Я так хотів від тебе бути вільним,

Волів не пити пристрасті та болю,

Бажав я бути мармуром суцільним

У забутті одвічнім ореолі.

Я мріяв стати перекотиполем,

В твоїм житті розвіяним туманом,

Але глузує знов із того доля,

Вона на мене інші має плани.

- Кохання, все,

Гаси вогні!

Минай уже!

Минаєш?

- Ні.

- Та розчинись

У чужині!

Залиш мене!

Залишиш?

- Ні.

- То дай хоч відповідь

Мені:

Ти трохи глузду

Маєш?

- Ні.

Але я – скарб,

А не мідяк.

- Так ти – мій дар?

- Виходить, так…

Я розкажу тобі про диво,

Якого, нібито, немає,

Таке чудове та красиве,

Воно на світі є, я знаю.

Я про його скажу секрети

Та познайомлю вас, заочно,

Хай не сприймає це планета,

Та ти здивуєшся, це точно.

Чи будеш від того щаслива?

Хтозна, та зарахує небо,

Як розкажу тобі про диво.

Як розкажу тобі про тебе….

Мій листопад не знає каяття,

Не має віри та душі наївної,

Наповнює він залишок життя

Без Вашої весни, такої дивної.

Мій листопад не знає про любов,

Любов та сум для нього одинакові,

Коли про мене згадує він знов,

Без Вашої весни мені ніяково.

Без Вашої весни не хочу я

Ні барв осінніх, ні зими співучої,

Без Вашої весни судьба моя

Чекає тільки крапки неминучої.

Іду під світлом зоряних лампад,

А сонячних давно не бачу променів,

У Вас – весна, у мене – листопад,

І поміж ними літо теплих споминів.

Ти – особистість? Не амеба?

І серце не бринить крижиною?

І маєш у добрі потребу?

А є в тобі хоч клаптик неба,

Щоб чесно зватися людиною?

Неімовірно та яскраво,

Під впливом сонячних ідей,

Сміявся день і мав забаву –

За мрії смикати людей.

Пісні лунали звідусюди

Й наказ вимахував крильми:

Нехай ці люди йдуть у люди,

Та почуваються людьми.

Чи ти щаслива? Мабуть що щаслива,

Живе та чисте сонце не моє,

І хай нема у мене перспективи,

І янголи сміються норовливі

Над почуттями, так несправедливо,

Та радий я, що ти на світі є.

Моє кохання світлими очима

Вдивляється в оточуючий світ,

У нього сотні років за плечима,

І спроби перервати свій політ.

Така безмежність, що позаздрить вічність,

Прозорість – як в гірського кришталю,

Бажань відвертих спрага і трагічність,

Та дзвін мелодій тихого жалю.

Часів юнацьких пісня лебедина

Та океан омріяних спокут,

Моє кохання, мабуть що єдине,

Заради чого варто жити тут.

Якщо непереливки

Жити на світі,

І розпач у горлі

Вогнем виграє,

Надії снігами

Надійно укриті,

І Зевса орел

У печінку клює,

Якщо твої очі –

Маленькі озерця,

І смерть свою косу

Уже дістає,

Знайди в цьому користь:

У спокої серце

Оглухлим, сліпим

Й скам’янілим стає.