хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «моя поезія»

З Різдвом Христовим!

 

Коли взойшла Нова надія для людей,

І спалахнула Зірка в Віфліэмі,

Тоді разом, з народженням Христа,

Була народжена Великої Любові хвиля…

 

Нема у хвилі цій, початку, і нема кінця, Вона завжи, як Всесвіт, безкінечна! І хай минають дні, сторічча і літа, Вона, немов краса, рятує світ наш, Мила, ніжна і завжди сердечна!

 

Любові, щастя й радості завжди, Хай серце буде щирим, та відкритим! І щоб завжди, у синю даль, тобі летіти, На крилах Серця, Духу, і Душі!

 

Дорога до мами

Я  часто згадую у снах

Ті безтурботні дні дитинства.

Як засинала в мами на руках,

Як примірЯла її пЕрлове намисто.

 

Скільки тепла і ніжності в очах

Та в її серці материнському вмістилось.

У світлій радості чи у негожих днях

За нас, рідненька, ти завждИ молилась.

 

Мою тривогу і мою журбу

Навіть на відстані ти серцем відчуваєш.

З твоїм благословенням по житті іду,

А ти, голубонько, завждИ мене чекаєш.

 

Прошу, пробач мені за кожную сльозу,

Що через мене ти в житті своїм пролила.

Ти ясним сонечком в негоду і грозу

Серед житейських бурь мені світила.

 

Пробач за ту всю біль, що в дні розлук

Душею ти зі мною розділила.

Торкаюсь я вустами твоїх рук,

Якими ти мене не раз благословила.

 

Сказати, як люблЮ тебе, забракне земних слів.

Всю вдячність серця я своЮ тобі приношу.

Для твого серденька лише погожих днів,

Здоров’я й миру я щоденно в Бога прОшу.

Політ


В небі ключ журавлиний,дивись!

І душа моя прагне увись.

Я б розправила білі крила

Й вільним птахом над світом злетіла.

 

Із висот недосяжних таємних

Я погляну на рідну землю.

На вишневі сади квітучі,

На поля й на високі кручі.

 

ЗамилУюсь безкраїм морем,

Й повернуся в Карпатські гори.

Вмить наповниться радістю серце.

Ця краса Україною зветься.

 

Перелітні птахи навіть знають,

Неба кращого в світі немає.

Вони в різних краях блукають,

Та щороку до нас повертають.

 

Їхню тугу я серцем відчую,

Чому ж люди свій край не цінують?

Чом зажерливі й заздрісні хмари

Їхні душі так поогортали?

 

Невже очі настільки незрячі,

Що крім себе нічого не бачать?

Всім без винятку шанс дається

Цей політ відчути у серці.

 

Кожен з нас у душі крила має,

Та не кожен,на жаль,відчуває.

Хто свій скарб на землі лиш складає,

Захист неба назавжди втрачає.

 

Із одним крилом не злетіти,

Аксіому цю знають і діти.

Хто уміє небесне з земним об’єднати,

Той гармонію зможе в житті відшукати.

 

 

А відчуття польоту це надовго зостається,

На нього й у реальності настроюється серце.

Нічого надзвичайного тут непотрібно знати,

Лиш треба душу деколи від бруду очищати.

 

Коли я повертаюся із мандрів цих далеких,

То просто посміхаюся,бо на душі так легко.

 Від теплих слів прокинуся,таких простих й прекрасних -

"Пора вже повертатися на землю,моя пташко…"

Вже пізно

Чому мовчиш?Ти відповідь шукаєш?

Чи не такого погляду чекав?

Я не змінилася,і ти це знаєш,

Лиш тільки ти чужим для мене став.

 

До моїх рук ти не торкайся,

Бо не зігріють вже тебе вони.

Прошу,іди,й назад не обертайся.

Ти не шукай мене і не дзвони.

 

З тобою йдемо різними шляхами,

Збираючи уламки мрій і снів.

Мостів давно немає вже між нами,

Але ж ти сам колись цього хотів.

 

Більш в моє серце не проникне

Твоїх очей блакитний лід.

Навіть якщо з нього не зникне

Залишений колись тобою слід.

 

Тобі весь світ змогла віддати,

Та сліз тепер вже не потрібно.

Раніше треба було цінувати,

 Ну а тепер уже занадто пізно...

 

Зорепад

В ту ніч із неба падала зоря,

А в нас було одне бажання.

Щоб не закінчувалась ця пора,

Яка серця наповнила коханням.

 

То був для нас великий знак.

Ми в мріях до зірок летіли.

І перших поцілунків смак

Понад усе відчути ми хотіли.

 

А лип квітучих аромат

Нас одурманював нектаром.

І почуттів нестримний зорепад

Сердець торкався полум’яним жаром.

 

Такі відверті, ніжні і прості

Злітали з вуст слова зізнання.

І до світанку падали зірки

Небесним цвітом першого кохання.

Одна на двох


Навіщо ти так мучаєш його?

Адже у серці іншого тримаєш.

Не розумієш вже й сама того,

Кого із них насправді ти кохаєш.

 

Ти королева, ну а він – простак,

Не бути разом вам, і ти це знаєш.

Та біля нього ти не та, і все не так,

Він інший світ для тебе відкриває.

 

І все ж не зможеш ти покинути того,

Хто поруч із тобою вірно засинає.

Хоч кожен вечір ти цілуєш лиш його,

Та в снах своїх ти іншого стрічаєш.

 

Та він так вірить, і надіється, і жде,

І блиск очей твоїх у серці він тримає.

А ти для іншого даруєш всю себе,

Йому ж пусті слова лиш залишаєш.

 

Ось так ти і живеш…Одна на двох.

Та часом біль нестерпна душу крає.

Ти мучаєш себе…І їх обох…

А, може, ти нікого не кохаєш…

 

Колискова

Спи,моє сЕрденько,вже вечір стелиться.

Срібним туманом землю вкриває.

Зоряним сяйвом хай серце наповниться,

Хай Світлий ангел твій сон зберігає.

 

З мрій заповітних віночок сплітаючи,

Нехай тебе лагідно ніч обіймає.

І до очей твоїх ніжно торкаючись,

Нехай колискову тобі заспіває.

 

Нехай принесе тобі сни кольорові,

І намалює пейзажі казкові.

Хай тобі все,про що мрієш,насниться.

І у житті нехай все це здійсниться.

Мотив для двох сердець


У твоїх вуст медовий смак,

В очах твоїх – блакитні зорі.

Тебе стрічала я колись у снах,

Як світлий знак своєї долі.

 

Ти увійшов в моє розмірене життя,

І почуття нестримне серце огорнуло.

Чомусь не покидає дивне відчуття,

Що все це вже колись із нами було.

 

Не будем згадувати ми тривожні дні,

Коли серця у хвилях відчаю тонули.

Та все ж шукали промінь світла у пітьмі,

Й серед житейських  буревіїв голос Бога чули.

 

Не треба поспішати в майбуття,

Його ми будем по миттєвостях складати.

І мудрий вчитель з іменем Життя

Ще нам путі незнані зможе показати.

 

Серед випробувань і безлічі спокус

Твою підтримку так важливо відчувати.

І прокидатись зі смаком медових вуст,

Й себе по краплі в твоїм серці розчиняти.

Ласунка

Налий мені келих кохання,

І випий зі мною до дна.

Щоразу,неначе востаннє,

Я хочу впиватись сповна.

 

Від меду та шоколаду

Солодші твоЇ поцілунки.

Даруєш ти їх зорепадом,

Бо я невипрАвна ласунка.

 

Малиново-полуничним

Дощем я у тебе проллюся.

І присмаком літньо-суничним

У серці твоЇм залишуся.

Не уходи...

Не уходи … Прошу тебя, не уходи…

Хотя …Уйди … Покой душе моей верни…

Не отпускай, прошу … И не держи…

Ты о мечте своей заветной расскажи…

 

Ещё мгновение … И ты опять уйдёшь…

Не обернёшься … И не позовёшь…

Ещё секунду… Предрассветною порой…

Ты подожди… Побудь ещё со мной…

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
16
попередня
наступна