хочу сюди!
 

Татьяна

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 44-65 років

Замітки з міткою «археологи»

Явился грозный Кумир Славянской Древности.

Явился грозный Кумир Славянской Древности.

Ой чим же ты душа провинилася?

Чи то скупостью, чи то глупостью?

Ты душу загубил - и венец разрушил...

А у нашому ж "раю" – жить так весело!

Жить весело...– только... НЕКОМУ...

Смотреть ВИДЕО здесь: http://video.i.ua/user/295100/51651/317999/

Со дна реки Дрисса (Россонский район, Витебская  область) минские дайверы совместно с полоцкими археологами подняли ДРЕВНЕГО ИДОЛА, который предварительно датируется VI-XII веками.

Новость уже обошла практически весь русский интернет, активно обсуждается на форумах.


НО как это часто бывает, в МЕЛКИХ ДЕТАЛЯХ люди пропустили несколько ВАЖНЫХ ВЕЩЕЙ.
Именно о них хочется сказать несколько слов.

 

В первую очередь ПОПРАВИМ ТЕРМИН:  

"ИДОЛ" – это ПРЕНЕБРЕЖИТЕЛЬНОЕ название, которое используется ПОПАМИ.

В древности НАШИ ПРЕДКИ подобное изваяние называли "КУМИР" или "КАПЬ".

 

Люди спрашивают: КОГО из Богов изображает Капь?
Как версии, рассматриваются в основном Велес и Перун, но это точно не установить...
И никакие эксперты (или называющие себя экспертами) не дадут ответа на этот вопрос.

Ответ может дать только САМ Метафизический Эгрегор – Божество,

символ которого наши предки запечатлели в дереве.
А Боги разговаривают с нами НЕ через "ученых экспертов" – а ЧЕРЕЗ ПРОРОКОВ.
Поэтому если будет в том необходимость –  пророку информация будет дана.

И уже он просветит и нас, и "экспертов".

И ещё раз подчеркнём для непонятливых:

Капь, Кумир – сам по себе НЕ БОЖЕСТВО – а лишь СГУСТОК ИНФОРМАЦИИ

сообщающий о Божестве.

 

ВАЖНЫЙ МОМЕНТ – ОБЩЕЕ ИНТУИТИВНОЕ ВПЕЧАТЛЕНИЕ от находки.
Не нужно быть особо чувствительным человеком, чтобы не заметить –

КУМИР ИЗЛУЧАЕТ ДАЛЕКО НЕ РАДОСТЬ И БЛАГОДУШНОЕ НАСТРОЕНИЕ.

ОН ГРОЗЕН!
Возможно сейчас разгневан Бог, которого Капь представляет...,

а возможно, что гнев – это естественное состояние Бога,

которому был воздвигнут Кумир.


Ясно одно: из глубин нашей древности пробудилось НЕЧТО МРАЧНОЕ и

МСТИТЕЛЬНОЕ – как СИМВОЛ НАСТРОЕНИЯ народа, царящего на Руси...
Он пришёл, возможно, как СИМВОЛ МЕСТИ - за тысячелетие издевательств

над народом РУСОВ.

И ничего хорошего царящему "порядку" этот гнев не сулит!
А тем более что подобные артефакты открываются не просто так –

а перед важными историческими событиями.

 

И еще важный момент (о котором многие не знают) –

это ВРЕМЯ ПЕРВОГО ОБНАРУЖЕНИЯ АРТЕФАКТА.

Впервые его нашли летом 1991 года – накануне ГКЧП и событий за ним.
Но нашедший статую человек тогда не смог её поднять со дна реки,

а потом и забыл о находке.

Дайверы подняли её только сейчас – и опять накануне 20-летия ГКЧП!
Вряд ли такое совпадение  может быть случайностью.
Это 100-процентная МИСТИКА, которая явно О ЧЕМ-ТО ПРЕДУПРЕЖДАЕТ.

И еще интересно – СОХРАННОСТЬ АРТЕФАКТА.

Дерево, помещенное в воду, обычно гниёт...

ДУБ какое-то время только набирает прочность,

Но 1000 лет под водой – это слишком много даже для дуба.

За это время сгниёт любое дерево. НО КАПЬ ДАЖЕ НЕ ТРОНУТ ГНИЛЬЮ!
Более того – он даже НЕ ПЛАШМЯ упал на дно, как положено деревянной колоде.
Он встал ВЕРТИКАЛЬНО – ГОЛОВОЙ ВВЕРХ, словно его никто не пытался свалить.
И это тоже мистика, мимо которой как обычно проходят "эксперты".


Таким образом, на реке Дрисса произошло Мистическое, Знаковое и,

возможно, даже Эпохальное событие, следствия и последствия которого

мы все увидим очень скоро.

На Дніпропетровщини знайдено український Стоунхендж?

У Криворізькому районі Дніпропетровщини археологи зробили сенсаційну знахідку – стародавнє поховання, яке відносять до епохи пізньої бронзи. Фахівці переконані: якщо вдасться встановити точний вік, відкриття можна буде сміливо порівнювати з відомим всьому світові Стоунхенджем. Територію поблизу села Недайвода на Криворіжжі називають останньою ділянкою цілинного степу Дніпропетровщини. Наразі археологи виявили тут давнє поховання.  Його датують епохою бронзи, це   14-12 століття до нашої ери. 

Вченим вдалось відкопати тут унікальні артефакти. Серед них – гранітна брила, яка могла слугувати жертовним каменем, а також кам’яна стела висотою майже 4 метри із зображенням людського обличчя. Це найбільша така стела, виявлена на теренах України, пише Радіо Свобода . Як зазначають автори дослідження, знахідки дозволяють припустити, що тут було давнє капище. На користь цієї версії свідчать і виявлені вченими поховання, зокрема, дорослої людини, імовірно, жерця, та дитини.

«Була розкопана кам’яна конструкція, що нагадує змію. Камені різних кольорів і різних порід граніту були складені у вигляді концентричних кілець, у центрі композиції була дитяча могила», – сказала археолог Ірина Стеблина. В археологічному шарі також виявили частини давнього посуду – амфор, глечиків тощо. Усе це ще належить дослідити. А втім, археологи вже запевняють: їхня знахідка – епохальна.

Якщо фахівці Спілки археологів України підтвердять датування знахідки бронзовим віком, то її сміливо можна буде прирівнювати до англійського Стоунхенджу, каже завідувач відділу охорони пам'яток Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник.

«У цій конструкції є велетенські камені, блоки, доставка яких потребувала велетенських фізичних зусиль. Це однозначно вказує на винятковість цього архітектурного і духовного центру. Можливо, це був якийсь об’єднуючий міжплемінний центр того часу», – зазначив Олександр Мельник.

Примітно, що там, де нині виявили давнє поховання, ще кілька місяців тому планували гірничі виробки. Приватна фірма, що отримала землі в довгострокову оренду за рішенням облради, мала намір створити тут гранітний кар’єр. Мешканці довколишніх сіл стали на захист степу і навіть були готові лягти під колеса бульдозерів. Тепер плани щодо гірничих розробок, запевнила влада, скасовані.

«Стародавнє поховання знайдене на території, відведеній для розробки гранітного родовища. Хочу подякувати всім небайдужим людям – вченим, експертам, жителям села за відповідальне ставлення до свого краю і його історичної спадщини», – сказав на прес-конференції голова облради Євген Удод

 
Від блогера.   Наочна демонстрація не лише надзвичайного багатства території України на історичні артефакти, а й можливості громадян успішно захищати їх від знищення чиновниками чи скоробогатьками.
Стародавні цінності мають не лише бути доступні для майбутніх поколінь, а й вже сьогодні-завтра давати додаткові стимули для розвитку історико-туристичного бізнесу України.
Особлива подяка Криворіжанці та її землякам за успішну боротьбу. Можемо ! 

Навіщо платити археологам?

«Навіщо платити археологам?»

Свою попередню статтю в «2000», яка дає коментар «наїзду» волинського губернатора Б. Климчука на луцьких археологів, я закінчив словами: «Не хотілося б думати, що ставлення волинського губернатора до національно-культурної спадщини і людей, що її охороняють, є офіційною політичною лінією нинішньої влади. Очевидно, маємо справу з винятком, котрий, проте, кидає на неї зловісну тінь».

Сьогодні я не можу повторити сказане вище. Створюється враження, що негативне ставлення до пам'яток історії і культури таки й справді є тенденцією нової влади. У цьому переконує, зокрема, публікація в «Урядовому кур'єрі» прес-конференції першого віце-прем'єр-міністра А. П. Клюєва під промовистим заголовком «Навіщо платити археологам за початок будівництва?»

На жаль, загальний інтелектуальний рівень прем'єрського інтерв'ю не надто відрізняється від губернаторського. Той сплутав археологів з архітекторами, цей назвав Інститут археології Національної академії наук «Інститутом археологічної спадщини», якого в системі академічної науки ніколи не було. Єднає їх і неприязне ставлення до археологів, котрі начебто «правлять економічно необґрунтовані розцінки при початку будівництва».

Виходить, що головною перешкодою на переможному шляху реформ і економічного процвітання на Україні, заявленому «регіоналами», є...археологи. Це вони не дають стати на міцні економічні ноги не лише Волинській губернії, про що говорить Б. Климчук, але й усій Україні, що стверджує А. Клюєв. Причому ці антиархеологічні ескапади виголошуються без будь-яких попередніх консультацій із людьми, котрі у цій справі розбираються краще, аніж високі владні посадовці.

До речі, я й досі числюся у складі Гуманітарної ради при Президенті України, але ні з цього питання, ні з приводу проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини», на який президент В. Янукович наклав вето, радитися зі мною ніхто й не думав. У зв'язку з цим у мене з'явилося стійке переконання в недоцільності мого перебування в складі означеної ради, про що я зробив відповідне подання президенту.

Але повернемося до прес-конференції віце-прем'єра. Виявляється, її темою було «проведення реформи системи адміністративних послуг у державі» з метою скорочення їх. Над цим реформуванням працює відповідна робоча група, і саме її напрацювання оприлюднив А. Клюєв. Яким чином археологічні дослідження потрапили до сфери адміністративних послуг, відомо тільки цим горе-реформаторам. Навіть пересічний громадянин ніколи не скаже, що археологічні розкопки — це адміністративна послуга. Віце-прем'єру це, виявляється, недосяжно.

Щоправда, він не гуманітарій, і сфера охорони національної історико-культурної спадщини йому не близька. Впевнений, що його колега, віце-прем'єр з гуманітарних питань, такої дурниці ніколи б не сказав. Проте посада ця була ліквідована «регіоналами» за непотрібністю, що, безперечно, є однією з їхніх суттєвих системних помилок. Неувага до питань ідеології і культури обернеться для них значимими втратами.

Не знаю, як в інших, а в мене створилося враження, що Україна продовжує жити в ідеологічних координатах «помаранчевого» періоду. Одіозні укази В. Ющенка про присвоєння звання Героїв України прислужникам німецьких фашистів не скасовані, про надання офіційного статусу російській мові, практично забули, вулиці і площі Києва й інших міст і досі прикрашають заклики Ющенка «Любіть Україну». Більше того, їх взяв на озброєння президент В. Янукович, що свідчить фактично про ідеологічну спадкоємність нового режиму.

До речі, і в ставленні до археології «регіонали» продовжують лінію попереднього уряду. Це Ю. Тимошенко належить ексклюзивне право на авторство того, щоб ліквідувати археологічну експертизу або провадити її безкоштовно.

А. Клюєву і очолюваній ним групі реформаторів хочу пояснити, що Інститут археології НАНУ є не управлінсько-чиновницькою, а науково-дослідною установою, і за своєю природою не наділений правом (зобов'язанням) надавати адміністративні послуги. Він здійснює, у тому числі, і пам'яткоохоронні розкопки, причому строго згідно з чинним законодавством. Останнє ж вибудоване у повній відповідності з Європейською конвенцією «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованою Україною у 2000 р.

У своїй пам'яткоохоронній роботі археологи керуються Законами України «Про охорону археологічної спадщини» (ст. 6, 7, 9, 12), «Про охорону культурної спадщини» (ст. 17, 37), Земельним кодексом (ст. 19, 53, гл. 31), а також законом «Про наукову і науково-технічну експертизу» (ст. 33).

Метою вітчизняних, як і міжнародних, актів у сфері охорони пам'яток історії та культури є, зокрема, і збереження археологічної спадщини України. Вона все ще становить вагому частку загальнонаціонального надбання, але, на жаль, руйнується з катастрофічною швидкістю через господарську діяльність, прокладання транспортних комунікацій, меліоративні роботи, плантажне розорювання земель, велике індустріальне будівництво...

Проведення попередніх археологічних досліджень у місцях великих будівельних робіт — це не примха археологів, що хочуть задовольнити свою професійну допитливість, це їхній обов'язок. З точки зору державного мужа, лаяти їх слід швидше за те, що не повною мірою справляються із цим своїм обов'язком. Що є правдою, оскільки, як казали в старовину, «нива большая, а делателей мало».

Згідно з законом «Про охорону культурної спадщини» археологічні дослідження проводяться за рахунок коштів замовника. Тобто тієї організації, яка отримала дозвіл на будівельні роботи в зоні археологічного культурного шару. Цінова вартість робіт обумовлена відповідними державними документами і в жодному разі не встановлюється Інститутом археології НАНУ. Головним із них є Тимчасовий збірник цін на науково-проектні роботи по нерухомих пам'ятках історії та культури Української РСР (ТЗЦНПР-91), затверджений наказом Державного комітету у справах будівництва та архітектури УРСР № 75 від 24.06.1991 р. Дієвість цих цінових норм підтверджена посиланням на нього в додатку № 2 до Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва на території України, затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури та житлової політики України № 285 від 14.12.2000 р., а також наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 517 від 18.11.2008 р.

Звичайно, норми ці вже давно застаріли. Вони вимагають коригування, щоправда, не в бік зменшення, чого б хотілося будівельникам, а в бік збільшення, що зумовлюється зростанням цін на оренду механізмів, експедиційне спорядження, зарплату тощо. Але ж це не питання Інституту археології. Змініть норми відповідним законодавчим актом Кабінету Міністрів, і археологи будуть послуговуватися ними.

Сподіваюсь, я відповів на запитання віце-прем'єр-міністра А. Клюєва «Навіщо платити археологам?» Йому, як й іншим його колегам по управлінню країною, мусила б бути відома біблійна мудрість: не хлібом єдиним... Як, зрештою, і те, що за рахунок скорочення археологічних досліджень і навіть повного їх згортання «хліба» в Україні не прибуде. Для цього не треба бути великим економістом. Не там шукаєте, панове-«регіонали», резерви економічного зростання.

На завершення, користуючись нагодою, хочу нагадати моїм опонентам вислів Т. Г. Шевченка про археологію і археологів, який він залишив у своєму щоденнику після повернення з розкопок: «Я люблю археологию, я уважаю людей, посвятивших себя этой таинственной матери истории». Може, варто до нього прислухатися і припинити нападки на археологів?

Директор Інституту археології НАНУ, академік НАНУ, голова Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

Петро ТОЛОЧКО

Данная статья вышла в выпуске №44 (532) 5 - 11 ноября 2010 г. (с) еженедельник "2000"