того не варте.

Думав про шо б написати і згадав, що розпочинав тему про київські заводи. Але не довів до логічного завершення — залишилось показати частину заводів. От тільки не дуже зараз наїздишся... Тому запитую у юашників: може в когось є фотки, або зможе відфоткати

Порібно такого плану.

Цікавлять знімки таких підприємств: Судноремонтний завод (Поділ), Пивзавод "Оболонь", Сміттєспалювальний завод (Бортничі), Завод "радикал", Дарницький шовковий комбінат (те, в що він перетворився), Завод "Хімволокно" (Дарниця), Фармацевтична фабрика "Дарниця", Завод "Буревісник".

Вчора сусіди зверху влаштували ремонт. Шатали труби опалення. Якщо точніше, зрізали труби (централізованого опалення вже давно нема). Та так, що аж штукатурка і бетон сипались. Думав: зовсім розвалять будинок.
Прибирали, але аж досі часом трапляються шматки штукатурки. Ну як це можна? Треба було попросити сусідів, що над ними, щоб і вони пошатали трубу.

Вчора відкрив дачний сезон 2017 року. Ну, що сказати... Враження, ніби це інша дача — не та, що була раніше. Порівнюючти із 2015 роком багато що змінилось. І у нас на дачі, і на всьому дачному масиві. Дерева підросли, будинок добудували (в новому вигляді я його бачив тільки декілька разів), сусіди потроху будують будиночки. І ще одна зміна: якщо в 2014-2016х на дачі хазяйнував батько, то з цього року ділянку віддали брату. Батькам вже важко і працювати на городі, і батько вже застарий, щоб керувати машиною. А на маршрутках не наїздишся — все одно пішки далеко йти. І я один із дачею не справлюся. А брату треба десь жити (винаймати хату дорого). Головне, що дача дістанеться не чужим людям.

Однак хоч і рідня, але відчуваєш на дачі гостем. Навіть особливого суму не було. Хоча могилка кота нагадує, що на дачі був ще один господар — Рижик. Все-таки якось порожньо на дачі без тваринок.

Що цікаво, дачний сезон цього року відкрили рано. Зазвичай городні справи розпочинали в квітні-початку травня. Ну, цього року і весна прийшла за календарем. Хоча було холодно. А пейзажі пізньоосінні.

Поприбирали бадилля, перенесли дошки, пообрізали дерева (на мою думку, підчистили занадто). З сокирою і пилою не дуже вправно виходить. Хоча звідки взятися вправності і сили? Що, тренувався? Мені більше в кайф перекопати землю, полити городину, зібрати врожай. А пиляти-рубити нє. Ну, думаю, городні справи на цей рік поки залишаться під нашим впорядкуванням. Хоча з планами брата і садити ніде буде. Треба було купити сусідню ділянку. Бо 6 соток мало.

Щоденник з розмірними ознаками для майстрів з пошиття одягу. 
254 сторінки.
Вартість - 88,70 грн. При замовленні від 10 штук - знижка 5%

Поучаствовав в литературно-творческом проекте «Щоденник. Re:make» и оценив полученную книгу, спешу поделиться своими мыслями о прочитанном.

 

«“Щоденник. Re:make” схожий на таку сюрреалістичну гру, де всі 85 авторів пишуть одне за одним невеликі есеї, балансуючи на межі ізольованості від сюжету (за умови, що кожен наступний автор бачить лише частину написаного до нього)  і безпосередньої залежності від нього (за умови, що кожен наступний автор має продовжувати задану попередниками траєкторію розвитку сюжету)»

(с интервью с организаторами проекта)

Прочитав эту книгу два года назад, я бы сказала, что образное слово молодых писателей сильно, как никогда, и современная литература движется в светлое будущее, товарищи! Сейчас же я смотрю на писательство немного по-другому. Может, это влияние работы, связанной с созданием шаблонных текстов, где не всегда уместно фонтанировать творческим потенциалом, поэтому в художественной литературе мне каждый раз хочется удивляться чему-то новому, оригинальному. А может, я попросту очень привередливая читательница, которая в каждом писательском труде стремится найти недоработки.

По сути, не важно, но, так или иначе, «Щоденник. Re:make» получился как-то… Как-то без огня. Проект писался под эгидой творчества, и как будто только по этой причине писатели-соучастники (и я в том числе, конечно же!) как могли, так и фантазировали, не особо беспокоясь о том, чтобы «подыграть» предшественнику, продолжая его тему. Казалось бы, полет мысли на пределе возможности – творческому проекту на пользу, но группировка этих текстов вместе послужила тому, что страницы стали такими тяжелыми! Осилить хотя бы десяток из них за раз – это подвиг, ведь каждый участник пытался на кусочке листика А4 вместить всё(!), ВСЁ, что, как мне кажется, обычно положено рассказывать на приеме у психотерапевта…

Изредка книгой мелькают искры. Стилизация под смелые высказывания Дереша, размышления о жизни в духе Андруховича и много острой критики социальным реалиям, которой мог бы позавидовать сам мистер Фримен.

Но в то же время мнения настолько неоднозначны (что не удивительно, ведь в книге собраны мысли около сотни разных людей), что волей-неволей возникает вопрос: «А где же МЕСЕДЖ?» Все серьезные претензии и жизненные откровения ведут к следующему участнику и, чаще всего, всё резко меняется… Да потому что меседж у каждого свой!

В моем экземпляре «Щоденника. Re:make» около дюжины загнутых уголков страничек с интересными отрывками, авторы которых смогли меня удивить и порадовать. Я считаю, что любая книга, где есть хотя бы парочка таких особенных страниц, написана не зря.

 

Ліричний відступ №1!
Конкурс "найоригінальніша засмага тижня" - впевнено виграв невідомий чоловік на пляжі "Магнат"! От його фото! :)


Ліричний відступ №2. 29.07 - День флоту, і моє псевдо-наукове відкриття.
Поки я все ще ділюся враженнями про екскурсію - життя йде своїм шляхом, і, зокрема, настав великий День ВМФ України та Расєї - "2 в одному флаконі". Як скупо зазначили в сюжеті на "РТР-планєта" - "в етом гаду укранскіє марякі впєрвиє атмєчают свой празнік в адін дєнь с расійскімі". Чергова спроба режиму "Я" поцілувати в дупу Путіна, і черговий знак Путіна про те, що його це не збуджує. Але не про те мова. На честь такого дня в Євпаторії на більшості (а може і всіх) пляжах - повивішували якісь доісторичні прапори:



Що вони символізують - треба запитувати в тих, хто їх вивішував...

Бо військово-морський прапор України виглядає отак:

Та і російські морські військові прапори - давно без серпів і зірок, і зовсім інші. І от тут-то я для себе зробив раптом чітке відкриття, котре, на мою думку - претендує на якусь державну премію. Бо одні кричать - "Крим - це Україна!". Інші - верещать "Крим - русскія зємлі!"... А я поняв, як правильно! Ніфіга, рєбяткі. Крим - це СССР. Кримчани донині живуть в СССР, і не планують з нього виходити. Україна з нього вийшла, Росія вийшла... А Крим там залишився. І прапори їхні - тому підтвердження. Мені навіть дивно, що вони взагалі вішають українські стяги...

Ліричний відступ №3. Вітрина "Назад в СССР!"

От ця вітрина мене повертає в дитинство. Коли мені було 5, 8, 12 років - в нас теж такі вітрини були масово. Для тих хто не в курсі - отак виглядав радянський гастроном... або може ресторан. Тільки був раніше краще пофарбований... І міг навіть мати неонову підсвітку, котра потім перестала працювати, а пізніше була взагалі демонтована. В Євпаторії місцями - нічого не змінилося з тих пір... Мрієте про подорожі в часі? Частково це можливо.

26.07 частина п'ята - Балаклава. Відкрите море. Приготуйте пакети...
Люди добрі, в мене вестибулярний апарат ніби і нічого. І в те відкрите море (бодай би його закрили!) ми вийшли на яких пару сот метрів... Але я мало не обр... обри... мало не згадав все, що їв останніми днями. Це був кошмар Нас везли зовсім маленьким катерком. І він кожну хвилю відчував як міні-шторм. В бухті було спокійно, жодних хвиль. Коли я робив оце фото на виході із бухти, знімаючи другий вхід в печерні таємні заводи радянского режиму через рятівний круг катера:



... то вже почав відчувати качку... А далі - нас вивезли на який кілометр від берега в відкрите море. Воно було неймовірно синього кольору, воно було чудове, сонячна погода його вдало доповнювала...



...І на ньому було незначне хвилювання. Я зробив лише дві фотки з борта в відкритому морі - більше не міг))))) Наш човник періодично від цього незначного хвилювання нахилявся під кутом 45 градусів. Капітан стояв посередині човника, як стовбчик, і хитався разом із ним вправо-вліво - наче мав постамент під собою. Всіх решту туристів добряче кидало вправо-вліво. Більшість вирішили купатися в відкритому морі при глибині метрів 70 :). Мене ж до цього моменту вже добряче підтошнювало, тому я вирішив не купатися. Тим паче що купальних жилетів не давали (хоч обіцяли), а перевдягатися треба було в єдиному закритому приміщенні човника - технічній кабінці на носі судна :). Мабуть, я помилився - треба було таки стрибати в воді. Тих, що купалися - в результаті нудило менше, бо вони менше часу провели на судні)) А ми, ті, що залишилися із різних причин на судні - сиділи тихо, не розмовляли (бо відкриття рота грозило самі розумієте чим  ), трималися із останніх сил, і намагалися випромінювати оптимізм))). Коли нарешті купальники накупалися, і ми повернулися в бухту - я видихнув... Коли зійшов на землю - хотілося її цілувати за її твердість  . Далі я вмивався в туалеті водою, шукав зимне пиво і швидко його дудлив, аби хоч якось привести організм до тями  Йой, шо то було)) Якщо ви підете в море на маленькому катері - врахуйте, що на ньому хвилі дуууууже відчутні. Я бував на більших катерах - то не до порівняння :) Після влитого в себе львівського пива - стало чуть краще, і я зміг клацнути затвором фотоапарата, за зазняти набережну Балаклави для Вас :)



Праворуч - місто, ліворуч - бухта з яхтами, і за нею - скелясті гори, в котрих і були атомні підводні човни... Тут з'явилася екскурсоводша - і ми побігли в автобус, нас чекав інкерманський монастир. По дорозі були дуже прикольні фото на шовкові - та не було часу придивлятися, на жаль...

26.07 частина шоста - інкерманський чоловічий монастир.
По дорозі до Інкермана - ми стояли в одній пробці із автобусом ФК "Таврія" (Сімферополь)
Вам може і пофіг - а мені, як футбольному фану - було приємно
Монастир в Інкермані - скельний. Перші церкви, келії - були видовбані реально в скелях, і деякі з них і понині функціонують. Як можна в скелі видовбати такі величенькі кімнати - це іще те запитання....
Каторжна праця. Дзвіниці в скелі:


Вікна одного з перших скельних храмів, вже, на жаль, осучаснені...:

Всередині знімати чомусь заборонили, ну, воля Ваша... Я не став порушувати. Дивовижна річ - монастирі... Якщо замислитися які дивні і надзвичайні люди тут жили протягом століть, і які дивні події тут відбувалися... Втім, наша екскурсія по інкерманському монастирю було досить поверхова. Посмішили туристи із Росії - мужчини із пузом "для пива" в майці з серпом і молотом та аналогічному кашкеті, котрий він не додумався зняти навіть в унікальному приміщенні скельної церкви... А саме під прапором із серпом і молотом ці монастирі руйнували та закривали, монахів вивозили в Сибіри... Ех... Місце монастиря в наш час - не вдале. За кілька метрів - залізниця, пролітають вантажні потяги... Поряд - жвава автомобільна траса... Затишку бракує. За час своєї короткої розповіді місцева екскурсоводша встигла розповісти про візит "імпєратара" в Інкерман. І навіть фотку показати. Це дуже важливо для монастиря в Україні. А, пробачте, забув, це ж Крим... територія, що зависла в часі між царською Росією і радянською імперією. Потішила присутність в монастирі своїх хвостатих - котяр:

 

До речі, про екскурсоводшу. На ній була отака спідниця:
 

Вітер її постійно намагався підіймати, тож вона цнотливо запихала її між ноги. Те, що крізь неї просвічує спідня білизна - вочевидь її не бентежило. Але ж ми все ж у монастирі, мать вашу... А набір кольорів - Вам нічого не нагадує? Особливо якщо перевернути догори дригом? Це випадково, чи як? В невеликому фонтанчику - плавають, як мені пояснили - китайські коропи:



Китайці вже і коропів роблять, дожилися! Ну, власне, на цьому ми покинули територію монастиря (так жодного монаха і не побачили. Монахів, до речі, теж забороняли фоткати), підгодували трохи місцеву собаку самсою (хвацько ловила на льоту шматочки), зайняли свої місця, і порулили іншою трасою на Євпаторію. В аеропорт, розташований поряд із Севастополем - сідали літаки діячів, що летіли святкувати день ВМФ Росії. Один пролетів прямо перед нами... Додому (в Євпаторію) добралися добре. Відпустка продовжується! Ще буду писати :)

31.07 в Криму буває ДОЩ! Уявіть собі, дійсно буває. У вівторок зранку ми його побачили, і він періодично нагадував про себе протягом дня. Не сильний, теплий, але все небо в хмарах. Купалися все рівно, вода тепла :)

 

Сьогодні в морі було зовсім мало людей, як і на пляжі. Разом з нами купалися переважно тільки табунці бичків, та маленькі краби:



Спробуйте спіймати його у воді - і ви побачите, як хвацько він захищається клешнями, як фехтувальник - шпагою. На мене справило враження :) До речі, не пам'ятаю, чи писав - вся берегова лінія в Євпаторії масово огороджена під пляжі для санаторіїв, і вхід туди лише по курортних книжках, або за 5 гривень. Всі пляжі на своїх воротах мають вивіски із надписами "пляж целєбний" - і типу за оцю свою "целєбность" - стягують бабло. Дуже цікаве ноу-хау від кримчан. Адже море - є загальнодержавним ресурсом, і огороджувати його ніхто не має права. Та в Криму - всім начхати.
Сьогодні ми, користаючись не пляжною погодою, вирішили пройтися по всіх пляжах від окраїни Євпаторії - до набережної Фрунзе, котра в центрі міста, йдучи по краю моря, прямо по по водичці. До пори до часу долали огорожі одного пляжу за другим (благо, вони були або досить умовні, або доходили лише до краю води). На одному із порожніх в дощову погоду пляжів поряд із нами мов з-під землі виріс двометровий амбал охоронець. Морда лиця його, як і статура - говорили про заняття в тренажерних залах, а може навіть в боксерському рингу. Під його пильним наглядом ми пройшли далі. Мабуть, він спостерігав, щоб ми не крали "целєбний лєчєбний" пісок з пляжу... Отак ми йшли, нікого не чіпали - аж поки не вперлися в маленький комунальний пляж, на котрий з одного боку ми ще якось проникли, а вже пройти на слідуючий пляж, старанно загороджений якимсь пансіонатом - не було ніякої змоги, треба було лізти в воду по пояс, а ми вже одягнуті були... Довелося далі йти асфальтом. Тупняк, звісно, але берег моря в Криму належить не громадянам України, а окремим організаціям.
Пройшлися парком, побачили новенький дельфінарій:

 

А ще там є чудовий "Акваріум" із сотнями різноматних морських мешканців. Поясню, щоб ви розуміли - "Акваріум" - це двоповерхова величка споруда із продуманим дизайном, та безліччю акваріумів всередині. Враження від нього чудові, ми були там минулого літа. Цього літа квиток на одного - 60 грн. Ще за сотню метрів побачили платний туалет, із вишуканою вивіскою на вході, перед касиршою:



"Я не знаю где находится дельфинарий и аквариум!!!" -прямо крик душі... Нагадує значки - "хочеш схуднути - запитай мене як". Тільки в Криму це трохи по-іншому - "хочеш піти в дупу - запитай мене де дельфінарій" Може, тьотю в дитинстві вкусив злий дельфін? ;) Що ще хотів зазначити... Автомобілів із російськими номерами - дуже багато. І як правило достатньо недешевих автомобілів, частенько ще й із "Блатними" номерами (в Росії номера авто тризначні) типу "414", "123", "007"... Поблизу пляжу "Магнат" на котрий ми ходили, уникаючи "пакупкі абанємєнтікав" по 5 грн - я бачив аж дві автівки з Раші із номерами "007", метрів за 10 одна від одної (серії номерних знаків, звісно, різні були). Таке враження, що в Євпаторії проходить всеросійський з'їзд канкрєтних пацанів - послідовників Джеймса Бонда . Жінки топлес не засмагають чомусь. Тільки чоловіки. Шкода, звісно Всі вуха прогавкали продавці пахлави, трубачєк, і супєр-супєр-блінчікав. Вони кричать в мегафони. Пляжі в Євпаторії зачиняються. Ага. В 19 годин як правило, деякі навіть раніше. Хоч ще можна спокійно валятися на піску до 20-ої - та мусиш плентатися на зупинку автобуса... Що ж... решту вражень остаточно допишу на днях... завтра виїжджаємо назад, сьогодні взяв квитки на Сімферополь, а звідти до Тернополя.

01.08 Додому!
Водій автобуса по дорозі з Євпаторії до Сімферополя, мабуть випадково, чи то вимкнув кондиціонер, чи то переключив його на циркуляцію повітря всередині автобусу (без забору свіжого)... На вікнах швидко з'явилася пара, а дихати в салоні стало важко і неприємно. Так і доїхали.
Поїзд "Сімферополь-Чернівці" виявився більш ковбойським, ніж поїзд "Львів-Сімферополь". Вагони, здається, ще старіші. В одному туалеті (звісно тому, що ближче до купе провідників) - 4 мила, в іншому - 0 мил. Так, саме "нуль мил". Отак чомусь...
Вагон - напівдитячий садок, напіввитверезник, а разом - дурдом "Веселка". Купа малих дітей, котрі то сміються, то плачуть, в нас верхні полиці і навіть не в сусідніх "купе", сісти поїсти нема де, бо внизу якась юна мама із дитям, і вона нижню бокову полку в "сидяче" положення тупо не переводить весь день...
Брєд повний... Доки громадяни Украхни будуть кататися в цих худобських вагонах... Отого урода міністра інфраструктури посадити, і у всі відрядження хай його пика і срака їздять ПЛАЦКАРТОЮ. На верхній боковій. А на нижній боковій - керівник Укрзалізниці хай їде. І ще той, що "дасягнув стадільнасті і падалав разруху" - разом з ними, в карти буде добре грати, на трьох. І температура щоб була всередині вагону, як у нас +36 градусів, близька до температури тіла. І вікна - щоб не відкривалися в їхньому купе. Я ж не описав нічого дивного для українців, правда? То може не треба літати чартерами нашим можновладцям, а кататися як ВСІ ЛЮДИ?! Може тоді мізки ввімкнуться... Якщо там є щось замість порожнечі в черепних коробках...
Добре, що поряд звільнилися небокові місця, і ми за якимсь столиком поснідали-пообідали... тільки-но закінчили - як в на диванчик навпроти ввалився якийсь п'яний роботяга зі словами "сина місяць не бачив, син родився... додому їду!". Він терміново приніс собі каву, поставив, дістав мобільний, глибоко задумався над ним... і заснув на сидячи, над столом. Тому стіл надалі був зайнятим ним. Спав години 4 мабуть.
Ну, одне слово - отак, стоячи, або лежачи - і добралися ми за 23 години до Тернополя. І слава Богу...

Стосовно кошторису на подорож, на двох дорослих туристів було витрачено приблизно отакі кошти:
Проживання: 2-кімнатна квартира з 2 окремими кімнатами і навіть кондиціонером, але поганим тиском води: 300 грн/день, ділимо на два (бо жили дві сім'ї) - отримуємо по 150 грн за один "кримодень" (на зразок терміну "трудодень"). За 11 днів маємо 1650 грн
 Екскурсія 1, "велика", на двох чоловік: 2х330=660 грн (а ще плюс харчування додайте - вийде біля 100 ще)
Харчування зранку - сніданок в квартирі із продуктів, куплених в супермаркеті поряд, ціни прийнятні.
Обід - кафе "Блінная", на 40-45 грн на двох можна жити.
Вечеря - вдома, наприклад, купували поряд курячі четвертинки і смажили їх ввечері, плюс робили салат. Четвертинками виходить досить дешево, гривень 20 на вечерю на двох йде (це із салатом вже) :)
Щодня на пляж  зранку, в обід додому, після обіду - море, вечір - додому, проїзд по 2,75 грн, на 2 чоловік виходить 22 грн в день, множимо на 11 днів = 244 грн
Купа грошей йде на пиво та воду. Пиво на дикій кримській спеці не здатне довести організм до сп'яніння - випаровується із організму вочевидь швидше, ніж може "вставити" :). Воду купували водопровідну "очищену 5-ступінчатим фільтром", за 1 літру - 50 коп. В день на пиття, чаї, та приготування їжі частково - могло йти понад 6 літрів запросто. І це при тому що пили і пиво...
Загалом затрати на 2 відпочиваючих на 11 днів із проїздами, проживаннями та харчуваннями, а також екскурсійною програмою склали десь 4500 грн (+/-300 грн), що визнано нами задовільним результатом :).
На цьому бувайте, до наступних зустрічей... :)
Вибачте за нелітературний стиль...