Стою мов перст, схвильований стою. Безвітряно, і сонячно, і сухо, Зелений ліс поклав зелене вухо На землю зачаровану мою. А там – віки, і люди, і дива, Яких не знати – бути бідним духом, І я знімаю мовчки капелюха Та слухаю загублені слова.[Приєднана картинка]

Світанок липою цвіте. Світанок в небі родить птицю. Хмарина хмару в гості жде, Ховає в торбі блискавицю. Червоний сонця самоцвіт Тримати ніч уже не в змозі, І йдуть слова в далекий світ Та слід лишають на порозі.[Приєднана картинка]

Любить до смерті і по смерті, І вічно спокою не знать, Усі думки на порох стерти, Усі слова пересказать. Не знати сни куди подіти. Не знати як здолати час, І зрозуміти сутність світу, Який багатим був на Вас.[Приєднана картинка]

Прокинусь я, а темряви – немає, І, начебто, ніколи й не було, Далекі стукотітимуть трамваї, Ранковий дощ насіється на скло, Живим думкам не стане знову ліку, Болючих днів подінеться імла, Бо темрява… бо темрява навіки У свій барліг конати заповзла.

За дві тополі й три сосни, За край доріг, за світу межі, Де загубив туман одежу І шаленіють цвіркуни, Ходи, не думай. Був я там. Я був собою й не собою. І пахло ніччю голубою, І степ вклонявся небесам.[Приєднана картинка]

І тішить день, і не гірчить полин І на землі, і в небі, і на морі, Коли в часи Содому і Гоморри Я чую Вас під вибухи новин. Народи нині люблять пустоту. Народи сніг нерозуміння криє. Я чую Вас, бо слухати умію Тендітних мрій нескорену ходу.[Приєднана картинка]

В чорну весну шаленіють люди. В чорну весну перебор химер. Сивий Бог нікого вже не судить, Сивий Бог у людях тих помер. Біла смерть потомлена, у милі, У холоднім трансі німоти, На полях, де щедро уродили Трощене залізо і хрести.

Час не для сліз - для сил і дій. Адже за волю лютий бій. Час не плачу, - для відплат. Сконає морок, нелюд, кат. На Бога - прощення і суд. Нам - гарт, двобій. Свобода - суть Вкраїнців. Не до коливань; У корчах клякне чорна марь Мокшанських орд, зникає, мре. Піт, попіл, сльози, кров зітре Вітчизна... Нам - тримати стрій; Трощити вельзевульїв рій.

У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно! (Пс 4:9) У спокої я ляжу, і засну, І диво дивне станеться зі мною, Де спомини шукають глибину Непізнаної пам’яті людської, Куди не потикає носа лють, Де місце є для волі і для сміху, І де мене, як можуть, бережуть Від пазурів скривавленого лиха.

Словами нічку цю не бовтай, Не ворушися, не дзвени, В блакитні сни упали Товтри, В цілющі довгожданні сни, Де силу втратило вчорашнє, І за майбуть безсилий страх, І є зоря, така домашня, Що тихо мліє у руках. [Приєднана картинка]