хочу сюди!
 

Евгения

32 роки, лев, познайомиться з хлопцем у віці 30-38 років

Замітки з міткою «толочко»

Навіщо платити археологам?

«Навіщо платити археологам?»

Свою попередню статтю в «2000», яка дає коментар «наїзду» волинського губернатора Б. Климчука на луцьких археологів, я закінчив словами: «Не хотілося б думати, що ставлення волинського губернатора до національно-культурної спадщини і людей, що її охороняють, є офіційною політичною лінією нинішньої влади. Очевидно, маємо справу з винятком, котрий, проте, кидає на неї зловісну тінь».

Сьогодні я не можу повторити сказане вище. Створюється враження, що негативне ставлення до пам'яток історії і культури таки й справді є тенденцією нової влади. У цьому переконує, зокрема, публікація в «Урядовому кур'єрі» прес-конференції першого віце-прем'єр-міністра А. П. Клюєва під промовистим заголовком «Навіщо платити археологам за початок будівництва?»

На жаль, загальний інтелектуальний рівень прем'єрського інтерв'ю не надто відрізняється від губернаторського. Той сплутав археологів з архітекторами, цей назвав Інститут археології Національної академії наук «Інститутом археологічної спадщини», якого в системі академічної науки ніколи не було. Єднає їх і неприязне ставлення до археологів, котрі начебто «правлять економічно необґрунтовані розцінки при початку будівництва».

Виходить, що головною перешкодою на переможному шляху реформ і економічного процвітання на Україні, заявленому «регіоналами», є...археологи. Це вони не дають стати на міцні економічні ноги не лише Волинській губернії, про що говорить Б. Климчук, але й усій Україні, що стверджує А. Клюєв. Причому ці антиархеологічні ескапади виголошуються без будь-яких попередніх консультацій із людьми, котрі у цій справі розбираються краще, аніж високі владні посадовці.

До речі, я й досі числюся у складі Гуманітарної ради при Президенті України, але ні з цього питання, ні з приводу проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини», на який президент В. Янукович наклав вето, радитися зі мною ніхто й не думав. У зв'язку з цим у мене з'явилося стійке переконання в недоцільності мого перебування в складі означеної ради, про що я зробив відповідне подання президенту.

Але повернемося до прес-конференції віце-прем'єра. Виявляється, її темою було «проведення реформи системи адміністративних послуг у державі» з метою скорочення їх. Над цим реформуванням працює відповідна робоча група, і саме її напрацювання оприлюднив А. Клюєв. Яким чином археологічні дослідження потрапили до сфери адміністративних послуг, відомо тільки цим горе-реформаторам. Навіть пересічний громадянин ніколи не скаже, що археологічні розкопки — це адміністративна послуга. Віце-прем'єру це, виявляється, недосяжно.

Щоправда, він не гуманітарій, і сфера охорони національної історико-культурної спадщини йому не близька. Впевнений, що його колега, віце-прем'єр з гуманітарних питань, такої дурниці ніколи б не сказав. Проте посада ця була ліквідована «регіоналами» за непотрібністю, що, безперечно, є однією з їхніх суттєвих системних помилок. Неувага до питань ідеології і культури обернеться для них значимими втратами.

Не знаю, як в інших, а в мене створилося враження, що Україна продовжує жити в ідеологічних координатах «помаранчевого» періоду. Одіозні укази В. Ющенка про присвоєння звання Героїв України прислужникам німецьких фашистів не скасовані, про надання офіційного статусу російській мові, практично забули, вулиці і площі Києва й інших міст і досі прикрашають заклики Ющенка «Любіть Україну». Більше того, їх взяв на озброєння президент В. Янукович, що свідчить фактично про ідеологічну спадкоємність нового режиму.

До речі, і в ставленні до археології «регіонали» продовжують лінію попереднього уряду. Це Ю. Тимошенко належить ексклюзивне право на авторство того, щоб ліквідувати археологічну експертизу або провадити її безкоштовно.

А. Клюєву і очолюваній ним групі реформаторів хочу пояснити, що Інститут археології НАНУ є не управлінсько-чиновницькою, а науково-дослідною установою, і за своєю природою не наділений правом (зобов'язанням) надавати адміністративні послуги. Він здійснює, у тому числі, і пам'яткоохоронні розкопки, причому строго згідно з чинним законодавством. Останнє ж вибудоване у повній відповідності з Європейською конвенцією «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованою Україною у 2000 р.

У своїй пам'яткоохоронній роботі археологи керуються Законами України «Про охорону археологічної спадщини» (ст. 6, 7, 9, 12), «Про охорону культурної спадщини» (ст. 17, 37), Земельним кодексом (ст. 19, 53, гл. 31), а також законом «Про наукову і науково-технічну експертизу» (ст. 33).

Метою вітчизняних, як і міжнародних, актів у сфері охорони пам'яток історії та культури є, зокрема, і збереження археологічної спадщини України. Вона все ще становить вагому частку загальнонаціонального надбання, але, на жаль, руйнується з катастрофічною швидкістю через господарську діяльність, прокладання транспортних комунікацій, меліоративні роботи, плантажне розорювання земель, велике індустріальне будівництво...

Проведення попередніх археологічних досліджень у місцях великих будівельних робіт — це не примха археологів, що хочуть задовольнити свою професійну допитливість, це їхній обов'язок. З точки зору державного мужа, лаяти їх слід швидше за те, що не повною мірою справляються із цим своїм обов'язком. Що є правдою, оскільки, як казали в старовину, «нива большая, а делателей мало».

Згідно з законом «Про охорону культурної спадщини» археологічні дослідження проводяться за рахунок коштів замовника. Тобто тієї організації, яка отримала дозвіл на будівельні роботи в зоні археологічного культурного шару. Цінова вартість робіт обумовлена відповідними державними документами і в жодному разі не встановлюється Інститутом археології НАНУ. Головним із них є Тимчасовий збірник цін на науково-проектні роботи по нерухомих пам'ятках історії та культури Української РСР (ТЗЦНПР-91), затверджений наказом Державного комітету у справах будівництва та архітектури УРСР № 75 від 24.06.1991 р. Дієвість цих цінових норм підтверджена посиланням на нього в додатку № 2 до Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва на території України, затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури та житлової політики України № 285 від 14.12.2000 р., а також наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 517 від 18.11.2008 р.

Звичайно, норми ці вже давно застаріли. Вони вимагають коригування, щоправда, не в бік зменшення, чого б хотілося будівельникам, а в бік збільшення, що зумовлюється зростанням цін на оренду механізмів, експедиційне спорядження, зарплату тощо. Але ж це не питання Інституту археології. Змініть норми відповідним законодавчим актом Кабінету Міністрів, і археологи будуть послуговуватися ними.

Сподіваюсь, я відповів на запитання віце-прем'єр-міністра А. Клюєва «Навіщо платити археологам?» Йому, як й іншим його колегам по управлінню країною, мусила б бути відома біблійна мудрість: не хлібом єдиним... Як, зрештою, і те, що за рахунок скорочення археологічних досліджень і навіть повного їх згортання «хліба» в Україні не прибуде. Для цього не треба бути великим економістом. Не там шукаєте, панове-«регіонали», резерви економічного зростання.

На завершення, користуючись нагодою, хочу нагадати моїм опонентам вислів Т. Г. Шевченка про археологію і археологів, який він залишив у своєму щоденнику після повернення з розкопок: «Я люблю археологию, я уважаю людей, посвятивших себя этой таинственной матери истории». Може, варто до нього прислухатися і припинити нападки на археологів?

Директор Інституту археології НАНУ, академік НАНУ, голова Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

Петро ТОЛОЧКО

Данная статья вышла в выпуске №44 (532) 5 - 11 ноября 2010 г. (с) еженедельник "2000"