По тоненькому лезу життяСвою пісню несу небайдужу.І назад вже нема вороття, І вперед важкувато, мій друже.[ Читати далі ]

Там, де кохаються жоржиниВ зеленім чарівливім літі, А вітер пестить кущ калиниІ ворохобить маки в житі, [ Читати далі ]

[Приєднана картинка]Похилившись на старенький тин, В яблуневих вітах чахне хата.Тут були колись повітка й млин, А тепер в садку чужі курчата......

Читати далі...

[Приєднана картинка]Плодами вистигли сади, Радіють пишні віти:Дозріли яблука-меди, Червоні, соковиті.А яблучка - одне в одно, Тобі сказати мушу!Солодкий сік, смачне виноЛюдську зігріють душу.Так ось і люди, як плоди:Словами зігрівають, Рятують від розпук, біди, До серця пригортають.Але й таке, повір, бува:На вид приємний, милий, Роздивишся - душа гнила, Цей плід гіркий, червивий...Відступиш мовчки - жаль бере:Загруз бідак в гризотах...Подумаєш: нехай живеУ власних же мерзотах. &nbsp...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Від різних людей біля себе - Брехливих, мерзенних, облудних - Я чую: "повинна" і "треба"Крізь смог перехресть велелюдних.Проходять етапом, мов круки, Брехливі, мерзенні, облудні.Так вимити хочеться рукиІ сонцем прикрасити будні.Липкі і затерті в них душі, Зчерствілі серця на скорини.Звільняюсь від них, бо я мушуВ собі не споганить людину!

Прочитала вірш Ідеаліста - зачепилоhttp://blog.i.ua/user/5122682/1140884/[Приєднана картинка]Худ. Андрей КарташовСамотність сидить у сквері, На лавці, з вітром укупі.Самотність не терпить скверни, .Вона не виносить смути.Самотність стукає в двері, У вікна, морозом скуті.Самотність лоскоче нерви, Вона не дає заснути.Клубком підкотить відчАю, Та нишком - слова не скаже - Відсуне тебе до краюІ спати під стіну ляже.Прокинешся рано-вранці -По дому протяг блукає, Відчинена кимось...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Давно на осінь вказує годинник, А дзеркало лиш знизує плечима.Я ж одночасно пані і дитинаІз мудрими й наївними очима.Усе сплелося напрочУд невинно:Щось плаче і сміється всередині.І повернути стрілочки не можна, Стакан зостався враз напівпорожнім.А сніг на плечі падає й долоні, Розбавить памороззю темні скроні...Бог з ними: віком, дзеркалом, стаканом - Здаватись рано, ні, ще зовсім рано! ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Стерня тоді серденько не кололаІ сонце душу не пекло безжально.Були побачення й сльоза солонаЗа першим втраченим коханням.Короткі ночі, зорепадів чудо.Під стук коліс далеких поїздівРидав Ромео (більше так не буде), Чуттєвість і любов в мені будив...Тепер вже наші діти чи онукиВслід потягам махатимуть рукою.І запах матіоли, птаства згукиЇм не даватимуть вночі покою.І це природньо: крутиться планета - Старієм ми, а їм ще жить і жить...Проста циклічність, нескладні сюжети...Але ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Нечитаним романом частенько нас сприймають Гортають сторінки, а зайве пропускають, Їм не цікаві описи, епіграфи, прологи, Дібравшись кульмінації, лишають епілоги...Ми ж вечорами прагнемо, щоб хтось нас прочитав, Нудьгуючи над чтивом, романа не відклав.Щоб десь на середИні не прибирав закладку, На розвитку чуттів не ставив жирну крапку...

Хвилина до закінчення життя - Три вдихи й видихи, думок мільйонний рій… Останній сон готує сповиття. Обабіч тебе – білокрилих стрій Співає колисанку: "Люлі-лю!.." - Добраніч! До побачення… люблю… 14.11.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел: лирика философская Свидетельство о публикации № 16654