хочу сюда!
 

Валерия

30 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-37 лет

Заметки с меткой «української»

Білобог, мольфар народжений рабом

Тарас Григорович Шевченко. Мати — Катерина Якимівна Бойко. Батько — Григорій Шевченко. Народився Тарас, кріпосним, у селі Моринці 9 березня 1814 року. Помер Тарас Григорович академіком у столиці Російської імперії 10 березня 1861 року.

Білобог, мольфар що рабом народився, а батьком української правди, творцем української мови і нації помер. Помер, аби воскресати в героях за волю нації. Дріб’язковий до крохоборства Кобзар помер аби керувати процесом відродження України згори, з раю. Вмираючи, Тарас склав свій заповіт у вигляді 12 аркушів паперу скромно помереженому літерами. Малесенькі тексти, грубо пошматовані двома скаженими собаками Російської імперії, цензорами від церкви і імператора (язик не повертається назвати цензора цивільним, бо який цивільний собака мундира носитиме). Але сила духу і знань в тих текстах та обсяг думок творили чудеса.


Назвав Шевченко свій заповіт з ласки цензорів: “Южнорусскій букварь”, вклав у нього всю душу і всі кошти, що виручив з продажу творів, домовився з друзями, хто, як і де розповсюджуватиме, визначив і оплатив видавництво, визначив ціну буквара, аби по силах був він біднякам, у 3 копійки.

Більшого тиражу той буквар ніколи не мав, навіть у “незалежній Україні”. Може тому, що не така вже вона й незалежна. Бо раби керманять нами і дерибанять країну до сьогодні. Раб навряд чи спроможний створити незалежну державу. І суть раба не в гаманці, але у сірій речовині, що наповнює черепну порожнину.

Скільки раз не перечитую тарасові тексти, щоразу вони викликають іншу реакцію, інші думки. Всі партії, всі рухи, знаходять у Шевченка притулок і наводять його як аксіому. А він змінний, як інтернет. Кожен спраглий може знайти у Тараса свою правду. А Кобзар і не приховував, що знає українців: “В кожного своя правда”.

Всі люди на землі мають однакову кількість сірої речовини в голові. Та не всі можуть писати, ніби їм Бог диктує. Так, тексти Тарасові жорстокі, бо правдиві. Правда вона колюча, болюча й незручна.

Чи слухаємо ми нашого філософа, генія, вчителя, творця мови і нації. Чи хто спробував “все розібрати”. Чи хто пробував перечитати Кобзаря? Та навіть буквар, напевно ніхто не прочитав. Оскільки його й не видавали на папері. Найбільшим накладом у багато тисяч його видав сам Тарас. Вмер Шевченко, до виходу буквара з друку. Буквар вийшов у білий Світ і впало кріпосне право! Перелякане суспільство його більше й не видавало. Хіба по кілька сот, пару раз, на початку минулого століття і перед його закінченням, та завжди, перед здобуттям Україною незалежности.

Я що зрозумів?

Що не можна брехати і лінуватися. Щоби навчитися наши правди так складати, аби істина задовольняла всіх. Що заради спільного добра, можна й на жертву піти, але розумно. Що цінувати треба життя наших пацанів, героїв війни, що забезпечують мир людям, ціною власного життя. Що брехню, підлість і зраду пробачати не можна ніколи.


Морок тоталітаризму, вогнище патріотизму


13 червня в Музеї української пропаганди в Києві відбулася виставка «Від Сталіна до Путіна». Експозиція відображає насильницько- кривавий шлях комуністичних реалізаторів світової революції, який нині творчо продовжують реінкарновані з минулого злочинні за своєю суттю будівничі великого «русскаго мира» на чолі з колишнім полковником КДБ Путіним.

Цей громадський музей на Троєщині, де досі немає ні театру, ні картинної галереї, ні стадіону, перший і досить незвичайний. Не тільки за назвою, а й за приналежністю. Це музей при журналі «Музеї України», який багато років підтримував музейну справу в країні, про яку держава давно практично забула. В атмосфері панування у сфері ЗМІ й донині зиску та заказухи провідників великого капіталу друковане видання патріотів на чолі з головним редактором цього журналу Віктором Тригубом через брак коштів зупинилось. Але журнал існує в електронному варіанті, продовжує знайомити читачів з широкою гамою матеріалів, сповіщає про власні проекти та ініціативи однодумців. Музей відкрився наприкінці травня і нинішня експозиція вже друга.

Світле і просторе, як на нинішню суто прагматичну добу, приміщення з вдвох частин надали господарі популярного на Троєщині торгового центру «Радосинь». Поки що відкрито один зал, але й цього було досить, щоб виставлені експонати: географія смертельного павутиння ГУЛАГу, примітивні поліграфічні витвори сталінської пропаганди і маленькі, кричущі задавленою правдою, листівки спротиву ОУН-УПА підступності нкаведистів.

На стінах плакати – німі реєстратори бездоганно прорахованої системи винищення носіїв українства з допомогою Голодомору, систематичного вбивства патріотів у Биківні, Сандормоху, на Соловках та багатьох інших сумно знаних місцях країни Рад.

Основна експозиція буквально приголомшили перших відвідувачів: особисто запрошених громадських діячів, письменників, істориків, журналістів, а також мешканців масиву, які довідались про цю подію з радіо та інтернет-анонсів , пронизливим трагізмом пережитого радянським, у переважній більшості українським народом, часу. Доби великих завоювань соціалізму, за якої життя і смерть незліченних тисяч громадян радянської країни, де, як співалося «так вольно дышит человек», вирішувала політична доцільність і маніакальна ідея ленінської гвардії про світову революцію пролетаріату.
Органічним і величним доповненням антитоталітарної експозиції сприймаються поки що нечисленні свідоцтва подій недавньої Революції гідності, яка змінили свідомість українського суспільства. Глибоко символічно і вражаюче виглядає на запрошенні обличчя дівчини з рисочками національного прапору на щоках і чолом залитим кров'ю. В плані висвітлення історичних подій на Євромайдані багато роботи попереду, розповідає фундатор музею - доктор історичних наук з Інституту українознавства Павло Гай-Нижник. Поки що не до цього,бо кожен день дає нам нові й нові свідчення, що боротьба українського народу за своє світле майбутнє з зимового майдану тільки почалася. В країні багато сил політичних, бізнесових і військових, які не сприймають ідей народовладдя і справедливості, за які полягла Небесна сотня. Захоплення путінськими неоімперіалістами Криму і професійна організація ними братовбивчої війни в Донецькій і Луганській областях під облудливою вивіскою багаторічного прагнення економічної самостійності та захисту російської мови стануть новим розділом в цьому музеї.

До великого жалю маємо додати, що й підла зрада в українському військовому середовищі, в наслідок якої наступної ночі після відкриття музею в Києві російськими найманцями за чорні гроші проклятого народом на століття втікача – президента під Луганським аеропортом було збито військово-транспортний літак з загоном десантників – патріотів, теж знайде відображення в матеріалах виставки «Від Сталіна до Путіна».

Значну організаційно-ідеологічну допомогу в організації музею надав Центр зовнішньополітичних досліджень «ОПАД», виконавчий директор якого Сергій Пархоменко веде активну роботу на Троєщині. Показовою відмінністю путінської пропаганди, яка наслідує набутки геббельсівських і сталінських майстрів міфів і наших підходів, каже він, в тому,що в Москві шукають зовнішніх і внутрішніх ворогів, а у Києві пишуть про героїзм своїх синів і дочок попри незаперечне багаторічне вільне існування в Україні «п'ятої колони».

Неоціненною у створенні експозиції музею є участь науково-виробничої фірми «ТАНАЇС» на чолі з Василем Панасенком, яка проводить розкопки на місцях битв Великої Вітчизняної і почала передавати для експозиції частину своїх знахідок, які допомагають створенню історично-правдивої фону для розповідей про той важкий і героїчний час.

Привітати організаторів виставки прийшли представники Міжнародної організації «Козацтво України», яку з редакцією журналу і Центром «ОПАД» пов'язують роки співробітництва. Адже важко представити якусь важливу для українського суспільства справу без участі козацтва, сучасних носіїв його кращих традицій, тим більше, коли йдеться про історію народу і відсіч агресору.

Начальник штабу «Козацтва України» генерал-полковник козацтва Петро Чорновіл наголосив на винятковому значенні створення виставок такого глибоко-патріотичного для виховання молоді, розширення їх світогляду і вироблення рис характеру,необхідного для захисту своєї родини, своєї Батьківщини, чим насамперед уславлені наші героїчні козацькі попередники. Він розповів про нещодавнє створення спілки «Об'єданне козацтво України», яке очолив відомий економіст, громадський ліричний Валентин Соколовський. Завдання нового козацького утворення акумулювати сили і ресурси сотень козацьких товариств, яким поодинці не під силу в нинішніх умовах виконувати свою історичну роль – бути захисником інтересів і свободи народу. Присутні тепло сприйняли передане від Верховного отамана ОКУ Соколовського вітання організаторам виставки та відвідувачам, побажання її розвитку і служіння правді та добру, миру та злагоді в українській державі.

Віктор Тригуб сподівається, що ідеологічно-мистецький наступ на Троєщині на укорінену байдужість значної частини мешканців масиву продовжиться, що місцева влада нарешті долучиться до створення там сучасного культурного середовища. Наступна вершина, яку він з однодумцями і бізнесменами-спонсорами збирається подолати – створення на улюбленому,але все ще спальному районі, Дитячого театру.

Зичимо, пане Вікторе й надалі успіху, а наше козацьке слово й діло допомагатимуть вам. Перемагаймо разом!

Микола Нємцев
Прес-служба
«Об'єднаного козацтва України»

http://moku.org.ua/proekti/zakhodi/item/114-pam-yat-totalitaryzmu-vohnyshche-patriotyzmu