О, свята і преблаженна мученице Христова Параскевіє, у Господі красо дівича, мучеників похвало, чистоти образе, доблести дзеркало, премудрих подиве, віри християнської покрове, ідольського обману викривателько, Євангелія Божественного поборнице, заповідей Господніх послідовнице! Ти сподобилася прийти до пристановища спокою вічного і в чертозі Нареченого Твого Христа Бога велично веселитися. Ти особливим вінцем дівицтва і мучеництва прикрашена Господом. Молимо тебе, свята Мученице, будь нашою блаженною заступницею перед Христом Богом, турботою Якого Ти звеселяєшся. Моли Всемилостивого, Який словом очі сліпим відкрив, щоби визволив дитину мою від хвороби тілесних та душевних очей наших. Господньою силою, милістю і благодаттю розжени Своїми молитвами святими до Бога морок темний гріхів наших. Поспіши, о, свята Параскевіє, на поміч мені й дитині моїй, — разом зі мною випроси в Бога зцілення й відновлення душі і тіла. Щоб, за твоєю допомогою, ми з пітьми вийшли в світлі й силі віри істинної та діянь Божественних. Амінь.

Отець Мирон, настоятель храму святої великомучениці Параскеви (П’ятницької церкви)

Я спостерігав за отцем Мироном, поки він очікував знімання «Сповіді». Спокійні, неквапливі жести і якась дивовижна внутрішня тиша. Таке враження, ніби ця людина молиться не словами, а самим своїм буттям. Молиться безперервно. А коли озвучує слова безперестанної внутрішньої молитви вголос, то вони набирають ще більшої сили.

Я й досі шкодую, що через значну мою та його зайнятість, через відповідальність перед героями програм та глядачами так і не знайшов можливості помолитися разом з цим священиком та завітати до нього на проповідь.

Молячись щоранку та щовечора, не перестаю вражатися тій дивовижі відчуттів, котрі викликає в мене молитва. Як захоплене дитя, котре торкається ДИВА, відчуваєш, наскільки величний та неосяжний світ Божої любові, в який відкриває тобі двері молитва. Двері, за якими наповнює світлом та спокоєм мудрий, справедливий та люблячий Отець Небесний.

Поруч з отцем Мироном я відчував молитву. Простий, розсудливий, неговіркий. Здавалося, що в душі цієї людини панує така внутрішня тиша, котру без необхідності він не любить порушувати словами. «Аскет», – подумав я та уважно подивився йому в очі. Він спокійно відповів на мій погляд і ми розпочали діалог.

Цікаво. Всі ми прагнемо здобувати нові знання, навички, вміння, пізнавати нове, підкорювати кар’єрні та інші вершини… Та жодні з цих здобутків не тішать душу так, як радіє малюк, граючи у сніжки, з’їжджаючи на санчатах зі снігової гірки чи просто радіючи гарному дню. Людина народжується для того, щоб бути щасливою і маленькі діти – найкращий тому доказ.

За більш ніж півсотні прожитих років я усвідомив, що один із найбільших здобутків – це не втратити здатність по-дитячому щиро радіти життю та бути щасливими. Як же важливо зберегти цю чистоту душі. Зберегти щирість у стосунках з собою та світом. Залишити собі себе справжнього. Та як складно це зробити в хаосі соціального життя.

Лише молитва, лише розмова з Отцем Небесним допоможе зберегти в душі те світло, котре наповнює щастям наше життя. Цю іскру Господь запалює в нас від народження, саме цим світлом наповнена кожна посмішка маленької дитини. Це Дар Божий кожному з нас. Та без молитви наші душі черствіють настільки, що ми втрачаємо цей дар та перетворюємо власне дивовижне, неповторне життя на сірі будні. Я глибоко та беззастережно вірую в Господа. І вже давно ставлюся до людей через призму Віри Святої.

Під час спілкування з отцем Мироном мені здалося, що він монах. Не знаю напевне, можу помилятися. Та я відчув в ньому якийсь аскетизм. І це мені дуже близько. Відчуваєш, як віра дає тобі стільки, що соціум починає відчуватися задушливим.

Усвідомлюєш, що світське життя ніколи не дасть тобі більше, ніж дарує Отець Небесний під час спілкування з Ним. Соціум спонукає нас жити сьогоденням та дивитися у завтрашній день, а Господь щомиті дарує нам вічність. Не маючи Бога в серці, ми позбавляємо себе вічності.