Цікаво: як може сумніватися, чи його це свято - День поезії, - призер двох фестивалів поезії, автор двох збірок сатиричної, іронічної та гумористичної поезії, плюс до того ж власник Сайтів-Близнюків злого поета Некрота?

Річ у тім, что є на світі чимало чудаків - принципово не хочу писати слово "чудак" через літеру "м", хоча міг би - які вважають, що віршовані твори Олександра Некрота не є поезією.

Вони твердо переконані, що це, в кращому разі, римована публіцистика, в гіршому - графоманія.

Або і те й інше.

Цим чудакам геть-чисто як дуракам - закон не писаний.

Я тутечки під словом "закон" розумію літературознавство. Є така наука. Яка вивчає віршовану сатиру (вона ж сатирична поезія, це одне й те саме) в тому числі.

Так от: що являє собою ця царина літератури, багато людей, котрі вважають себе її, тобто літератури шанувальниками, не знають і знати не хочуть.

Крім того. Творчість поета Олександра Некрота і не може подобатися багатьом. Позаяк вона на широке коло читачів і не розрахована. За визначенням.

Щоб любити мої вірші, треба мати не лише розвинений, а й доволі специфічний смак.

Тож якщо Вам, о Той, Хто Читає Ці Рядки, до вподоби моя поезія, я за Вас радий: Ви належите до обраних...

Перш ніж опублікувати тут один зі своїх найкращих віршів, коротко нагадаю історію сьогоднішнього свята.

Всесвітній день поезії було проголошено делегатами 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році.

Перший всесвітній день поезії було відзначено 21 березня 2000р. в Парижі (Франція), де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

Метою встановлення дати Генеральною конференцією ЮНЕСКО було привернути увагу суспільства до поетичної спадщини та необхідності звернення до неї у виховній і просвітницькій діяльності.

Цей день відзначають щорічно. Нові видання, виставки, поетичні конкурси, виступи поетів повертають нас у світ слова, що пробуджує в душі найкращі почуття.

Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати також відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

(Цю інформацію любязно надав сайт Від свята до свята!, а ілюстрація до мого запису - звідсіля: Всемирный день поэзии.)

А тепер - Вашій увазі мій, так би мовити, "поетичний маніфест", що увійшов до другої поетичної збірки "Вперед - на граблі!" й опублікований на декількох сайтах.

МОЯ ХАТА В ЦЕНТРI

Струйовий вислів - „Моя хата скраю”!

А кредо це безпечне і зручне.

Повторюй лиш: „Нічого я не знаю”, -

При цих словах і сало більш смачне.

Ледь що, мовляв, - башку в пісок сховаю,

І все: ніщо у світі не страшне.

Хай вічні правдолюби - недотепи -

Самі постійно влазять у халепи!

Я б також був тихішим од трави,

Холопом, що не лізе в феодали,

Та от рахуба: поки ґав ловив,

Усі краї для хат вже розібрали.

І лати, на біду для голови,

Дісталися з бракованим забралом:

Його закрити годі, далебі, -

З відкритим треба кидатися в бій!

І хай про мене йде погана слава,

Брехні крик шепіт правди хай дола, -

Не зліва моя хата і не справа,

Вона у центрі самому села!

А ще якщо не області й держави,

То світу - точно! Буде, є й була.

Гадаєте, здурів? Жартую? Де там:

Не знаєте, що кругла в нас планета?

Та це не все далеко. От в чім річ:

Мій дім - таки фортеця, тверджу сміло.

З бійниць летять постійно навсебіч

Сатири гострі та отруйні стріли.

І хоч яка довкола темна ніч,

Хоч як людці маскуються уміло -

Мов пугач, всіх побачу, і мій лук

В гузно колючку завжди всадить злу.

Втім, значення не варто надавати

Великого цим діям бойовим.

Бо хоч яких ударів завдавати

Я здатен людям, явищам лихим,

Вони й надалі будуть існувати -

Не знищиш і не виправиш їх цим.

Про силу слова тьма рядків гарячих -

Її в них перебільшено добряче!

До того ж, припинити без проблем

Можливо мою творчість сатиричну.

Фортеця в мене хоч міцна, але

Лиш на словах: вона ж метафорична.

Мурло високопосадове зле,

„Давити” неугодних вельми звичне,

На мене миттю знайде „компромат”:

Не маю я ні мурів, ані лат...

А мої твори (геть самооману!)

Сягають аж ніяк не всіх кутків.

І знаменитим я хто зна, чи стану -

Так, щоб ЗАГАЛ жадав моїх рядків.

В зеніті слави лиш зірки екрану -

„Аншлагів”, клубів-клабів, „Городків”...

Не заздрю їм - добра всім і наснаги.

Але такої ще мені б уваги!..

Проте... яка різниця? Все одно

Планета наша має форму кулі

І крутиться усе-таки давно,

Хоч єресь це була в часи минулі...

„Є в творчості моїй якесь зерно?

Пожну снопи я - чи наб’ю лиш ґулі?” -

Питаю хату, та дарма: не зна.

Чому? Бо в центрі так чи так вона!