Символічно трохи здала кандмінімум по спеціальності 25 травня, хоча для мене це вже багато років звичайний будній день...

Тепер, якщо мене не вдарить щось по голові піти на другу вищу, на іспити я ходитиму тільки їх приймати, а не здавати...

Нещодавно на касі спостерігала цікаву картинку. На конвеєрі лежить три набори продуктів:

перший, молодіжно студентський - мівіна, вермішель, сосиски, майонез, кетчуп, пиво і надцять видів чіпсів, власниця - дівчина трохи молодша за мене

другий, типово жіночий - фрукти-овочі, молоко, гречка - мій

третій, типово сімейний - м"ясо, картопля, молоко, сир, цукерки, побутова хімія - чоловіка років 40, який з явною заздрістю поглядав на пиво...

Все-таки те що ми купляєм може багато чого про нас розказати )))

30 хвилин за які я пригадала всі помилки минулого, докорила сама себе за них і вкотре дала собі клятву їх не повторювати...

30 хвилин які тягнулись по моїм відчуттям години три...

Я не уявляю щоб я робила, якби результату таки прийшлось чекати три дні...я мало чого боюсь в житті, але страшенно боюсь аналізів. Не самого забору крові, а того що вони можуть показати...

Але вважати що ти здоровий і знати що ти здоровий - дві великі різниці, я сьогодні це дуже чітко відчула...в решті-решт щоб не виявилось причиною мого кашлю, це всеодно можна буде вилікувати, те що не лікується, я вже виключила...і жити стало суттєво легше...

З приходом тепла виникла серйозна проблема де погуляти на вихідні так, щоб навколо не було шашлично/горілчаних компаній...В Ботсаду на Печерську ще більш-менш, а ось в минулу неділю їздили в Пущу - там взагалі жах...

Мене починає лякати моя карма - мій новий науковий керівник зліг в лікарню тижні на два...Окрім меркантильної проблеми що мені потрібна таки хоч якась допомога від нього принаймі в плані загальних напрямків роботи, я чисто по людські за нього переживаю...

Виявляється, що перехід лабораторії з науково-дослідної в учбово-наукову це не тільки зміна назви і підпорядкування. Якщо раніше ранні пари я проводила в гордій самотності, і будь-яка поломка чекала 11-12 години, коли нарешті з"являлися співробітники, то тепер я навіть приїжджати включати обладнання не мушу завчасно - мені подзвонять і спитають що треба, а я прихожу на все включене, розігріте і розставлене по місцях...і пластини чарівним чином пиляться не два тижні, а з четвера на суботу...краса)))

Холод в приміщеннях дістав. Вдома 19-20, це ще більш-менш, а ось 13-15 градусів в лабораторії то м"яко кажучи неприємно, бо мені якраз треба дослідну частину робити... Ще й мій споконвічний кашель виліз...

Останніми днями чи то через холод, чи через ПМС, чи через постійні зміни погоди і тиск на нижній межі напала лінь. Навіть готувати ліньки...і навіть рецепти в блог писати ліньки...Сижу, граюся в паравозики (велика подяка Володюсику) і в"яжу (хоч якась користь)...Мізки працювати вперто відмовляються...

Непомітно підкрадається кінець семестру і кандидатський іспит з спеціальності. Ніби не страшно, але пригадувати багато чого прийдеться...ще й треба самій собі 13 питань придумати (чого саме 13, ніхто не знає). Студенти в цьому семестрі ттт у більшості своїй умнічки. Є звісно пару таких, яких я не спостерігала у себе на парах, але то вже будуть їх проблеми, а не мої... 

До того, що певна частина нашого народу користується всіма можливими і неможливими приводами випити і закусити я вже якось звикла - їх печінка, хай травляться. Але деколи дивують моральні аспекти

У покійної директора лабораторії народилася онука. Якби вона була жива, то звісно було б застілля і всі вітали б новоспечену бабусю - у людини радість і вона нею ділиться...Але людини вже нема і вітати ніби нікого, проте всеодно збираються гроші не на подарунок дитині, а на те щоб народження дитини відсвядкувать...геніально...Якщо хочеться порадувати батьків і дитинку то спитайте що їм треба і купіть, чи просто грошей дайте, дитина у наш час задоволення не дешеве, тим більше коли родина перенесла щойно таку велику втрату...А замість того дзвінок батькам зі словами "ми тут п"єм за ваше здоров"я і здоров"я дитинки"...зашибісь просто...

Подзвонила мені вчора лектор моїх третьокурсників - так і так у них медогляд на вашу пару попадає, треба пару переносити. Домовились куди перенести, всім зручно, всі задоволені, а я найбільше бо не треба їхати вдосвіта в інститут. Але весь вечір муляло якесь передчуття, що не буває так все добре 1 квітня)))

Сьогодні мене щось смикнуло поїхати в інститут пораніше - думала прогулятися по магазинах і базарчику. Але дощ і забута парасолька сплутали всі плани, прийшлось від метро підтюпцем бігти в корпус.

І, звісно, мої передчуття мене таки не підвели - медогляд перенесли на другу половину дня і студенти вирішили "а нашо переносити пару якщо ми на неї встигаєм". Про те що викладач не в курсі цих останніх змін вони якось не подумали.

В решті решт вийшло на краще - тепер і пару не треба відробляти і студенти на радощах ударно попрацювали). А я вкотре впевнилась що шосте чуття - таки корисна річ ;)

Час таки лікує. Життя триває, нові обрії, нові мрії, нові здобутки і нові втрати. І старі втрати стають не те щоб менш значущими, але набагато менш болючими...

До всього можна звикнути і все пережити...доки ти живеш...

P.S. Трохи ретроспективи для себе самої...

Рік назад http://blog.i.ua/user/628570/232917/

 Два роки назад http://blog.i.ua/user/628570/99948/

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!

/В. Сосюра/

Хожу і посміхаюсь - гарячому сонечку, блискучим калюжам і теплому небу...мабуть весну я таки люблю найбільше, вона сама динамічна пора року...

Вдома на підвіконні вже підростає ціла колонія всіляких корисних і декоративних рослин, так цікаво спостерігати за ними...ніби вчора ще нічого не було, а сьогодні вже така собі міцненька рослинка пнеться вгору і пускає листочки...

Сьогодні в маршрутці їхав дядько років 50 з величезним букетом троянд і всю дорогу уважно читав книжку під назвою "Семейная жизнь: как не ошибиться в выборе"...

При транспортуванні з магазину трохи прим"ялися три яйця - тер шукаю рецепт, куди їх запхати...в процесі пошуку рецептів надибала в одній з книжок шикарний розділ "Блюда из дикорастущих растений" з перлами на кшалт "Запеканка из пестиков полевого хвоща". Рік видання книги - 1989, за кілька років вона напевне для багатьох стала актуальною...

Хоча зима цього року видалась справжньою-справжнісінькою, проте для мене зима без зимових Карпат, то не справжня зима... Попри всі не надто райдужні прогнози щодо наявності снігу я відмовилась від варіанту Буковеля (ну не люблю я його) і вкотре не зрадила своїй улюбленій Боржаві...І вона не підвела - 30 см пухкого і сипучого снігу, два дні сліпучого сонця - ось вам рецепт щастя...

Я накаталася і засмагла, надихалася гірським повітрям і набралася сил на найближчі кілька місяців... І не вірте тим хто каже що бути щасливим - це складно ;)