Це древній сад. Його сухе гілля Сплелося з павутиною тонкою І ворони пожадливо кружля Під сірою небесною рікою. Час золотий для цього саду сплив Тут спокою не мешкає розрада, Не родить він гранатів та олив, Його плоди – невпевненість та зрада. Я тут давно. Я вивчив сад цей весь. Не хочеться питва чи крихти хліба, Бо назву цього саду чув я десь. Така знайома… Гетсиманський ніби…[Приєднана картинка]

Ніч чекала кінця, як наснивсь дивний сон На межі простоти і омани: Я стола накривав на тринадцять персон, Розставляв тарілки та стакани. Трохи сиру і хліб, ще й вино молоде, І оливки зелено-жовтаві, Меду, втім, не було, але мед – то пусте, Якщо будуть розмови цікаві. І прийшли їдоки, і гули голоси, Говорили про небо і чудо, І питали мене: «Ти чого не їси? Ти неначе не свій нині, Юдо…»[Приєднана картинка]

Я цвях гострив. Робота не тяжка, Настільки примітивна – учень зможе, Стирала піт замащена рука, І місяць у вікно дививсь вороже. Він знав для чого плід моїх трудів, Тому і не приховував емоцій, Палав червоним неприкритий гнів Та вітер застигав на кожнім кроці. А я гострив. Для мене то був хліб, А не забава зовсім, не спокуса, Залізна крапка до віджитих діб Якогось хлопця. Кажуть, що Ісуса.[Приєднана картинка]

Ліхтар і вітер. Світла колисання. Старий пергамент з пилом днів колишніх. Я вічність пізнаю через Писання, Без слів порожніх, пафосних і лишніх. Пішов сусід. Давно уже гуляє. (у нього ніч і вулиця – кумири) А в мене тих кумирів і немає, Я замінив їх на питання віри. Нащо мені ота земна мінливість? Дзвін золота обернеться луною. Я пізнаю і сподіваюсь: милість Тепло долонь тримає наді мною. За Лютером людина може бути врятована: - sola...

Читати далі...

Іди собі. Я не примножу люті, І викинь злі думки із голови, Я не із тих, хто ловить в каламуті Звабливий блиск тяжкої булави. Чи я дурний? Можливо й так. Не знаю. Та не вчеплюся у чужі чуби. Пощо той гонор, якщо кінь чекає, Свобода, шабля, вітер і степи? Навіщо той тягар отруйний влади? Я сам собі господар на землі. Пусти! Мене чекають зорепади, А ти готуйсь варитися в котлі.[Приєднана картинка]

Я дуже люблю пензлики дерев, І голубу небесну нескінченність, Текучий час дороги без перерв, Смарагдову полів благословенність. І як в полях, що хмари підпира Горбатими хребтами мезозою, Червоний день потроху догора, І плаче за перейденим росою.[Приєднана картинка]

У місті мостів і Біг-Бену, Й автобусів височезних, Є паркові плями зелені І тіні будівель помпезних. Там класика – бізнес і хобі, Там кожен камінчик – то спадок, І ходять по вулицях боббі, А поруч крокує порядок. Це місце розваги і праці Де завтра до вчора пасує, І десь в Букінгемськім палаці Бабуся старенька чаює.[Приєднана картинка]

Про те, що реально важливо, Без чого прожити непросто, Відверто сказати б змогли ви, Спустившись з вершин свого зросту? Навіщо вам магія слави? В простому відчуйте потребу, Бо там, унизу, теж цікаво,Не гірше, ніж в вашому небі.[Приєднана картинка]

Як стану сон в долонях колисати, У горло заливати чай терпкий, Чиясь душа блукатиме по хаті І крилами трусити супокій, Зітре опівніч застарілу дату, У вікнах блисне фарами авто, А я дивитись буду і мовчати,Бо вивчив мову тиші як ніхто.[Приєднана картинка]

Я ніч розрізав лезом ліхтаря (простий ліхтар, недорога робота), Ховались в хмарах зоряні моря І тінь кота тулилася до плота. Поснулий дім терпець великий мав – В під’їзді вили про печаль гуляки, Я теж так міг, але не верещав І не чекав за те мовчання дяки. А потім дощ із вітром (хай їм грець! хіба такий малий для зливи глобус?) І грівся у кишені гаманецьЗ одним квитком. На ранішній автобус.[Приєднана картинка]