хочу сюда!
 

Nataliya

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-45 лет

Заметки с меткой «власівці»

Незручний подвиг української молоді.

 Юрій Шевчук ,  Центр розвитку патріотичних програм. В історії Другої світової війни вистачало героїв і подвигів. Попри те залишається поза широкою увагою громадськості унікальна за своєю ефективністю діяльність молодіжного підпілля смт Ворзель,що поблизу Києва.

   ...У вересні 1943 року на полі між селами Михайлівною – Рубежівкою і Кичеєвим , на очах у кількох десятків селян,  «гітлерівські козаки», як їх називали, із підрозділів «Русской освободительной армии» (РОА)  генерала Власова, за допомогою шашок(різновид шаблі) по звірячому закатували підпільниць – матір та доньку Білостоцьких . Серед очевидців жахливої трагедії були двоє партизанських зв’язкових – В.Камінська та 12 – річна Валя Філіповська. Після звістки про катування та публічну страту підпільників Віктор Нацевич реорганізував молодіжне підпілля в бойову групу. За одну добу ( !)  група у складі 12 чоловік добре озброїлась та підготувалась. Фашистське командування на початку листопада наказало провести «зачистку» кількох сіл від жителів. За свідченнями очевидців, у Ворзелі окупанти облили гасом будинки та дерева для подальшого спалення. Про долю жителів можна лише гадати. Після «акції» на територію мали ввійти додаткові підрозділи вермахту для посилення оборони від радянських військ, що наступали.   Вдосвіта  5  листопада з метою допомогти фашистському гарнізону Ворзеля  у проведенні «зачистки»  з Михайлівки-Рубежівки вирушив  загін карателів  із 200 власівців. З кожним кроком підкованих чобіт наближалася чергова трагедія війни для українських міст і селищ. Та ворог не дійшов . Смт Кичеєве має ввійти до переліку місць бойової звитяги  в історії України. Саме тут, на околиці лісу два десятки українських юнаків віком від 13 до 19  років на чолі з  15 – річним(!) командиром Віктором Нацевичем  дали бій ворогу , що мав десятиразову (!) перевагу. Та який бій –  блискуче спланований та проведений юним генієм війни із застосуванням кількох кулеметів, а також гвинтівок і гранат.  Результат неймовірний – взвод  безвусих  юнаків  без втрат  і навіть поранених  повністю знищив ворожий загін у кількості 2 військових рот. Семеро карателів взято в полон та переведені через лінію фронту. Ефект від успішного бою значно посилився. Німецько - фашистський гарнізон Ворзеля розбудили кулеметними чергами Кичеєвського бою. Гітлерівці спросоння вирішили що це наступають радянські війська і панічно кинулись тікати з Ворзеля та прилеглих сіл на захід. Наступного дня, 6 листопада 1943 р.  вже вільна від ворога територія  з кількох населених пунктів була зайнята  частинами Радянської армії без жодного пострілу і, відповідно, без вбитих та поранених бійців.  Після визволення Приірпіння на основі бойової молодіжної підпільної групи сформовано Ворзельський винищувальний загін. Командир – Віктор Нацевич . Завдання – боротьба з диверсантами, дезертирами, коректувальниками ворожої авіації та артилерії, бандитами. До кінця війни – чотири десятки  знешкоджених ворожих елементів.   

  Діяльність молодіжної бойової групи Нацевича  не стала відомою в часи СРСР. Причина - *не ті карателі*. Компартія не хотіла розголосу про звірства РОА проти народу і причини

   Від автора блогу.   На жаль, цей подвиг виявився зайвим і для команди *найпатріотичнішого Президента*. З літа 2008р дослідники подвигу молоді та фахівці з патріотичного виховання неодноразово звертались до найвищих посадовців держави з пропозиціями про необхідність поширення інформації про подвиг молоді в першу чергу серед їх сучасних ровесників та військовослужбовців України. Але тоді українські перемоги владу цікавили значно менше, ніж поразки. Адже ні *місця трагедії, ні могилок аби поплакати над лихою долею українців*... А тут молодь, що не просто не загинула, а провела одну з найуспішніших операцій в історії підпілля і партизанського руху в світовій історії. Це наші *300 спартанців*, про яких мали знімати фільми та серіали. Ось ядро молодіжної бойової групи ворзельського підпілля : *комісар*від дорослого підпілля* смт Ворзель - Єзерський І.Л.  Молодь - командир Віктор Нацевич. Далі - Копачевський Е.І., Педяш В.Є., Целуйко П.А., Зубко О.С., брати Терехови ЮЮ. . та В.Ю., Горак В.В., Головашкін В.В., Левандовський І.І., Рябко М.К.   Перед боєм поблизу Кичеєва до них долучилось близько десятка молодих українців з навколишніх сіл. Вічна слава переможцям !

Бій УПА проти фашистів. Вересень 1943р.

Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною анти партизанських операцій». Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими
повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів,якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці
фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону.
Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс .

У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено
населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський.
Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню
пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів.
Ворог втратив 100 чоловік вбитими.
   Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові
став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з окупантами. Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова.
    Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони. Довго на «гостей» чекати не довелося. За всипом місцевих поляків німецька адміністрація проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків
( !!! )
і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.
   Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак,все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

Зі спогадів учасників того бою: ” Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися. Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягомцілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.   З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.. . О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив.. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві
селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.


Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука „Бій під стінами храму ”, та поема-хроніка поета шестидесятника Миколи Холодного “Пям'яті 29”

Дмитро Снєгирьов.