Колись я почув від правлячого президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року!
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ!
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту.
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу.
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана.
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша!
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час.
Богдан Гордасевич
м. Львів
Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді.
1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві.
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом.
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект.
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте!
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян
http://blog.i.ua/community/1925/395879/
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше.
