Від твоїх поцілунків без вина п"яніла,
Твої обійми - мов палаючий вогонь.
А твої руки - ніжності могутні крила,
Мене забрали вони в пристрасті полон.
Це не кохання - це лише омана,
Це насолод спокусливий нектар.
Я буду ним впиватись до світання,
Залишусь бранкою твоїх я чар.
Твої очі - глибокі й бездонні як море,
Твоя мова солодка,як липовий мід.
А слова-це фантазій безмежні простори,
Тільки серце у тебе холодне,як лід...
Я так люблю ці ніжні теплі руки.
Ніхто у світі їх не зможе замінити.
Не вистачає їх мені у час розлуки.
Сльозами вдячності їх хочу окропити.
Вони мою колиску колисали,
Вони не знали втоми і спочинку.
І лагідно до серця пригортали.
Плели віночки з м’яти і барвінку.
Ці руки мене пестили й ростили,
І від усякої біди завжди оберігали.
Молитвою мене благословили,
І у життя мені дорогу показали.
Матусю моя рідна,найдорожча,
Перед тобою низько голову схиляю.
У Богородиці заступництва я прошу,
Й всіх благ для тебе в Господа благаю.
Я не знайду потрібних слів,
Щоб відчуття всі передати.
Назавжди в серці ти моїм,
Єдина, рідна наша мати.
Нема твоєї в тім вини,
Що чиїсь душі зачерствіли.
Й отруту випити до дна
Тебе примусити хотіли.
Де віра?Де любов?Де єдність?
Забули й слухати не хочуть…
У душах псевдоукраїнців
Лиш тільки ненависть клекоче.
Ведуть у прірву навпростець
В овечих шкурах злі тирани.
Що в їх серцях?Нема сердець.
Вони вже й їх давно продали.
Ніколи і ні перед ким
Не падала ти на коліна.
Пробач, прошу, Вкраїно їм.
Не відають вони, що чинять…
Зорепадною літньою нічкою
І зорею досвітньою ранньою,
Невгасаючою диво-свічкою,
Серця мрією полум’Яною,
Поцілунком палким нестрИманим,
Позолотою неба вечірнього,
ВеселкОвими перелИвами,
Срібноцвітом кохання вірного,
Різнобарвного літа краплинкою
Я у морі очей твоїх розчинЮсь.
Перламутровою перлинкою
У намисті твоєї душі залишУсь.
Зазирни у мої очі –
Ти весну у них побачиш.
Вони розказати хочуть
Все, що ти для мене значиш.
Зазирни у мою душу –
Лиш тобі її відкрию.
У її глибИни впущу,
Там побачиш мою мрію.
Потаємних струн торкнеться
Неприховане бажання.
Зазирни у моє серце –
Ти побачиш там кохання.
Закончилась летняя сказка,
Ты-вовсе не мой герой,
Рассвет не со мною встречаешь
Дождливою хмурой порой.
Давно уж увяли розы,
Свидетели нашей любви.
И смыли осенние грозы
Шальной нашей страсти следы.
С любимого нашего клёна
Уже облетает листва.
Он нас познакомил с тобою,
Он нас разлучил навсегда.
Я не знайду потрібних слів,
Щоб відчуття всі передати.
Назавжди в серці ти моїм,
Єдина, рідна наша мати.
Нема твоєї в тім вини,
Що чиїсь душі зачерствіли.
Й отруту випити до дна
Тебе примусити хотіли.
Де віра?Де любов?Де єдність?
Забули й слухати не хочуть…
У душах псевдоукраїнців
Лиш тільки ненависть клекоче.
Ведуть у прірву навпростець
В овечих шкурах злі тирани.
Що в їх серцях?Нема сердець.
Вони вже й їх давно продали.
Ніколи і ні перед ким
Не падала ти на коліна.
Пробач, прошу, Вкраїно їм.
Не відають вони, що чинять…
Твої очі – як блакить небесна,
З них тепло із серця струменить.
Як волошки дві, як два озерця,
Ніжним світлом наповняють кожну мить.
Так приємно в їх безмежності блукати,
Дивний погляд до безпам’ятства п’янить.
І про все на світі в глибині їх забувати,
Поринаючи в бездонную блакить.
На землі так мало сонця.
У серцях так мало світла.
Заглядає вже в віконце
Дощове холодне літо.
На землі так мало правди.
Мало радості в очах.
Та багато в світі зради.
Всюди відчай, біль і страх.
ПОри року вже змішались.
В них гармонії нема.
Літо із зимою помінялось.
Стала осінню плаксивою весна.
Буревії, землетруси і вулкани.
У природі повний дисбаланс.
Рвуться ниточки довіри між серцями.
Та Всевишній ще дає останній шанс.
Від агресії, ненАвисті і злоби
Катаклізмами здригається земля.
Бо безжально нищать її вроду,
А вона у неба захисту благА.
Ми обрали вже собі дорогу.
І назад вже не повЕрне стрілки час.
Та не гнів це і не кара Божа,
І не доля, тільки вільний вибір наш.
Я вуличками древніми люблю пройтись,
І посидіти в затишній кав"ярні.
Журбу і смуток прожене умить
Горнятко кращої у світі кави.
І так приємно проблукати день
Стежками мальовничими Шевченківського гаю,
У Стрийський парк,палац Потоцьких,цитадель,
В театр славний наш я знову завітаю.
Над нашим містом горделиво височить
Величний наш старий Високий Замок.
В середньовічний храм обов"язково ви зайдіть-
І душу зачарують звуки древнього органу.
Запрошує гостинно місто Лева вас усіх!
Ласкаво просимо в наш край казковий!
Чекає вас найкраще місто на землі,
Я так люблю тебе,мій рідний Львове!
