Если Вы обладаете какими-то талантами, умениями и знаниями,пишите на портале stat-ua.kiev.ua (найдите там контакты) и,
кто знает, может быть Вы тоже войдете в 100 New People 2011 года!!!

Stat-ua: Спешим сообщить Вам о том, что в 2011 году появится новый раздел 100
New People. Мы расскажем о нвых персонажах, которые много достигли, о
которых Вы, возможно, слышали, но никогда не видели. В разделе
"Эксклюзив" мы продолжим готовить материалы с отечественными и мировыми
звездами. Но теперь Вы сможете прочитать и о тех, кто уже начал этот
"звездный путь" и усиленно идет на вершину.

В Украине впервые выступила американская ритм-энд-блюз-, поп- и соул-певица, автор песен и актриса Тони Брекстон. Концерт прошел в Национальном дворце «Украина». Прилетела исполнительница за день до выступления. Специально для читателей Le Boutique – настоящая Тони Брекстон: О творчестве: Тони Брекстона, полное имя Тони-Мишель, известна такими хитами, как «Un-Break My Heart», «Breathe Again», «You’re Makin’ Me High», «He Wasn’t Man Enough» и др. Обладательница 6 премий «Гремми». Одна из самых успешных исполнительниц 1990-х, покорившая любителей ритм-н-блюза фантастическим голосом… Последние годы Тони Брекстон работала над новым альбомом. Седьмой студийный альбом певицы был выпущен 4 мая 2010 года под названием «Pulse». Альбом дебютировал на 9-м месте в чарте Billboard 200, на 1-м месте в чарте «Billboard R&B/Hip-Hop Albums» и на 12-м месте в чарте «Billboard Digital Albums». Певица открыла свой гастрольный тур в поддержку нового альбома концертом в Киеве. Далее – Москва, Санкт-Петербург и Минск. Впечатление о новом альбоме: - Качественный музыкальный материал, типично американский. Естественно, что здесь также присутствует основная «фишка» Брекстон – очень низкие ноты в тембре, которая является частью фирменного стиля певицы. О труппе: Помимо родни певицу сопровождают команда музыкантов, персональные стилист и визажист. О райдере: Певица останавливается в лучших пятизвездочных отелях. В Киеве выбор пал на InterContinental. Одно из основных условий – в номере звезды должно быть много роз. Еще Тони требует несколько ваз с фруктами. О фирменных рецептах красоты: - Я пользуюсь гальванической системой (позволяет ухаживать за проблемной кожей, увеличивая доставку питательных веществ к коже посредством легкого гальванического тока). Также я ежедневно занимаюсь гимнастикой – не только чтобы мое тело «не рассыпалось», но и чтобы сохранить здоровье сердца. О хобби: - Я – футбольный фанат. Люблю смотреть, как парни носятся по полю в белых трико. Они выглядят очень сексуально. И, конечно, мне нравятся шоу в конце первого тайма. О благодарности: - Я благодарю Бога за мою семью и за талант, которым он меня благословил.

Мария Рябинина

Источник: http://blog.leboutique.com.ua/news/тони-брекстон-я-люблю-парней-в-белых-тр/

Лучший диджей мира приехал в столицу Украины, чтобы показать свое новое грандиозное шоу Armin Only: Mirage. Кроме этого, артист пообщался с украинскими журналистами, провел автограф-сессию для поклонников и отыграл сет в клубе D*Lux, а также рассказал о своей жизни:

Как Вы составляли график тура Armin Only: Mirage, и почему первой, сразу после Голландии, в нем идет Украина?

- Провести шоу такого уровня очень не просто. Это безумно масштабный и дорогой проект, который с самого начала вызывал некоторые сомнения насчет окупаемости. Когда мы начали обзванивать промоутеров в разных странах, Украина была одной из первых стран, которая сразу же согласились делать шоу вместе с нами. И вот мы здесь.

И как Вас встретил Киев?

- Я уже много раз бывал в Украине, но не так много успел осмотреть. Тем более в этот раз, когда у меня такой важный концерт. Мы максимально много времени проводим на репетициях, так что у меня не было экскурсии. Но возможно, я все же выкрою несколько часов. Я считаю, что Украина очень красивая страна.

Армин, Вы в курсе, что в поисковике Google из всех стран больше всего запросов на Ваше имя генерирует именно Украина?

- Серьезно? Вот это да. Я не знал!

Таких людей называют целителями, магами, колдунами, а иногда даже волшебниками. О них редко вспоминают в радости, но всегда говорят, думают в беде и обращаются в сложных ситуациях. Какая жизнь «не такого как все человека»? Он ежедневно помогает другим, но может ли помочь себе сам? Олег Быков жил в Украине, сейчас - в Израиле. К нему съезжаются люди со всего мира, ведь он помогает в самых, казалось бы, безнадежных ситуациях. Специально для читателей портала www.stat-ua.kiev.ua целитель Олег Быков нашел время и дал эксклюзивное интервью: В каком возрасте обнаружили свой целительский дар? - Случилось это со мной в 1988 году, когда мне исполнилось 33 года. Явился ко мне Ангел Божий и начал разговаривать со мной. Это был не сон и не явь, а какое-то промежуточное состояние, даже трудно объяснить подобное ощущение. Продолжалось видение не долго, но все, что было сказано, сбывается и по сей день. Знаете как, жил художник обычной жизнью, а потом вдруг все изменилось в одночасье, и стал он видеть необычные вещи и понимать, что это все идет откуда-то свыше. Многие предсказания приходят спонтанно, как снег на голову. Например, путч в СССР пришел ко мне как рисунок: русские командирские часы, черный циферблат в центре со звездой, стрелки указывали без пяти минут шесть - это как раз срок правления Горбачева. Используете ли уникальные способности в своей жизни, помогаете своей семье? - Что касается моей семьи, то, честно говоря, от меня - незначительная помощь. А если быть уж совсем откровенным, то что-то изменить к лучшему или очень сложно или не возможно вообще, но посторонний человек, занимающийся подобной работой, может помочь. Мне приходилось переживать очень тяжелые времена, и я обращался к другим целителям, что поделаешь, все за что-то платим, закон кармы один для всех, но цена долга перед Богом и перед людьми у каждого - своя: есть легкая карма, средняя и тяжелая. Каждый несет свой венец, кому-то Господь на голову надевает Тиару, кому-то Диадему, кому-то Терновый венец. Как считаете, возможно, стоит использовать экстрасенсорику для помощи государству, к примеру, искать пропавших людей?

- Есть случаи, когда государство обращается за помощью к экстрасенсорике. На сегодняшний день существуют разные способы поиска. Бывало, ко мне обращались частные лица, с просьбой поиска человека, и я искал его параллельно еще с несколькими людьми и оказывался ближе к истине. Работал по обычной карте с помощью медного отвеса и блюдца с обычной водой....

Читать далее: http://www.stat-ua.kiev.ua/ru/exclusive/Oleg-Bikov.html

Спільно з відомим бізнесменом Сергієм Тарутою, Олександр Прогнімак заснував фонд «Арт-Інвест», який займається поверненням предметів культури та мистецтва в Україну.

У 2009 році започаткував громадську організацію «Клуб меценатів», основною метою діяльності якої є відродження та збереження національних культурних традицій, а також сприяння розвитку української культури та мистецтва. Крім того, Олександр Прогнімак є засновником «Алекс Арт Премії», що присуджується в сфері культури, мистецтва та освіти. За власними ескізами побудував церкву в Чапаєвці (м. Київ). Олександр Прогнімак — один з найвідоміших українських колекціонерів. Є власником цінного зібрання букіністики (10 000 томів), іконопису (близько 600 ікон), стародавніх географічних та астрономічних карт (біля 200). Також колекціонує живопис, переважно сучасний. У травні 2009 року Прогнімак відкрив на Подолі, Культурно-просвітницький центр «Alex Art House» — Галереї приватних колекцій. У Галереях «Alex Art House» представлені справжні скарби світового та українського мистецтва, шедеври майстрів живопису, картографії, іконопису та книгодрукування. Значна кількість рідкісних експонатів вперше представлена для широкого загалу саме в «Alex Art House». Вхід до «Alex Art House» - вільний. Олександр Прогнімак активно займається літературною діяльністю. Він є автором трьох п'єс: комедії-гротеску «Фракція», романтичної драми «Доля поета» та фарсу «Ігри олігархів», а також науково-публіцистичної книги «Держава і Влада». У розмові з кореспондентами Інформаційної аґенції культурних індустрій ПРО пан Олександр розповів про те, чому і як меценатство увійшло у його бізнесове життя. - Пане Олександре, Ваша ініціатива з приводу заснування Клубу меценатів покликала об'єднати досить різних за світоглядними позиціями самодостатніх та успішних людей. Як плануєте «оклублюваті» їх? - Меценатство – це в першу чергу вияв благодійності, воно не передбачає запланованої вигоди. Тому в нашому «Клубі меценатів» немає зайвих і небайдужих до майбутнього України людей. Ми всі об'єдналися з єдиною метою, щоб спільними зусиллями на загальнодержавному рівні втілювати в життя творчі проекти. Тим більше, що спектр діяльності «Клубу меценатів» широкий: координація охорони культурної спадщини і національної історико-культурного середовища; допомога талановитій творчій молоді, у тому числі, дітям з малозабезпечених та багатодітних сімей; сприяння музейній і бібліотечній справі в Україні; забезпечення мистецьких навчальних закладів сучасними підручниками та посібниками, методичною та науковою літературою; проведення культурних заходів, у тому числі, фестивалів, конкурсів, виставок, конференцій та багато іншого. - Проект «ALEX ART HOUSE» став своєріднім просуванням бібліофільства в Україні. А чим власне є книга для Вас – бібліофільською метою, стилем життя чи просто захопленням? - Проект «ALEX ART HOUSE» не був створений саме для просування бібліофільства. Це, перш за все, культурний центр, у якому представлені експозиції шедеврів іконопису, книгодрукування, живопису та картографії. Його основна місія – створення для представників різних напрямів культури, мистецтва, науки саме того середовища, яке дає можливість реалізувати творчі ідеї і масштабні культурні проекти, у тому числі і меценатські. Усе почалося ще з дитинства. Я навчився читати у три роки. Вже в ранньому дитинстві я перечитав усе, що було у фондах шахтарської бібліотеки. З того часу книги – одне з моїх найпалкіших захоплень. Це захоплення виявилося настільки сильним, що через роки я не втратив інтересу до збирання книг. У результаті, у моїй колекції букіністики – більше 10 000 томів. - Чи готові сьогодні заможні українці витрачати кошти на високе мистецтво? І як Ви пояснюєте засилля у такому випадку «попси» (тобто проектів, що спрямовані суто на задоволення примітивних емоцій)? - Слава Богу, що в нашій країні ще достатньо людей, які не шкодують грошей на високе мистецтво. Підтвердження цьому – нещодавній аукціон, де виставлялися роботи картин Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Федора Коновалюка, Іллі Рєпіна (портрет молодої людини, середина 1891) і багатьох інших. Звичайно, криза дала про себе знати, і багато робіт впали в ціні. Але справжні шедеври якщо і дешевшають, то не значно. І купувати є сенс саме шедеври, які до кризи не з'являлися на ринку. Зараз золотий час для колекціонерів. Проекти, які спрямовані суто на задоволення примітивних емоцій мене не цікавлять, я за духовні цінності. - Які види мистецтва є об'єднавчим стрижнем у вашому родинному колі? - Нам найближчі живопис, іконопис і старовинна література. - Ваше кредо мецената? Меценатство – це поклик душі, можливість надавати благодійну допомогу мистецтву, науці, культурі, тим самим відроджувати, зберігати і примножувати національні традиції України. Меценати – це завжди ідеалісти, Дон Кіхоти, які рухають культурний прогрес. - З якими митця Ви б залюбки співпрацювали? - Перш за все, з талановитими художниками. Нині в одній з галерей Центру культури «Алекс Арт Хаус» виставлені кращі й останні роботи Олександра Фандікова. Також з українських художників хотілося б відзначити Анатолія Зорка, Володимира Тарасенка, Івана Марчука, роботи яких зараз високо цінуються. - Як бачите Ви сьогодні вісь співпраці: держава – бізнесмен – митець? - Я в цьому не бачу нічого дивного. Людина за своєю суттю – різнобічна особистість і якщо вона добре встигає відразу в кількох галузях, то це навпаки додає їй більше плюсів, ніж мінусів. Я займаюся тим, що близько за духом і те, що мені дійсно не байдуже – куди я зможу внести свою частку і якось вплинути на розвиток і покращення цього напрямку, чи це культура, чи мистецтво. А бізнесом на період перебування на держслужбі не займаюся, це справа керуючої компанії.

Сами музыканты кошмарными себя не считают, и, оказывается, тоже боятся страшных снов. 

- Кошмар – это очень индивидуально, - объясняет Князь. – Такой сон воспринимается страшным для человека, который спит, а в пересказе он уже выглядит как извращение, это всем известно. На самом деле я могу сказать, откуда берутся кошмары. Они берутся из неправильных действий человека.

- Страхов?

- Нет, из его неправильных действий.

- Конечно, страхов, - комментирует Горшок.

- Страхи, конечно, есть в любом случае. Но здесь именно неправильные действия. Что значит неправильно делать? Неправильно делать – это уйти в запой. Лично у меня начинаются кошмары, когда я…

- Ухожу в запой, - радостно продолжает Михаил.

- Нет, я в запой не ухожу…

- Но пытаюсь, - снова комментирует Горшенев.

Как выяснилось, Андрей Князев и Михаил Горшенев ведут здоровый образ жизни и даже отказываются от спиртного.

- С чем это связано?

- Это связано с уразумением, - объясняет Андрей. - Во-первых, спиртное надоедает. Во-вторых, каждая хорошая пьянка уводит самосовершенствование на два шага назад, то есть получается шаг вперед, два назад.

- Если выпиваете, болеете с похмелья?

- Болею? Нет, не болею. Просто знаю, что делать, если мучает похмелье. Пить много воды, желательно с медом или с лимоном. И тупо целый день сидеть, играть на компьютере.

 - Однажды Борис Гребенщиков сказал, что самая интересная тема – говорить о Боге и его чудесах.

- Гребенщиков сказал? Замечательные слова. Характеризуют его имидж и натуру, - замечает Андрей.

- Вы находитесь в диалоге с Богом?

- В диалоге? Нет, я нахожусь в монологе. Я – астральная единица, - уверяет Князь.

- Многие известные артисты сейчас говорят о Боге…

- Ну, конечно, время-то подходит. Бояться начинают! Вот и о Боге заговорили, - со злой иронией говорит Михаил Горшенев.

- В жизни человека наступает момент, который важен непосредственно для него самого. Тем, кто дорожит внутренней верой, никогда не стоит выставлять ее напоказ, - дает советы Князев. - Иначе найдутся люди, которые не признают эту веру или вообще ничего не признают, а только засунут в нее грязные руки и испачкают все.

- Вы боитесь смерти?

- Нет. Восемь клинических смертей! – гордо заявляет Михаил.

- Те, кто рассуждает, как Миша, и те, кто придерживается противоположного мнения, - все лохи, - утверждает Князь. - Одни придумали себе бога и начинают его культивировать, а другие говорят – никакого бога нет. Ни одним, ни другим не ясна истина. Они все играют в игрушки. На самом деле все гораздо проще.

- Какой теории происхождения мира вы придерживаетесь?

- Дарвина, конечно. Дарвин – молодчина, все сказал, как надо. Дарвин – прав: все ясно, все понятно, - категорично говорит Михаил.       

- Для меня самое мерзкое говорить с людьми, которые считают себя атеистами, но при этом хотят доказательств, что Бога нет.

- Доказательства атеизма? Бред такой! – удивляется Горшок.

- Ты не можешь сказать ничего интересного, кроме того, что «я ни во что не верю», - замечает Андрей.  

Особенно лидеров группы заводят, как они говорят, «непрофессиональные журналисты».

- Те, которые называют группу «Звери» открытием года в рок-музыке и вообще дают премии музыкантам, которые к рок-н-роллу не имеют отношения, - рассуждает Андрей.

- Какое право имеют журналисты, которые вообще не врубаются в рок-н-ролл, об этом говорить? Ты хотя бы послушай музыку, разберись, потом говори… - возмущается эмоциональный Михаил.

- Ужасно, когда журналисты навязывают мнение, основанное на своем субъективном отношении, - продолжает Андрей. - Автор должен излагать свои мысли доступным для окружающих языком и самое главное в его работе – объективность. Недавно в питерском музыкальном журнале какой-то крендель написал рецензию на наш новый альбом, которая необъективна от начала и до конца. Почему? Потому что человек прочитал недавно какую-то книгу и через эту книгу анализирует наш новый альбом, думая, что поступает оригинально.

- Я считаю, что все музыкальные журналисты в большинстве своем неудавшиеся музыканты, которые свою желчь выливают на других, потому что у самих ничего не получилось, - добавляет музыкант группы.

- Выливают на тех, у кого хоть что-то получается.

- Что вам еще не нравится в журналистах?

- Непрофессиональная перефразировка, - высказывается Князь. – Расшифровывают диктофонную запись, и получается какая-то фигня. Словно говорю не я, а ребенок из детского сада. Недалекий журналист пишет в силу своих умственных способностей и естественно не может передать мысль, которая ему недоступна.

- Еще мы замечаем, что иногда пишут, что мы мыслим и говорим одинаково. Конечно, группы, где лидер один, там все просто. А у нас два лидера. Понимаешь, да? Два! Но иногда журналистам даже лень написать, кто из нас высказывается, - добавляет Михаил.

- Конечно, журналисты бывают разные. Что мы не сталкиваемся с нормальными? Просто неквалифицированных очень много, - вторит Андрей. - И потом, что такое – дать интервью? Это не всегда погрузиться в суть вопроса и ответа. Это иногда экспромт, а иногда это просто каламбур. Особенно если это связано с до или после концертным интервью. Или какая-нибудь пресс-конференция, в которой все идет не на смысл, а на, так сказать, «красивость» ответа.

- Какую музыку сами слушаете?

- А из русского что-нибудь?

- Нет. Зачем слушать? Это и так слышно везде.

- Какой нормальный музыкант будет слушать русский рок? – вступает в разговор Михаил. - Откуда он взялся? С Запада!  Любой человек, который хоть что-то понимает в музыке, не станет ориентироваться на русских. Тот же самый Гребенщиков сам учился у западной культуры!

- У кого учиться молодым командам?

- У За-па-да! У рок-н-ролла западного. У кого учился Гребенщиков, у того и им надо учиться! – разглагольствует Горшок. - А в русском роке одно разочарование. Amatory – неплохо. Но «Сплин»! Это давно должно все закончиться, а они снова продолжают! Русский рок – это было нормально раньше! Мне не нравятся такие группы, как «Сплин», «Танцы минус», Земфира и тому подобное.

- Боюсь, тебе еще придется назвать братьев Пилотов, - радостно предлагает Князь.

- Просто я знаю Черта. Человек разбирается в западной музыке, а берет музыку «Кино», «Алисы». Это преступление! Ну, зачем он это делает? Подозреваю, что у нас скоро состоится разговор на эту тему, - угрожающе наступает Горшенев.

- Я воспринимаю это как реанимацию русского рока. Видимо, для Миши русский рок является чем-то святым, - убеждает Андрей. - А я на чужие святости никогда посягать не буду. 

- По-вашему, русскому року нет места в музыкальной культуре?

- Откровенно нужно говорить, не люблю лицемерить! Я тоже маленький слушал все это. Чтобы двигаться дальше, нужно знать корни. Развиваться нужно. И даже если смотреть на Amatory, там не все так хорошо, нет такого звучания, которое должно быть на самом деле в таком стиле, - уверенно заявляет Михаил.  

- Есть молодая группа, которая удивила вас за последнее время?

- К сожалению, нет, - грустно отвечает Горшок.

- Совсем?

- Совсем нет, - еще тише и печальнее говорит Горшенев.

- Меня тоже пока ничего не удивило, - добавляет Князь.

16 вересня 2007 року гурту «САД», учасників якого з упевненістю можна назвати монстрами концептуального хард року в Україні, виповнюється  25 років. Дата досить значна для музичного колективу, особливо враховуючи те, що він пережив зміну епох і, пройшовши крізь величезну кількість труднощів і випробувань, залишився вірним кращим традиціям року, не забуваючи при цьому і про національну самобутність свого народу, і про вірність вищим ідеалам людства. Невелика бесіда з лідером і ідейним натхненником гурту Сергієм Решетником або просто Сірим.

- Яка саме музика вплинула на тебе і спонукала стати музикантом? Чи це було щось іще?

 

- Я був музикантом від народження. Мій батько володіє грою на декількох народних музичних інструментах, і в нашому будинку щодня звучала музика в його виконанні. Коли мені було 3 роки, я ходив по нашому великому дворі і співав пісню (популярний на той час хіт) «В жизни раз бывает восемнадцать лет». Сусіди за це мені давали фрукти, цукерки і печиво. Потім, у вісім я сам пішов до музичної школи і домовився з викладачем  по класу баяна про те, що вчитимуся музиці. Батькам залишалося тільки констатувати факт і оформити документи. І лише з дванадцяти-тринадцяти років я почав слухати рок-музику і освоювати гітару. Звичайно ж це був класичний hard rock.

 

- І не було ніяких заморочок, типу льотчика, водолаза, космонавта?

 

- Ні, я не морочився мріями про космонавтику та  інші «популярні спеціальності». Музика була для мене єдиною мрією і метою. Хоча, ні, здається, я ще дуже сильно хотів стати чарівником, знову ж таки для того, щоб за допомогою чар володіти грою на всіх відомих музичних інструментах.

 

- Коли мова йде про рок-н-рол, звичайно ж встає питання СВОБОДИ, з якою власне і з'явився рок-н-рол на своєму знамені. І вашому колективу, з відомих причини, це прапор доводиться нести. Тому цілком закономірно виникає питання, що ви думаєте про свободу, і що вона означає для вас?

 

- Практично всі, хто тільки вступає на тернистий творчий шлях, відчувають надзвичайне натхнення і колосальний потенціал своїх можливостей, вимагаючи їх сьогохвилинної і успішної реалізації, не підозрюючи, що свобода (у тому числі і творча) не може бути абсолютною, що це цілий комплекс усвідомлених самообмежень. Успіх же, який в результаті такого незнання раптом і нібито на порожньому місці чудово виникає, як правило, є ілюзією, банальним безкоштовним сиром в мишоловці, а не проявом свободи.

 

- Змінюються часи, люди, змінюється музика і її роль в суспільстві. Як гадаєшь, які завдання рок-музики тепер, коли сам факт її існування вже не є викликом системі або яким будь-яким засадам?

 

- Нести світло усвідомлення людству - завдання музики, як одній з вищих форм мистецтва. Якщо цього не відбувається, музика стає простим набором звуків. Рок-музика зобов'язана вирішувати ту ж задачу.

 

- Ну і хотілося б дізнатися, як ви відноситесь до відомого рок-гасла: "Секс, наркотики, рок-н-рол"?

 

- Як до гасла західної молоді 70-х. У СРСР реалізувати це хіпарське гасло в повному об'ємі було практично не можливо. Сьогодні зовсім інші пріоритети, тому "Секс, наркотики, рок-н-рол" – це вже історія, з якої потрібно брати тільки те, в чому є сенс і необхідність.

 

- Могли б  ви якось визначити девіз власної групи?

 

- Heavy metal - в кожну хату!

 

- Як різні періоди впливали на вашу музику?

 

- Совок нас забороняв, ми шифрувалися, шифруючи музику і тексти. Офіційно совок помер, але він продовжується в свідомості людей. Ми змінили шифр.

 

- Ваш склад неодноразово мінявся, як це позначалося на творчому процесі?

 

- З одного боку негативно, оскільки доводилося втрачати час на пошуки і підготовку заміни музикантів, що залишали гурт, замість створення нових творів. З іншої – позитивно, оскільки раніше створена музика отримувала нові можливості за рахунок іншої її інтерпретації новоприбулими.

 

- Чи є окрім музики в тебе які-небудь хобі?

 

- Рок-н-ролл та наш гурт займають практично весь час в моєму житті, залишаючи невеликі його відрізки для релаксації з допомогою велотуризму і купання в холодних джерелах.

 

- А як впливає життя музиканта на його особисте життя?

 

- Дуже добре! Сім’ї немає, дітей також. Є тільки любов, музика та гурт.

 

- Ви маєте дивовижну можливість донести свої думки, почуття, ідеї до слухача. Чи завжди вдавалося це зробити? Не виникало відчуття, що щось залишається недомовленим?

 

- Ми завжди прагнули і прагнемо робити це з максимальною результативністю. І якщо з якихось причин в цьому сенсі виникали проколи, то переживали гостре відчуття провини, яке проте примушувало нас робити необхідні висновки і прикладати всі можливі зусилля для недопущення їх повторення.

 

- Чи були серйозні розчарування на твоєму творчому шляху?

 

- Швидше за все це стосується лише так званого «людського фактору». Надмірно завищене відчуття власної важливості, обман та зрада колег і ближніх.

 

- Чи влаштовує вас теперішнє становище гурту? Можливо, щось хотілося б змінити?

 

- Наше колишнє і теперішнє становище можна охарактеризувати як «підводний човен в степах України». Це нас цілком влаштовує. Проте, хотілося б в найближчому майбутньому здійснити кругосвітню підводну подорож.

 

- На ліричній сторінці вашого сайту http://[email protected]  є слова:

“Кто света жаждет - должен сметь взглянуть тьме в самые зрачки, и выдержать и взгляда не отвесть..”

Чи довелося поглянути цій самій тьмі в очі? Адже ваша творчість наповнена саме жаданням світла.

 

- О, так! І не раз. Але лише на короткий проміжок часу. Приголомшливе відчуття! Хоча ми завжди пам'ятаємо про згубність і підступність передозування і пітьмою і світлом.

 

- Як виникла ідея об'єднати хард рок  і поезії Тараса Шевченка в єдиний проект?

 

- Ми завжди прагнули до створення складної, концептуальної музики. Але для її наповнення була потрібна відповідна поезія. Класика – найоптимальніший вихід, вирішили ми. Так народилися композиції на вірші Данііла Андрєєва, Костянтина Бальмонта, Максиміліана Волошина, Шарля Бодлера, Мігеля де Унамуно і... Тараса Шевченка.

 

- Чи без проблем лягали вірші поета на музику?

 

- Легкість створення музики на вірші Тараса Григоровича пояснюється просто: збірка його віршів «Кобзар»  з самого початку була призначена для співу. Тому сьогодні програма «Доле, де ти?!» налічує вже двадцять дві композиції. І процес творення продовжується.

 

- У вашому першому альбомі ви запропонували деякий новий варіант напряму рок-музики - mutant-rock. Хотілося б дізнатися докладніше, що це таке? І як це відбилося у ваших подальших альбомах?

 

- Часи для рок-музики тоді були дуже важкі, і випливати нам вдавалося дуже вкрай важко. Суспільство постсовкової країни  мутувало, бандитизм і рекет процвітав, демократія народжувалася в муках. Звичайно нам захотілося відобразити цей процес перевтілення в музиці. Mutant-rock – це деякий скафандр, в якому ми занурювалися у це агресивне середовище, а альбом «Трансмутатор» - криве дзеркало, в якому ми спробували відобразити побачене при цьому зануренні. Так що в подальших альбомах ми творили вже без mutant-rock-скафандра.

Але якщо знадобиться знову пірнути - за нами не заіржавіє!

 

- Чи є у гурта нові проекти і ідеї? Над чим працюєте зараз?

 

- Поки що відбувається поступальна реалізація вже створеного. В надрах групи зріють нові речі, які ми ще поки що не оформили в якісь об'єднані програми. На даний час майже готовий до виходу другий сольник Сірого, а також йде організаційна підготовка до запису студійної версії шевченківської програми «Доле, де ти».

 

- Ну що ж, Сірий, щиро бажаю вам успіхів в реалізації задуманого, і якнайбільше нових творчих ідей! І на завершення нашої розмови, чого б хотілося побажати  групам-початківцям, виходячи з вашого значного творчого досвіду і нелегкого шляху серед нетрів українського шоу-бізнесу?

 

-          Завжди пам'ятати, що тільки колективними зусиллями можна домогтись бажаного результату!

Бесіду вела  SkyЛилиt.