Кохання – це коли так легко,

Коли так хочеться літати.

Світи незвідані й далекі

Воно уміє відкривати.

Кохання–це вогонь у серці,

Що гріє, та не обпікає.

Води живильної озерце,

Що душу й тіло ізціляє.

Це заповітних мрій віночок,

Що Ангели для нас сплітають.

Це тисячі живих дзвіночків,

Що до життя нас повертають.

Кохання-це безмежна ніжність,

Що все навколо огортає.

Кохання не буває грішним,

Воно душевні рани заживляє.

Кохання - це могутні крила,

Що із глибин сердечних виростають.

Немов небесна квітка сніжно-біла,

Яка пелЮстки в душах розкриває.

Та на Землі всій слів не вистачає,

Щоб почуття це дивне описати.

Той зрозуміє, хто його пізнає,-

Яке це щастя - просто жити і кохати.

Не ті,не з тими і не там...

Не в тих обіймах засинають.

Не тих стрічаючи у снах,

Не тих до серця підпускають.

Не у той час,не в тих очах

Не ту любов вони шукають.

Живуть і думають не так.

Їх не такими називають.

Ти не така...Ти не такий...

У них у серці пролунає.

І не такий навколо світ,

Та палко ТАК лише вони кохають...

Навіщо так швидко прийшла ця зима?

Нежданна,нестримна,холодна й сумна.

Ще вчора осіннє ласкаве тепло

Промінчики світла й надії несло.

Лелеки,журавлики,рідні мої,

Мене заберіть ви в казкові краї,

Де заздрощів,смутку і туги немає,

Де щира усмішка усіх зустрічає.

Прошу вас,на крилах мене віднесіть,

Туди,де весна почуттями п"янить,

Де літечко рани зимові загоїть,

І втомлене серце моє заспокоїть.

Та жалібно тільки курличуть вони -

Якби ж ми могли...Якби ж ми могли...

Та суджено пташці з людьми вік прожити.

Ходить по землі і за небом тужити...

Ідуть літа, та я ще й досі  нашу зустріч пам’ятаю,

Той блиск в очах, що осявав весь світ навколо нас.

І той останній вечір, як з коханням ми прощались,

Холодний вітер відносив у ніч уривки пустих фраз.

Я у чужих очах даремно погляд твій шукаю.

І не лікує час, це все лише оманливі слова.

А в серці – пустота…Печалі вже немає…

Немає там й вогню…Тебе в ньому нема…

Навіщо знову я з тобою в снах стрічаюсь?

І у чужих обіймах не знаходжу я тепла.

Болить душа .Та навіть їй я не признаюсь,

Що до сих пір я все іще тебе кохаю …

Уже осінь від нас відходить,

Вже з дерев облітає останній листок.

Білосніжна зима на підході,

У майбутнє ми робимо ще один крок.

Час біжить, нам його не спинити,

Рік за роком у вічність летить.

Все пройде, промине у цім світі,

І життя промайне, наче мить.

Коли ще один рік нас покине,

Завітає новий в кожен дім,

Світлий Ангел до мене прилине,

І пригорне крилом своїм .

Він нечутно мене запитає:

“Як прожила ти, душе, цей рік?”

Хоч насправді чудово все знає,

Бо найкращий Він мій оберіг.

“Скільки раз ти мене засмутила,

Заглушаючи поклик душі?

Скільки кроків невірних зробила?

Я ж кричав, та не слухала ти.

Коли серце налилось журбою,

Я незримо тебе потішав.

Посміхалась – радів я з тобою,

І веселку в душі малював.

Я молитви твої всі приймаю.

Радість, біль і печаль – все мине.

Я завжди тобі відповідаю,

Та ти часто не чуєш мене.

Був я даний тобі охоронцем,

Щоби душу твою у житті берегти,

Я для тебе сіятиму сонцем,

Лиш дозволь мені поруч з тобою іти.”

“ Ти пробач мені, Ангеле милий,

За небесні сльозинки твої.

Перед Богом заступник мій щирий,

Покриваєш усі Ти провини мої.

Не дозволь ти вогонь мій сердечний

Загасити холодним і лютим вітрам…”

“Ти моя найдорожча Людино,

Я нікому ніколи тебе не віддам…”

Ти зранив серце.Ти убив кохання,

А разом з ним усі надії й сподівання.

Від болю на частини серце рветься.

Може,це сон…І це мені здається.

Ні,це не сон.Розбилося життя.

Кохання вже іде у забуття.

А в серці ще звучать твої слова,

Й розлука вже отримала права.

Чому?Навіщо?Де твоя довіра?

Та ти нікому у житті не вірив.

Не було зрад.Але горять мости між нами.

Ти у хорошому завжди бачив погане.

Та є й моя у тім,без сумніву,провина,

Що лиш тобі я всю себе розкрила.

І інший світ впустила в свою душу,

Та за безумство це розплачуватись мушу.

Я лиш тобі всю свою волю підкорила,

І розум слухати я зовсім не хотіла.

Моя єдина і непрощена провина,

Що я понад життя тебе любила…

                                                      20.02.08

Вона не тебе кохає …

Чому ж неспокійне серце?

І сумніви душу крають,

І думка до тебе рветься?

І не у твоїх обіймах

Щоночі вона засинає.

Чому ж все частіше у мріях

Тебе вона зустрічає?

А, може, вона втомилась

У цих лабіринтах блукати?

Вона просто долі скорилась,

Та не розучилась літати.

Скажи, хто вона для тебе?

Відверто і без вагання.

Бо, може, вона чекає

Лише на твоє зізнання…

Що із тобою сталося,моя Вкраїно?

Чи це настав сумний розплати час?

Чому вмирають діти безневинні?

Нещастя без упинку сипляться на нас...

Хто відповість - чому?Ніхто не знає.

Це кара Божа чи чиясь бездушна гра?

Ще від стихії ми не спам"ятались,

А вже до нас нова прийшла біда.

Як гарно ті філософи писати вміють,

Не бачачи нічого поза власним "Я".

І від пустих теорій їх серця черствіють,

Насправді  зовсім не колише їх чужа біда.

Чому така байдужість і жорстокість?!

З сльозами моє серце до небес взива.

Мутують душі і людська свідомість.

Апокаліпсису давно настала вже пора.

Що з нами буде і чого іще чекати?..

Питань багато - відповідь одна,-

І не в премудрих філософії трактатах,

А в Вічній Книзі вже давно записана вона...

Я побажати тобі хочу

Під кришталевий дзвін бокалів

Щоб радістю іскрились твої очі,

Щоби завжди на тебе десь чекали.

Я побажати тобі хочу

В цю ніч казкову й таємничу

Щоб ангел щастя напророчив,

Всі мрії заповітні щоб збулися.

Я побажати тобі хочу,

Щоб радісно завжди жилося.

Щоб поцілунків до несхочу,

І все задумане щоби збулося.

Я побажати тобі хочу,

Щоб твоє серце сліз не знало.

Щоб в день ясний, і серед ночі

Його чиєсь кохання зігрівало.

Хоча б на мить…Згадаєш…знаю,

Та більш не зможу обійняти.

Хоч уві сні дозволь, благаю,

Тобі три слова заповітні ці сказати.

Це не сльози,а дощу краплинки

У її смарагдових очах.

У волоссі - срібні павутинки,

Яблуневий присмак на вустах.

Вона любить людям дарувати

Різнокольорові відчуття.

І веселку в небі малювати,

І сміятись щиро,мов мале дитя.

Загадковий погляд від усіх ховає

Золота серпанкова вуаль.

Усмішка привітна світ розвеселяє,

Та в душі її - невидима печаль...