&nbsp...

Читати далі...

Ночей не вічні болісні окови. Розправить небо крила-рушники і прийде ранок. Знов. Обов'язково! Надію погодує із руки. І ти всміхнешся, бо усе минає. І це мине, як твердив Соломон. В житті, на жаль, без горя не буває утіх і радостей. Життя – хамелеон. Ти тільки вір! У щастя. Без розмови! Молитвою рятуй нічні думки, а ранок прийде, знай, обов'язково, надію годувати щоб з руки!

Але тільки через очі ти відчуєш серце..Ти відчуєш, коли серед сотень облич ти побачиш одне, яке зрозуміє тебе..Коли тобі буде погано, люди навколо будуть перешіптуватися, думаючи що з тобою відбувається, а рідний погляд скаже «Я розумію тебе, може, не знаю чим допомогти зараз, але тримайся..бо я переживаю за тебе» Коли тобі буде весело і добре ці очі горітимуть таким же вогнем, повідомляючи «Я розділяю твою радість!Мені так добре, що з тобою все гаразд» Коли буде достатньо кількох...

Читати далі...

Переболить. Мене ти вже не вперше жбурляєш в прірву розпачу й образ. А я встаю. А серце знов живе ще. Ніяк не розіб’юсь об скелі фраз. Сильнішим робить все, що не вбиває – ця істина давно вже не нова… Чому ж тоді надія помирає, а я її не хочу рятувать? Переболить. Я знаю. Мушу жити… Та іноді (візьму на душу гріх) так втомлює життя оте любити і хочеться подалі від усіх… Та ні! Не так! Я жити не втомилась! Кидай, жбурляй за тисячу світів, а я жива – літати я навчилась! Хоч...

Читати далі...

Відпусти моє серце – воно не твоє, я його не віддам тобі, чуєш?! Не цілуй так зрадливо уста і плече, я ненавиджу, як ти цілуєш! Навіть думати в душу ввірватись не смій, – не злетиш ти до неї, пропаща, і не треба повторювать знов "він не твій", – я ж тобі не повірю нізащо. Я всміхатися навіть сльозами журби буду знов, бо він поруч зі мною, а ти плач, бо була самотою завжди, Так і лишишся ти самотою.

Похмурий день. Ні проблиску надії, холодний щем і спалені мости… Екрани снів від пустоти німіють, з байдужих фраз чекання не сплести… Жалючий крик пронизливих мелодій, що вже давно став тінню почуттів, проплаче знов: «та ж вистачить пародій на сни, а на кохання поготів!..» Поглине сум думок нестримну зграю, до всіх бажань загублені ключі, забутий шлях до вкраденого раю, в театрі мрій – ми тільки глядачі… Емоцій вир калюжею назветься,– нема стремлінь, ні прагнень терезів...

Читати далі...

Отрутою в долонях краплі сліз. Прозорі, чисті, сяють,– але мертві… Пронизані очима вже наскрізь Холодної самотньо-злої смерті. Ти обніми мене й не відпускай Допоки небо світиться зірками, Допоки сонцем сяє небокрай, Або вмивається солоними дощами. І хай навкруг танцює танго знов Хоч тисячу смертей в вогненнім колі, А я із їхніх кам’яних оков Все вириватимуся впевнено на волю. Ти обніми. І що тоді мені Все те, що доля у сльозах віщує! Я виживу у будь-якім вогні, Лиш ти будь...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Як же добре блукати улітку Досхочу лісовими стежками. Я знайду запашну семи квітку, З різнобарвними що пелюстками. Поцілую пелюстки зірчасті Й сім бажань я у них загадаю: У БЛАКИТНОЇ – радості й щастя, В ТЕМНО-СИНЬОЇ – снів небокраю., В БІЛОСНІЖНОЇ ніжності й ласки І незгасних надій я попрошу, У БУЗКОВОЇ – справжньої казки, Де в житті море друзів хороших, У ЧЕРВОНОЇ – звісно любов’ю Щоб палало щасливе серденько, У ЗЕЛЕНОЇ миру й здоров’я, А у ЖОВТОЇ...

Читати далі...

Дарма, що дощ свої ремарки пише серед зими зіпсованих картин, ти зупинись, послухай просто тишу і наклади на смуток карантин. Поглянь у вись – там серце долі б’ється, відчуй його, як відчуваєш біль, а дощ нехай все ллється, ллється, ллється… Це краще, ніж на серці заметіль. Лови губами кожен подих неба, тримай очима мить і цілий світ, щоб він крутився лиш навколо тебе, летіти щоб не в прірву, а в політ. Дарма, що дощ! Його плачі безсилі, коли душа летить в щасливу вись, як...

Читати далі...

Знов спішимо. Куди? Навіщо? Тишком, без лишніх запитань, без віри в час… У суєті в буденно-сіру книжку записуєм штрихи банальних фраз… Проблеми вічні. «Треба», «швидше», «мушу», мільйони справ, у голові бедлам… Встигаєм все… Лише заглянуть в душу чомусь завжди бракує часу нам. Встигаєм все… Лиш ніколи зазвичай почути найдорожчі нам уста і витерти сльозинку із обличчя тих найрідніших, що для нас – життя. Ніяк не встигнем в вихорі емоцій сказати їм таке просте «пробач»...

Читати далі...