хочу сюда!
 

ajnbybz :)

62 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 58-64 лет

Заметки с меткой «дай»

Звернення Михайла Жванецького до народу


Читати повільно і вдумливо
Звернення сатирика Михайла Жванецького,

що цього разу не жартував ...
Боятися не треба!


- Що може бути?
- Все.
- Що робити?
- Давай так: страх відчувати МОЖНА, А БОЯТИСЯ НЕ ТРЕБА.

Досить чіплятися за це життя. Як ми переконалися - в ньому нічого доброго. Кілька разів смачно, кілька разів добре. І це все.
Будь-який уряд або нас садить в помиї, або ми його садимо туди. Тобто воно нами керує звідти. І навіть не керує, а посилає і забирає.
Що там було в цьому житті? Я вас запитую, що там було в цьому житті ... Багато різної горілки, тому нічого згадати неможливо ...
- Міша, як ви мене не згадуєте, ми ж в поїзді літра три випили ...
- Тому й не згадую, синку.
Бо, як радість, ми п'ємо ревно, до стану радості; як горе - п'ємо до стану заглушення ...
Так. Цього шкода. Горілки з друзями шкода. Горілки на кухні, бесіди рот в рот шкода. Любові на підвіконні шкода. Це тільки ми, це тільки у нас: лампочку в парадній хрясь і любиш, як ротний старшина, як бездомний кіт, що горить зсередини.
Любові шкода, випивки шкода. Повернень. Блудних слідів своїх плутаних з
другом, удвох мокрим ранком туманним, нельотним, міліцейським шкода ...
Снігу шкода тихого в лісі, шапочки хутряної і личка під ним рум'яного, окатого, що переходить в ніжки ніжні, приховані під джинсовим панциром ...
Шкода. Так ... За все життя, за всі роки, за всі життя мого діда, прадіда, батька, вітчима, другого вітчима і мене - жодного толкового уряду.
Воно що, присуджено? Воно що, там глибоко нагорі вирішено, що ми повинні мучитися?
Клянуся,
про взаємини з владою згадати нічого. Ну нічого!
Відняти і послати. Послати і відняти. І з нас же! З нас же!! На моєму житті, з того, що я пам'ятаю, ніколи не міг сказати, що ця компанія звідк
ілясь приїхала.
Ну пики минулі ми ж всі пам'ятаємо! Ну, ще раз напружимося: пики, ті, що біля кіоску з ранку, ті і там, нагорі. Як ці не можуть двох слів зв'язати, так і ті. Ці - очі маленькі, обличчя велик
і, ідей немає, і ті - очі маленькі, обличчя великі, ідей немає ... Ці думають, чого б з ранку, і ті ... Жодного разу ніхто не сказав правильно по-російськи. Все через мат. Я сам матом можу. Всі ми матом можемо.
І
що далі?


Зараз деякі наші з оскаженілих кричать:
- Кращий генофонд знищений! Ми знайшли винних! Давай за нами!
Куди ж за вами, якщо кращий генофонд знищений. А ви тоді хто? За вами підеш, знову морду наб'ють. Де ж знайти пристойний генофонд?
Куди подітися людині не зовсім здоровій, але тихій і порядній?
Чому у нас старий від молодого мізками не відрізняється - згадати нічого.
Щось є типу дрібниці в кишені: сирки в шоколаді за вісімнадцять копійок, півлітра за три шістдесят дві, фруктове ескімо за вісімнадцять копійок ...
І тільки стародавні люди похилого віку пам'ятають по-крупному: глибоке і постійна зміна нашого життя на гірше. Тобто безперервне поліпшення, що приводить до погіршення життя на основі будівництва комунізму, розвиненого соціалізму і недорозвиненою демократії з нашим обличчям.
Пишіть мемуари. Мат, стояння в чергах, очікування у приймальнях, довгі, безглузді розмови з вождями і стос власних жалюгідних заяв:
"Прошу не відмовити", "Прошу врахувати", "Прошу звернути увагу", "Прошу виділити", "Прошу поховати" ...
І така ж погана резолюція в лівому кутку: "Іван Васильович, при можливості прошу вишукати".
А я мати його в труну!
Давай згадувати далі, щоб виправдати несамовите прагнення до цьому житті.
У тридцять років починається поправлення раптом підірваного здоров'я на тлі безперервного зменшення виділень на медицину.
- Вам треба на операцію. Збирайте вату, бинти, шприци, крапельниці, гімалези, гідалези, банку крові. Лежите з цим всім. Ми вас розріжемо і пошукаємо всередині. Нам теж цікаво, чому ви так схудли.
Повна втрата інтересу до свого здоров'я з боку хворих та лікарів зробила нас однаково красивими. Про роти я розповідав, сирний колір шкіри згадував, запах з рота описував. Сутула спина і стирчить живіт доповнюють зовнішній вигляд будівника комунізму.
Що ж, я так думаю, чіплятися за це життя. Коли і як ми переживемо сьогоднішніх начальників, щоб побачити світлу смужку, я вже не кажу - відчути ...


І так ловко складається ситуація, що при громадянській війні ми знову будемо бити один одного: тобто беспайковий - беспайкового, низькооплачуваний - безквартирного, хворий - хворого.
Адже всі ми і ви розумієте, що до них справа не дійде і дачу їх не знайдеш.
І знову справа закінчиться масонами, завмагами, вірменами і світовою втомою, яка і дозволить усім вождям від районних до столичних знову зайняти своє місце. Що вони негайно зроблять з криком:
"Дорогу пролетаріату! Народ вимагає! Народ бажає, щоб ми негайно сіли йому на голову! "
А ми з вами порозчищаємо їм шлях своєю кров'ю. Такі ми козли, які не вміють жити ні при диктатурі, ні при демократії.
- Не готові наші люди, - кажуть вожді. - Не готові! Жити ще не готові. Помирати не хочуть, а жити не готові.
Ось я і пропоную: не боятися померти в цьому веселому й шаленому світі.
Ворогів не боятися. Хто б не прийшов - кримінальник або патріот, вождь або сексот.
Хто перший увірветься в квартиру - він і перевернеться.
Свобода варта того, а це життя того не варто. Мужність народжується від боягузтва. Перший постраждає, другий задумається.
І менше сидіти вдома. Легше йти на контакти. Настав час контактів і політичних знайомств. Шукати свого, порядного, якому теж шкодувати нема про що. Шукати легко - по очам, по обличчям. У порядних є обличчя, у непорядних і там, і там замість обличчя дупа ... І сходитися.
Все вже ясно. Коли з'явиться уряд, який задовольнить нас, - нас вже не буде. Коли з'являться закони, які дозволять нам, - нас вже не буде.
А коли вони увійдуть в дію - і дітей наших не буде.
Тому перше. Бійки не боятися - тоді її не буде.
Землю брати - тоді вона буде.
Свободу тримати зубами.
Вождів, що живуть з нами поруч, що угробили нашу юність, - тиснути.
І нічого не боятися. Досить кому б то не було і коли б то не було погрожувати нашому життю. Кожен сам знає, його вартість.

М. Жванецький, http://www.sphaerez.de/?p=12442

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Mikhail_Zhvanetsky_Odessa_International_Film_Festival_1.jpg






Дай каждому дню шанс стать лучшим днём твоей жизни.

Дай каждому дню шанс стать лучшим днём твоей жизни. 

Дай, бог (Евгений Евтушенко)

Дай бог слепцам глаза вернуть
и спины выпрямить горбатым.
Дай бог быть богом хоть чуть-чуть,
но быть нельзя чуть-чуть распятым.

Дай бог не вляпаться во власть
и не геройствовать подложно,
и быть богатым — но не красть,
конечно, если так возможно.

Дай бог быть тертым калачом,
не сожранным ничьею шайкой,
ни жертвой быть, ни палачом,
ни барином, ни попрошайкой.

Дай бог поменьше рваных ран,
когда идет большая драка.
Дай бог побольше разных стран,
не потеряв своей, однако.

Дай бог, чтобы твоя страна
тебя не пнула сапожищем.
Дай бог, чтобы твоя жена
тебя любила даже нищим.

Дай бог лжецам замкнуть уста,
глас божий слыша в детском крике.
Дай бог живым узреть Христа,
пусть не в мужском, так в женском лике.

Не крест — бескрестье мы несем,
а как сгибаемся убого.
Чтоб не извериться во всем,
Дай бог ну хоть немного Бога!

Дай бог всего, всего, всего
и сразу всем — чтоб не обидно…
Дай бог всего, но лишь того,
за что потом не станет стыдно