хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «помер»

1 листопада 1944 року у Львові помер Андрей Шептицький

1 листопада 1944 року у Львові у віці 79 років помер багаторічний предстоятель Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький. Продовжувачем його справи як очільника УГКЦ став Йосиф Сліпий.

17 грудня 1900 року 35-річний доктор теології і доктор філософії Андрей Шептицький був номінований Папою Левом XIII митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським і єпископом Кам'янець-Подільським. Окрім духовного служіння, посада вимагала активної громадської діяльності: він був депутатом галицького крайового сейму та австрійського сенату, у 1905 році його зусиллями і коштом запрацював Львівський церковний музей, згодом перетворений на національний, 22 січня 1906 року він очолив делегацію до Франца-Йосифа І, яка вимагала рівних прав для українців Галичини, реформував богословську освіту, підтримував українські приватні школи та культурно-просвітницькі товариства, мистецтво, а 1914 року за ініціативи Шептицького у Львові був створений український університет.

Відомий своїми екуменічними ідеями, Андрей Шептицький прагнув створення єдиної української церкви під егідою Риму, що була б юридично і організаційно самостійною. Як митрополит він двічі відвідував Російську імперію, у березні 1912 року у Києві відслуживши українською в пам'ять Тараса Шевченка панахиду.

Після російської окупації в ході Першої світової війни Галичини за прихильність до Габсбурзької монархії Шептицький 19 вересня 1914 року був заарештований, перебував на засланні у Новгороді, Курську, Суздалі та Ярославлі, де попри все продовжив свою екуменічну діяльність. Звільнений невдовзі після Лютневої революції, він 29-31 травня 1917 року зібрав у Петрограді собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив ієромонаха Леоніда Федорова.

Зустріч Андрея Шептицького на вокзалі Львова після повернення з Росії, вересень 1917 року © «Збруч»

У вересні 1917 року Андрей Шептицький повернувся до Львова, де активно включився в політичне життя, став членом Української Національної Ради, разом з єпископатом підтримавши проголошення Західно-Української Народної Республіки. У вересні 1923 року після повернення з апостольського візиту до країн Північної і Південної Америки та Європи був взятий під арешт польською владою, звільнитись з якого вдалось в січні 1924 року лише завдяки особистому втручанню папи Пія ХІ.

У 1925 році Андрей Шептицький був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, у 1928-у за його ініціативою у Львові було засновано Львівську греко-католицьку богословську академію.

У 1930 році Шептицький категорично засудив польську політику з «пацифікації» українців Галичини, у 1933-у — Голодомор в Україні, організувавши збір харчів для голодуючих селян, які не були пропущені через кордон через протидію радянської влади.

Шептицький був послідовним державником, але виступав проти терористичної діяльності ОУН1932 році він написав «Слово до української молоді», а у 1934 році — послання «З нагоди вбивства блаженної пам'яті директора І. Бабія», засудивши політичний терор у всіх його проявах. У 1936 році він виступив з посланням «Пересторога перед небезпекою комунізму», в якому засудив дії радянської влади в Україні, у 1938 році митрополит Андрей вітав створення Карпатської України.

Приєднання західно-українських земель до СРСР обернулось тотальним нищенням української церкви. За цих умов, Шептицький з благословення папи Пія ХІІ 22 грудня 1939 року висвятив архієпископа Йосифа Сліпого на коад'ютора з правом наслідування, підготувавши таким чином собі заміну на випадок арешту чи смерті.

Андрей Шептицький (в центрі) поруч зі своїм молодшим братом Казимиром (1869-1951), у минулому — успішним адвокатом, послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, який у 42 роки став католицьким ченцем, через рік — греко-католицьким ченцем-студитом у Боснії, де прийняв ім'я Климентій. У 1947 році архімандрит Климентій був заарештований радянським МДБ, засуджений у Києві до 8 років виправно-трудових таборів і помер у в'язниці російського міста Владимир. У 1996 році отець Климентій Шептицький отримав звання "Праведник народів світу" за порятунок євреїв у період Голокосту, у 2001-у був беатифікований у Львові папою Іваном Павлом II

Німецько-радянська війна 1941-1945 року відкрила нову, останню, сторінку в біографії митрополита. Він радо вітав Акт відновлення української державності 30 червня 1941 року, очолив відновлену УНРаду, покладаючи сподівання на німців, і навіть написав вітального листа Гітлеру. Але дуже скоро, побачивши справжню суть нацистської політики, Шептицький активно виступив проти терору німецької окупаційної влади, у грудні 1941 та лютому 1942 року написа листи до райсхфюрера СС Генріха Гімлера, в яких висловив протест проти знищення євреїв, а в серпні 1942 року лист із засудженням німецької політики «остаточного вирішення» єврейського питання він написав до Пія ХІІ.

У 1981 році за клопотанням Давида Кахане в Ізраїлі розглядалось питання про присвоєння Андрею Шептицькому звання «Праведник світу», яке було відхилене (сам Кахане під час голосування утримався) меморіалом Яд Вашем. Востаннє така спроба, і також невдала, була здійснена у 2007 році

У листопаді 1942 року у «Львівських архієпархіальних відомостях» вийшло знамените послання Шептицького «Не убий», в якому він розповідає про гріховність народу, що звикає до вбивства і закликає до духовної роботи та каяття. Слова митрополита не розходилися з ділом і він сам врятував понад 150 євреїв, серед яких був і рабин Львова Давид Кахане з дружиною і дочкою.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року у віці 79 років у зайнятому Червоною Армією Львові і був похований у крипті собору Святого Юра.

5 грудня 1958 року папа Іоанн ХХІІІ розпочав процес беатифікації Андрея Шептицького.

10 фактів про Гельмута Коля

Канцлер з "правого сектора". 10 фактів про Гельмута Коля
Дмитро Добрий 16 червня, 2017, 21:44
Помер 87-річний колишній канцлер Німеччини Гельмут Коль. Відомий за рахунок величезного особистого внеску в об'єднання німецьких земель в єдину країну. Однак, це не єдине досягнення політика

У Гельмута Йозефа Міхаель Коля протягом усієї його кар’єри зберігався імідж політичного "важковика" і, без перебільшення, справді монументальної фігури. Він 26 років поспіль очолювала консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС), провідну партію економічного флагмана Європи. Проте в реальності він завжди лишався живою, жвавою і дотепною людиною. Хоча й монументальності, стійкості і витривалості йому теж вистачало.

1. Ловив на продаж раків

Майбутній федеральний канцлер народився 1930 року у багатодітній римо-католицький родини. Йогану Каспару і Цецилії Коль виховання трьох дітей давалося нелегко, тож у них всі змалечку заробляли на хліб і Гельмут теж не становив виключення.

Ще підлітком, наділений неабиякою фізичною силою, він брався за будь-яку роботу, нерідко достатньо не дитячу та відповідальну: вирощував кролів та тутових шовкопрядів, ловив річкових раків, носив мішки з цементом на будовах, влаштовувався штатним водієм при крамницях чи бензоколонках.

2. Мав допомагати Люфтваффе

Як Ганс Коль, так і двоє з трьох його дітей (окрім доньки Хільдегарди), були військовозобов’язаними. Батько (котрий, до речі, вже відслужив у Першу світову) після 1945-го повернувся з фронту живим і в званні капітана Вермахта, тоді як війна забрала старшого з синів, Вольтера.

Гельмута зарахували до Флакхеферу (Flakhelfer), групи юних помічників ППО Люфтваффе, однак, на радість матері, долучитися до бойових дій він так і не встиг.

3. Від наймолодшого депутата до прем’єра за 10 років

Ще за рік до одруження, маючи лише 29 років, Коль обирається до місцевого парламенту (ландтагу) у Людвігсгафена-ам-Райні, столиці федеральної землі Рейнланд-Пфальц. Це місто також називають німецькою "хімічною столицею".

Після війни у Західній Німеччині був величезний запит на освічених та амбітних фахівців з традиційними цінностями. Тому випускник Гейдельберзького університету з докторським ступенем за дисертацію із партійного будівництва, який вдало поєднував посаду референта у Спілці хімічної промисловості з депутатським мандатом, швидко зайняв своє місце у цій соціальній ніші.

В свої 30-ть він очолює фракцію ХДС у міськраді Людвігсгафена, і лишатиметься на цій посаді ще дев’ять років поспіль. Аж до того моменту, доки його не оберуть заступником голови партії загальнонаціонального рівня.

Це призначення співпаде у часі з призначенням Коля на посаду голови регіонального уряду Рейнланд-Пфальцу (1969-1976). Доводилося нелегко, адже тоді ХДС був в опозиції, а федеральну владу контролювала ліво-центристська коаліція соціал-демократів та вільних демократів (СДПН-ВільнДП).

4. Перша дружина наклала на себе руки

2001 року перекладачка Ханнелоре Коль (в дівоцтві Реннер), яка подарувала Гельмуту двох дітей, а їхні відносини описувала не інакше як "любов з другого погляду", вкоротила собі віку через важку невиліковну хворобу - алергію на денне світло.

Вдруге 78-річний Коль одружився на своїй підлеглій, урядовому економісті на ім’я Майка Ріхтер. Різниця між молодятами склала 35 років.

5. «Правий сектор» та презервативи від комуністів

Комуністи, соціалісти та соціал-демократи - постійні політичні суперники Коля.

1976 року він програв лівим на виборах і федеральним канцлером стає есдек Гельмут Шмідт. Колю не лишалося нічого іншого як зосередитися на партійному будівництві, роботі в опозиції й переманюванню на сторону ХДС представників дрібних депутатських фракцій та груп. Минуть роки і в чисельних журналістських розслідуваннях наводитимуть виписки з банківських рахунків, тих самих, з яких промислове лобі християнських демократів щедро віддячувало перебіжчикам.

При цьому політик завжди наголошував, що бути правим, націоналістом і націонал-демократом є органічним як для нього самого, так і для всіх німців. Водночас, наголошував він, права ідея, навіть попри гітлерівські лихоліття, не несе в собі загрози для Німеччини.

"Чому зараз вважається, що вся небезпека походить з правого боку? Якісь моралісти згуртувалися і співають пісні проти правого сектора. Та немає жодної небезпеки! Де їй бути?", - заявляв Коль.

Про "червоних" переважно відгукувався зі зневагою і ледь не з презирством. Ось одна з таких цитат:

"Ми мали багато неприємностей з червоним набродом (...) Протягом року-двох, принаймні чотири рази на тиждень "червоні" кидали нам у сад використані презервативи. Наша велика, красива вівчарка стрімголов кидалася з дому, абиїх підібрати і потрясти, а потім бігати з ними по вулиці. Моя дружина завжди була цим вкрай схвильована".

6. Об’єднав Німеччину

У листопаді 1989 року, коли вже валилася Берлінська стіна, Коль презентував свій присвячений відновленню єдиної Німеччини план з 10 пунктів, чим фактично поставив Радянський Союз й увесь світ перед фактом: створюється нова держава й бути їй чи не бути вирішуватимуть самі німці.

3 жовтня 1990 року ФРН юридично поглинула НДР, поклавши край існуванню передового бастіону "соцтабору", а вже у грудні відбули перші спільні парламентські вибори вессі (західників) та оссі (східняків), на яких партія Гельмута Коля здобуває тріумфальну перемогу. Для перших ХДС тоді була переможцем,  для других – визволителем.  

7. Врятував заощадження оссі обмінним курсом «один до одного»

Під час об’єднання "капіталістичного" Заходу з "соціалістичним" Сходом канцлер-довгожитель пішов на нечуваний з фінансово-економічної точки зору (але, водночас, надзвичайно виграшний у політичному вимірі) популістський крок. Більшості оссі дозволили міняти свої тепер вже офіційно визнані «фантиками» фантики на тверду ФРНівську валюту за курсом 1:1, і це при тому, що обмінний курс для юридичних осіб становив 2:1.

8. Поклав кінець Холодній війні

Відповідаючи на питання, хто ж вкоротив віку "Імперії зла", Коль називав Тетчер, Міттерана, Рейгана, Горбачова, але насамперед він виділяв Міттерана:

"Без німецько-французької дружби і партнерства і німецько-французької рушійної сили в Європі не могло б бути ніякого прогресу".

Баронесу Тетчер згадував під №2, але не без іронії:

"Вона засинала на засіданнях G-7 і тоді майже що падала зі стільця, тримаючись за свою сумочку".

Про себе згадував рідше. Хвалитися не любив.

9. Дружив з усіма, але не з росіянами

Своїми головними чеснотами Коль називав комунікабельність, вміння схиляти співрозмовників на свою сторону і здатність працювати в команді. Казав, що міг домовитися з усіма.

Або майже з усіма. Окрім "червоних", росіян та представників великого капіталу, котрих канцлеру не раз доводилося "ламати через коліно". Усі ці риси, як вважав політик, майже феноменально увібрав у себе його наступник на посаді канлера, великий приятель "Газпрому" Герхард Шрьодер:

"Так з нього і через 100 років нічого путнього не вийде! Він не вміє дружити (...) Він холодний як риба. Його цікавлять лише великі гроші".

10. Навчав Ангелу Меркель

Нове, жіноче обличчя №1 у ХДС монументальний канцлер (точніше екс-канцлер) називав «моя дівчинка», «моє курчатком». Казав, що навчав її усьому, особливо шляхетним манерам, які дівчині зі Східної Німеччини давалися особливо важко.

"Пані Меркель ніколи не могла правильно тримати виделку й ніж, - пригадував Коль. - Під час офіційних банкетів вона вела себе настільки потворно, що я повинен був неодноразово закликати її до порядку".

Минули роки... Але користуватися ножем, казав Коль, "курчатко" так і не навчилася. В такий спосіб її наставник наголошував на тому, що часом їй слід бути жорсткішою. Наприклад, таким як він