Был солнечный полдень.

- Ну ?.. - спросил дракон.
- ДААААААААААААА !!!! - взревела толпа крестьян, радостно потрясая вилами-косами-граблями-топорами и прочей дубасяще-пыряющей импровизацией. - ДА ЗДРАВСТВУЕТ АФРССБ И ЕГО ВВРЗПУ, МИЛОРД ДРАКОН !
В задних рядах совсем ополоумели от восторга и бросились целоваться-обниматься без различия пола и возраста.

Рыцарь некоторое время с интересом мониторил девяностолетнего старичка, впившегося губами в ошалевшую семнадцатилетнюю кралю и, по такому поводу, даже забывшего про клюку. Потом повернулся к величественно напыжившемуся напарнику и едва слышно поинтересовался:

- АфэРэ - тьфу !.. ВэВэРэЗе - дьявол его побери... Это что ? Колдовские заклинания типа "ахалай-махалай" и "сиськи-масиськи" ?
- Это не заклинания, партнёр, это аббревиатуры, - также, на нижнем пороге слышимости, ответил ящер.
- Абб - чего ?
- Да сокращения это, сокращения.
- Сокращения чего ?
- Слов, - кротко снизошёл к интеллекту рыцаря дракон и, не дожидаясь уже замаячившего в прорези рыцарского забрала вопроса "каких ?", поторопился пояснить: - Есть такая традиция, что чем хуже в стране живётся - тем длиннее и запутаннее в ней названия. Для удобоваримости их приходится, разумеется, сокращать. Так появляются аббревиатуры...
- Ближе к делу, - попросил рыцарь, у которого от заумствований напарника началась мигрень.
- АФРССБ - это Антифеодальный Революционный Совет Средневековой Бедноты, а ВВРЗПУ - Верховный Вечно Радеющий За Права Униженных.
- Ооооо !..-- только и смог выдать рыцарь, поражённо посмотрев на напарника, - А позвольте поинтересоваться, Ваше ВВРЗПУшество, какого Святого Акакия вам понадобилось вставать во главе беснующейся черни ? В чём, так-зять, смысл этого предприятия ?
- В лозунге. - не моргнув глазом, ответило чешуйчатое создание. - Слышишь, они скандируют: "Всё отобрать и поделить" ?
- Ну ?..
- Что "Ну" ? - у дракона от грядущих финансовых перспектив даже задёргался правый глаз, - А ты в курсе, что по данным статистики претворение в жизнь этого лозунга в 99% случаев ограничивалось только тезисом "отобрать" ?

В жодній іншій державі Європи чернь не становила критичної маси і революції там не виникли зовсім або були лише короткочасним спалахом анархії. Найкривавішою, хоча і короткочасною, була революція в Угорщині, що швидко перейшла у так звану громадянську війну. Виникає певна паралель з Російською імперією, що цілком укладається в сучасну концепцію про угро-фінське походження московитів. Проте здорові сили в Угорщині перемогли, що свідчить про некритичну частку черні у країні. У Російській імперії московитська чернь була етнічною і соціальною базою жовтневої революції. Саме вона склала переважну кількість солдат п’яти мільйонної армії більшовиків, продзагонів, каральних загонів, відділів НКВС, які втримали Російську імперію від повного розвалу. Саме ця чернь знищила освічену частину населення Російської імперії або витіснила її за кордон, тобто категорії пересічних і талановитих людей. Саме ця чернь стала не тільки фундаментом влади пройдисвітів, а і самою владою. Саме проявами цієї влади стали насилля, диктатура і смерть.

            Вважається, що революція відбулась і у Німеччині в листопаді 1918 року. Я думаю, що це був державний переворот у країні, знесиленій війною. Німецька армія перемагала на всіх фронтах, але в самій Німеччині економічна ситуація була катастрофічною. Середній клас, що становив критично велику частку суспільства, нарешті не витримав колосального тиску економічних проблем. Громадянської війни в Німеччині не було. Здорові сили суспільства швидко справились з лівими екстремістами. Їх лідери Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були розстріляні. Проте політичною нестабільністю моментально скористалась купка брудних політиканів марксистського забарвлення. Існуюча центральна влада була повалена. Хоча всі фронти Першої світової війни проходили поза Німеччиною і вона контролювала величезні території Європи включно з Україною, новий німецький уряд капітулював, визнавши свою поразку у війні, а також визнав саме Німеччину головним винуватцем цієї війні. Він також погодився з усіма пунктами кабального для Німеччини Версальського мирного договору. Середній клас Німеччини, який від зміни державного устрою Німеччини очікував радикальних позитивних покращень, був деморалізований економічним безладом, що значно перевищував часи війни і абсолютно невиправданим політичним приниженням батьківщини на міжнародній арені. Виникла ситуація політичної нестабільності, яка тривала аж до приходу до влади націонал-соціалістів (нацистів) у 1933 році.

            Соціалізм Гітлера був протилежним соціалізму Маркса. Його провідною ідеєю був захист економічних, культурних і політичних прав трудових верств населення в рамках ринкової економіки – капіталізму, а не повалення останнього. Націоналізм мав стати провідною ідеєю суспільства і об’єднати всі категорії громадян в ім’я процвітання Німецької нації. Націонал-соціалісти прийшли до влади цілком демократичним шляхом через загальні вибори, на відміну від більшовиків, що захопили владу шляхом збройного перевороту. Диктатура, що надалі виникла в Німеччині – це була диктатура середнього класу і викликана   тими штучними і трагічними для Німеччини умовами, що створили переможці війни – перш за все Франція. У Радянському союзі диктатура офіційно визначалась як диктатура пролетаріату, тобто черні. Диктатура – це завжди жорстокість і насилля, але ці дві диктатури були неспівмірні за рівнем насилля.

            У Польщі закінчення Першої світової війни викликало не революцію, а національний підйом. За лічені місяці консолідація польського суспільства досягло небачених розмірів. Польська армія на кінець 1919 року вже налічувала 600 тисяч жовнірів, а 9 травня 1920 року відбувся спільний парад українських і польських військ на Хрещатику у визволеному від московитів Києві. У чому секрет поляків? У наявності потужного середнього класу – пересічних людей, майже повній відсутності черні і присутності у суспільстві великого прошарку талановитих людей. У кращі часи Речі Посполитої шляхта становила до десяти відсотків її населення. Це був найвищий показник у Європі. Річ Посполита була також єдиною в Європі країною шляхетської демократії, король у ній був виборним. Безумовно, на підконтрольній Російській імперії частині Польщі виникли несприятливі умови саме для цього прошарку населення. Проте навіть у цьому разі напередодні жовтневого перевороту в Російській імперії інтелігенція – це категорії талановитих і високоосвіченої частини пересічних людей в Польщі становила близько 4% населення, що вдвічі перевищувало долю інтелігенції в населенні Російської імперії. При цьому інтелігенція ця була національно свідомою і декілька разів протягом дев’ятнадцятого сторіччя очолювала загально національні повстання проти Російської імперії.

            А що українці? Як у них ситуація щодо черні? Революції в Україні не було. Центральна рада очолила країну у мирний спосіб. Громадянської війни в Україні також не було. Була інтервенція військ з одного боку більшовицької Росії (черні), з другого боку білогвардійських армій (освічених московитів). Був супротив військ незалежної України цим агресорам. Повстання проти Центральної ради носили локальний характер і базувалися на чужому українцям етносі – московитах. Провідна сила України – селянство в основі своїй було байдужим або й ворожим до марксизму. Його провідною ідеєю була приватна власність на землю, як гарант особистої свободи. Тобто, всі ознаки наявності в Україні значного прошарку черні були відсутні. Перша наша національно визвольна війна зазнала поразки не тому, що у нас було забагато черні або замало пересічних людей. Головна причина, на мою думку, у тому, що в Україні було замало національно свідомих талановитих людей. З двох відсотків інтелігенції в Україні скільки було саме української інтелігенції, а з неї національно свідомої? Найталановитіший письменник Російської імперії – Микола Гоголь був українцем за походженням. Чи багато він зробив для національного визволення свого народу? Якби не геній Тараса Григоровича Шевченка, то український народ, можливо, ніколи б і не проснувся від національної сплячки. Український народ у вирішальний момент своєї історії виявився без достатньо дієвого проводу. У висліді широкий народний рух, що прагнув позитивних змін в країні, у тому числі національних, українською мовою тоді спілкувався значно більший відсоток населення, ніж навіть тепер через 31 рік  нашої незалежності, не був належним чином очолений і спрямований. Такі плутані і сумнівні особи, як батько Махно, зібрали під своїм командуванням колосальні, як на той час, військові сили. Цих сил було достатньо для визволення від інтервентів всієї південної і східної України. Але українець Махно був байдужим до української національної ідеї, не раз збройно виступав проти національного українського уряду і здебільше на боці більшовиків, поки вони на віддяку повністю не знищили його армію.

            З тих часів українцям слід запам’ятати ще два уроки: 1. Перший доволі тривалий досвід української державності ми отримали завдяки німцям – часи гетьмана Скоропадського. Без цього восьмимісячного досвіду державного будівництва під захистом німецької зброї всі наші подальші визвольні змагання були б неможливі. 2. У найтяжчі часи визвольних змагань поряд з нами були поляки. Вони, як і німці, зробили дуже багато для нашої державної незалежності.

            Але ж, пізніше, отримавши за Версальським мирним договором Галичину, вони займались полонізацією місцевого населення. Так, але вони спасли це місцеве населення від геноциду 1921, 1933, 1937 років. Вони зберегли цю частину нашого населення у не понівеченому фізичному і моральному стані. Вони зробили можливим яскравий спалах національно-визвольних змагань 1991 року. Без Галичини національна революція 1991 року швидше за все була б неможливою.

            Вивчаючи свій родовід, я проаналізував середню тривалість життя в селах Балтського району на півночі Одеської області. У 1920 році перед приходом московитів вона складала приблизно 40 років. Далі почала падати  і перед російсько-німецькою війною склала  17-20 років. У 1943 році на окупованих румунами території вона знову зросла до 35 років. Ось вам результат влади московитської черні. Вона виявилась гіршою за владу окупантів. За шість років, що включали 1933 рік – найтрагічніший рік всієї української історії, метричні книги були знищені владою і встановити середню тривалість життя у ці роки я не зміг.

            За двадцять років відносно мирного розвитку Радянського союзу, хоча і в умовах концтабору, виросла нова еліта. Виросла вона переважно з тої самої черні, що прийшла до влади у 1917 році. За чистотою крові цієї верстви населення уважно стежила партія і НКВС. Проте наближалась Друга світова війна. На відміну від Першої вона була плановою. З метою подальшої консолідації влади в руках вождя в Радянському союзу відбулась чергова зачистка еліт: військової, управлінської, творчої, технічної. Газон знову підстригли. Частка черні у складі суспільства знову істотно зросла. Колосальні втрати Радянського союзу: Сталін після війни озвучив число у 6 млн. осіб, Хрущов – у 20 млн. осіб, за сучасними російськими джерелами це вже 27 млн. осіб, а за загальними демографічними втратами Радянського союзу – це 40 – 50 млн. осіб, свідчать про те, що ця війна з боку Радянського союзу відбувалась за рахунок черні і під керівництвом черні. Чистка радянського суспільства від людей талановитих і просто від інтелігенції відбувалась і у часи війни. Так звані народні ополчення, що звичайно відправлялись прямо в пекло війни на забій, комплектувались якраз за рахунок інтелігенції. Масова загибель людей у ніби заблокованому німцями Ленінграді я розглядаю як остаточне винищення тієї частини інтелігенції, що сторіччям осідала у центральній частині Ленінграду і становила найосвіченішу частину населення Російської імперії. Безпрецедентно брутальна поведінка радянської армії на територіях окупованих країн Східної Європи свідчить про те, що у 1945 році чернь продовжувала становити критичну масу радянського суспільства.

            Від 1945 року до розпаду Радянського союзу пройшло 46 років. Чи могла суттєво змінитись частка черні у населенні країни? Думаю, що ні, оскільки основою розподілу на різні категорії є генетика людей, для зміни якої потрібно багато поколінь. По різному склались долі України і Російської федерації після розпаду Радянського союзу. Україна весь час мирно розвивалась, зміцнюючи свою незалежність. Російська ж федерація пройшла через військовий заколот. Згадайте розстріл парламенту Єльциним. Правда громадянської війни не було, але у цілком демократичний спосіб зусиллями черні влада в країні перейшла у стан крайньої автократії. Проте влада черні через вождя-диктатора – це завжди війна, - це завжди реалізація головного інстинкту черні – прагнення до насильства. Відсутність потреби у громадянській війни дозволила зекономити сили для війни зовнішньої  Згадайте, на початку двадцятого сторіччя громадянська війна знесилила країну і не дозволила захопити всю Європу під гаслом світової революції. Тоді героїчні поляки, з якими були і українці,  розгромили червоні банди на підступах до Варшави. Тепер ситуація видавалась сприятливішою. Обережно почавши з розвідки боєм у Придністров’ї, Чечні і Грузії і переконавшись у байдужості Заходу до цього, московити насмілились на наступний крок у зовнішній експансії. Вони захопили у України Крим і частину Донбасу. Реакція Заходу знов була доволі млявою. Наприклад канцлерка Німеччини декілька разів висловлювала глибоку стурбованість, але цим і обмежилась. Така позиція Заходу сприймалась у Москві як прояв слабкості і підштовхнула її до вирішального стратегічного кроку – відкритої війни з Україною.  Причому російські війська на окупованих українських територіях у 2022 році ведуть себе приблизно так, як у 1945 році вони вели себе на окупованій території Німеччини. Тобто це знову стало війною московитської черні під керівництвом черні.

            Отже три необхідні умови для російського суспільства виконані: державний переворот, граничний авторитаризм і зовнішня агресія. А як щодо достатньої умови – прихильності до марксизму? Ця умова також виконується. Згадайте стогони російської меншини в Україні з приводу знесення пам’ятників комуністичного минулого. Згадайте і інформаційну істерію в російських засобах масової дезінформації з цього ж приводу. На місці мавзолей Леніна і його забальзамований труп. По всій Російській федерації збережені пам’ятники Леніну і відновлюються пам’ятники Сталіну.  Комуністична партія Росії не тільки не заборонена, а є впливовою парламентською партією.

            Висновок: В російському суспільстві протягом століть зберігається критична маса черні. Тепер, як і завжди, у неї є імператор – Путін. Він користується недосяжною в демократичних країнах підтримкою населення. Рівень цієї підтримки приблизно і визначає частку черні в країні. Головний наш ворог у цій війні - чернь Російської федерації і чернь у нашій власній країні. Остання також підтримує Путіна. Причому рівень підтримки тим вищий, чим більше у такої особи бруду під нігтями. Путін - символ черні. Бажано, щоб саме він очолив поразку Московії у війні. Його передчасний відхід з політичної арени може спасти Московію від руйнування, а це лише наблизить наступну війну. У світі завжди були потужні сили, прихильні до Московії. Імператорів типу Путіна в історії Московії було багато. Швидше за все, багато їх і буде. Смерть чергового імператора нічого не змінює, оскільки залишається чернь, яка неодмінно породить нового імператора і нову війну з нами.

            Віримо в нашу перемогу. Слава збройним силам України! Слава Україні! Смерть її ворогам.

            За Вікіпедією чернь - це простолюд, низи, люди з непривілейованих класів, в поетичній мові - народ, позбавлений високих інтересів. Поділ людей на чернь і нечернь – це лише соціальний поділ людей, чи під ним є і біологічне підґрунтя? За моїми спостереженнями різниця є. З біологічної точки зору чернь – це люди з високим бар’єром збудження будь-яких біологічних систем організму. При харчуванні вони полюбляють дуже солону, гостру і гарячу їжу. В іншому разі вона їм не спакує – не виділяється шлунковий сік. Привернути їх увагу можна лише гучними словами, збитими у короткі речення. Словниковий запас у них гранично низький – 200 – 300 слів. Вони схильні до уживання універсальних багатозначних слів-замінників – лайки. Тут активізація уваги здійснюється через неявну активізацію полової сфери людини і додаткового виділення тестостерону у кров. Вони полюбляють пити і надають перевагу міцним алкогольним напоям. Це також активізує на початковому етапі їх фізичні і інтелектуальні можливості через додаткове виділення у мозок дофаміну. Музику полюбляють гучну і ритмічну з нескінченим повторенням коротких музичних фраз. Вони гранично довірливі і їх можна обманювати в один і той же спосіб багато разів підряд, якщо час між актами обману перевищує їх малу здатність утримувати у пам’яті результати попереднього досвіду. Самі вони також схильні до обману. Логічне мислення у них майже відсутнє. Вони не здатні усвідомити навіть очевидний зв’язок між двома пов’язаними подіями, якщо цей зв’язок їм не розтлумачити. Проблема вибору вводить їх у стан заціпеніння і безпорадності. У всьому вони бажають повної визначеності і не здатні проаналізувати бодай декількох варіантів майбутнього розвитку подій. У них майже відсутня здатність до навчання. Для життя їм вистачає природних інстинктів і декількох простих правил, засвоєних у дитинстві. Вони схильні до агресії, оскільки агресія урівнює шанси у конкурентній боротьбі з іншими категоріями людей. Вони не цінують особисту свободу, але використовують будь-яку нагоду для безмежного насилля за сприятливих зовнішніх умов. Звичайно поведінка черні більш-менш вписується в рамки закону, але лише через страх перед ним. Внутрішніх моральних запобіжників у них немає. Чернь може впливати на долю своїх країн у часи їх стабільності через вибори, оскільки завжди голосує за подібних собі. Нестача здібностей і, головне, працелюбності, не дозволяє черні перейти в якусь іншу категорію людей. Часи нестабільності країни – це свято їх ментальності. Від опосередкованого впливу на події вона переходить до прямої дії через насильство. Національна ідея – це щось абсолютно недосяжне для її розуміння. Об’єднуючим чинником для неї є почуття ментальної і біологічної спорідненості. Чернь інтернаціональна по своїй суті. Пролетарі (люмпени) всіх країн єднайтеся – це її гасло. Чернь не може бути основою для продуктивного розвитку будь-якої нації або держави. Влада черні – це шлях у нікуди через насилля. диктатуру і смерть. Це єдина верства населення, для якої людське життя не є цінністю. Чернь патологічно ненавидить інші категорії людей, особливо людей талановитих. Вона не розуміє ролі законів збереження у живій і неживій природі. Скатертина самобранка або халява – це межа її мрій. Доволі повний портрет типового представника черні змальований у Маніфесті комуністичної партії, якому він і адресований.

            Талановиті люди у всьому протилежні черні. Вони здатні до навчання протягом всього життя. У них багатий словниковий запас, знають декілька мов і легко формулюють найабстрактніші поняття. Вони є головними споживачами класичної музики, образотворчого мистецтва, багато читають і самі пишуть, їм не потрібні штучні засоби для збудження їх уяви і працездатності. Вони завжди оцінюють майбутнє, як можливу його реалізацію в одному з багатьох варіантів. Надзвичайно високо цінують особисту і творчу свободу. Їх поведінка майже не вимагає зовнішнього регулювання через високий рівень самоконтролю.  З цієї категорії людей виходять видатні науковці, письменники, художники, фахівці всіх профілів. Звичайно талановиті люди не агресивні і у часи нестабільності суспільства відходять у тінь. Вони є носіями національної ідеї і її творцями. Ця категорія людей завжди невелика. Її влада можлива лише в оперті на пересічних людей. Саме у цьому разі ймовірний проривний позитивний розвиток суспільства.

            Третя категорія людей – пересічні люди займає проміжне становище між черню і талановитими людьми. Це люди, помірковані у всіх своїх проявах. Вони не здатні ні на великі досягнення, ні на великі злочини. Вони є фактором стабільності і інертності суспільства, не дозволяючи скочуватись йому ні в стан анархії, ні в стан надто динамічного позитивного розвитку. Як правило, вони не мають власного погляду ні на що і на них можна впливати і з боку добра, і з боку зла. Вони здатні до часткового розуміння національної ідеї, особливо, якщо вона збігається з їх матеріальними інтересами. Бояться всіляких ризиків, намагаються утриматись подалі від всього незвичного. Вони надзвичайно працелюбні. Пересічні люди – це соціальна база середнього класу. Влада пересічних людей – це влада здорового глузду, позбавлена шансів на визначні досягнення у будь-якій сфері.

            Можливі і всі проміжні варіанти. Не виключаються і комбінації генів таланту з морем генів черні або навпаки.

            Звідки береться такий поділ суспільства? Це властивість самої природи. Це джерело її  розвитку і прогресу. Кожне народження нової людини, або тварини, або навіть комахи – гра випадку, коли у довільній комбінації об’єднуються гени обох батьків. Після народження живого організму починається його випробування,  порівняння з іншими подібними організмами. Той організм, де комбінація генів сприяє подальшій позитивній еволюції виду, залишає після себе більше потомство. Якби всі живі організми народжувались однаковими, то еволюція живих організмів у будь-якому напрямку зупинилась.  Питання, а чи міг ба при цьому виникнути сам початковий вид? Отже людство безупинно удосконалюється і фізично, і інтелектуально саме тому, що окремі люди народжуються різними і вступають між собою у конкурентну боротьбу.

            А як щодо народів? Окремі люди можуть бути дуже різними, а от окремі народи не можуть суттєво відрізнятись між собою – хіба не так? Велика сукупність беріз, що ростуть поряд, утворюють березовий ліс. Велика сукупність дубів, що ростуть поряд, утворюють дубовий ліс.  Дубовий і березовий ліс з точки зору якості, наприклад, деревини відрізняться між собою так само, як окремий дуб і окрема береза. Але ж наведені вище три категорії людей присутні у кожному народі. Тобто ми завжди маємо справу з мішаним лісом. Відповідь така: різні народи відрізняються часткою цих трьох категорій людей у своєму складі. А чому ця частка для різних народів різна? Тому що різні народи у різний час перейшли від стану первісної дикості до стану цивілізаційного розвитку, тому що від початку своєї історії вони існували в різних кліматичних зонах і економічних умовах, тому що в світі існують сотні порід собак, котів, тощо, яких об’єднує в один вид здатність давати спільне потомство, але суттєві  відмінності між якими цілком очевидні. Люди ж є частиною цього тваринного світу і підкоряються універсальним законам генетики.

            Як виявити частку різних категорій людей у складі даної спільноти? Можна провести комплексне тестування кожного члена спільноти за властивостями, обговореними вище. А можна просто подивитись на події у житті даного народу і зрозуміти, яка саме частина цього народу вийшла тут на передній план. Масштабне насилля, громадянська війна або зовнішня експансія (можливе і поєднання), авторитаризм і прихильність до марксизму – це, на нашу думку, основні ознаки поведінки черні. Перші три умови є необхідними, але не достатніми. Остання умова не є необхідною, але є достатньою.

            Так звана жовтнева революція 1917 року в Російській імперії була бунтом черні, спровокованого і очоленого інтернаціональною зграєю пройдисвітів. Саме у Російській імперії чернь складала критичну частку суспільства і за сприятливих умов, викликаних тривалою Світовою війною, змогла не лише зруйнувати попередній державний устрій, але і надовго прийти до влади. Слабкість державної влади у країні, що програла війну Німеччині і зазнала економічного краху, звільнила чернь від страху перед законом і країна захлинулась у масовому насильстві. Цю схильність черні до насильства більшовики каналізували у напрямку знищення освіченої частини суспільства під виглядом громадянської війни. Це забезпечувало малоосвіченому більшовицькому бидлу монополію на владу. Така задача доволі швидко була виконана. Нездатність черні замислюватись над проблемою вибору породила спочатку авторитаризм, а далі і диктатуру вождя черні. Неповага черні до особистої свободи швидко перетворила країну у концтабір. В результаті зачистки суспільства від його найбільш освіченої частини частка черні у ньому ще більше зросла. У висліді чернь заповнила всі щаблі влади. Ідеологічним прикриттям цього процесу став марксизм, що від початку був розрахованим саме на чернь і на її інстинкти.

            

 

           

Мы являемся свидетелями одной из последних пролетарских революций в Белом Мире – в Донбасе. Там индустриальный пролетариат и деклассированные элементы борются против мелкобуржуазно-крестьянского и олигархического классов. Но в Донбасе нет революционной партии, боевой пролетариат не нужен и России – потому революция там обречена проиграть.

Российский пропагандистский аппарат придумал несколько мемов-обманок о ситуации, происходящей на Востоке Украины. Первый – «русская весна»; второй – «сторонники федерализации». Ну и третий – «народное волнение».

Первый мем предполагает, что в Донбасе происходит национальное освобождение. Второй – борьба за расширение самоуправления (гражданский протест). Третий – всеобщую заинтересованность жителей Донбаса в переменах («весь народ»).

Все три мема взаимоисключают друг друга, но пропагандистов это не смущает. Потому что обманка страшнее правды – на самом деле на Востоке Украины происходит пролетарская революция в классических декорациях индустриальной цивилизации первой половины ХХ века, диковинное движение для Белого Мира, где рабочий класс и минимален по численности, и размыт «пограничными» классами.

Для начала кратко о тех самых «декорациях» Донбаса. Здесь одна из самых высоких концентраций рабочего класса в Первом и Втором мире – около 40% от всех занятых. Для сравнения: в среднем в России эта цифра около 25%, на Западе – 10-15%. Причём Восток Украины это не современные сборочные заводы или вторичный пролетариат (занятый на стыке сферы обслуживания – логистика, транспорт, ремонт). Это угольные шахты, металлургические и химические предприятия, оборудованные по последнему слову техники первой половины ХХ века (вплоть до нескольких доменных печей в регионе – атрибута металлургии столетней давности). Т.е. работает там самый что ни на есть настоящий пролетариат, о котором ещё писали Ленин и Сталин.

Вторая значительная страта в этом регионе – это деклассированные элементы. Статистика не даёт точной цифры по ним, но ряд наблюдателей оценивают её в 20-30%. Эти люди заняты криминалом (в Донецкой области уровень убийств в 4 раза выше, чем на Западе Украины), нелегальной добычей угля, мелкой торговлей и т.п.

Две эти страты в совокупности дают классический набор начала ХХ века для той же территории, ставшей позднее Восточной Украиной. Именно здесь, кроме Москвы и Подмосковья, отмечались самые ожесточённые столкновения с властью в Революцию 1905 года. В 1917-1920 годах регион бурлил от активности большевиков, анархистов и лихих людей.

Сегодня мы видим повторение картины начала ХХ века в Донбасе. Активное сопротивление Киеву возглавили деклассированные элементы – типа «народного мэра» Пономарёва или ныне содержащегося в застенках «народного губернатора» Губарева. Силовое сопровождение осуществляют такие же потерянные люди, очень легко их представить почти век назад в отрядах батьки Махно. Массовку сопротивления и вспомогательные действия осуществляет местный пролетариат.

Противостоит же им мелкобуржуазно-крестьянская стихия из Центра и с Запада Украины, а также олигархический капитализм. Первые, как учит история, крайне реакционны, а потому сегодня они представляют крайне—правый пласт местной политики (нередко переходящий в неонацизм как у «Правого сектора») и неолиберальный у капитализма (как у почти всех глобализированных элит современного мира). В союзники к ним можно причислить и чиновничество – в основном выходцев из местной крестьянской среды, т.е. крайне правое по сути (или неолибарльное в крупных городах). Т.е. пролетариат Востока противостоит национал-либерализму остальной Украины. И никакой тут борьбы «русского» против «украинского», как нам внушает госпропаганда.

Данные большого массива социологического исследования по Востоку Украины, проведённого в апреле Киевским международным институтом социологии, только подтверждают наши выводы (ранее этот институт подыгрывал немного Партии регионов, так что его результаты можно признать относительно объективными).

Первый же ответ на вопрос, признают ли в Донецкой и Луганской областях (а нас интересуют в основном именно эти регионы, как центр пролетарской борьбы на Украине) легитимность и.о. президента Турчинова, даёт удручающий для Киева ответ: 14% и 16% поддержки, соответственно.

Подавляющая часть населения Донбасса не считает новую киевскую власть законной. Это для нее действительно проблема, особенно если эта власть посылает войска в Донбас: если новую власть не считают законной, то к таким войскам отношение соответствующее. Но с другой стороны, и Януковича считают законным президентом всего около 30% жителей Донецкой и Луганской областей. Т.е. попытка Москвы «накачать» эту фигуру как потенциального лидера Востока – затея, обречённая провал.

А вот легитимность Рады в глазах Востока Украины даже выше, чем легитимность Януковича – 32% в Донецкой и 35% в Луганской областях.

Один из главных вопросов исследования: «Вы поддерживаете или не поддерживаете действия тех, кто с оружием в руках захватывает административные здания в вашем регионе? Это однозначно не пользуется поддержкой на Востоке- 24,4% полностью или скорее поддерживают в Луганской области, в Донецкой – 18,1%. Однако, по разным причинам считают, что эти захваты можно оправдать 51% в Луганской области и 45% в Донецкой области.

Считают, что их область должна отделиться от Украины и присоединиться к России около 30% в Луганской и Донецкой областях. Лишь 40% жителей Донецкой области считают, что на Украине ущемляются права русскоязычного населения, в Луганской – 30%.

Самым популярным ответом стала не федерализация и не унитарное государство, а «Унитарным, но нужно провести децентрализацию власти и расширить права областей». То есть такое впечатление, что на Украине действительно у слова «федерализация» получился какой-то негативный оттенок, хотя сама идея децентрализации власти и расширения права областей имеет высокую поддержку. Не говоря уже о выборности губернаторов.

Ввода российских войск в их регион желают по 19% в Донецкой и Луганской областях.

Также не пользуются поддержкой политики, на которых делает ставку Кремль. Губернатор Харьковской области даже у себя в регионе имеет поддержку 14%, а в Донецкой и Луганской областях – и вовсе 8% и 10%. Политическим карликом выглядит и Царёв – 2% и 1,5% соответственно. Социологи не задавали вопрос относительно «народных лидеров» региона – тех же Пономарёва или Губарева, но складывается ощущение, что процент их поддержки был бы выше, чем у тех политиков, которых открыто поддерживает Москва, местные олигархи и политбеженец Янукович

Зато крайнее воодушевление у жителей двух областей вызывает идея национализация «добра» олигархов (с разной степенью изъятия – всю собственность или только ту, что «наворовали») – по 73% в Донецкой и Луганской областях (для сравнения – в Николаевской области 57%).

Если кратко суммировать эти данные, то они будут выглядеть так: Восток Украины не признаёт легитимными новые украинские власти; не легитимным он считает и Януковича; присоединяться к России он не хочет, также как не желает и ввода в регион российских войск; захватывать административные здания, может быть, и не очень хорошо, но «ситуация заставляет»; олигархов надо раскулачивать.

Политическое в этих требованиях перевешивает экономическое. Но это и объяснимо – люди реагируют на ситуацию в краткосрочном промежутке времени и совершенно не занимаются стратегическим планированием. Из марксизма же мы знаем, что экономическое определяет политическое. Среди основных лозунгов донетчан мы не видим, как они себе представляют идеальную жизнь – в сфере рабочих отношений, местного самоуправления, собственности (кроме раскулачивания), внешней политики и т.д. Не видим никаких попыток выстроить альтернативную жизнь в захваченных городах, хотя никакого противодействия этому не оказывается.

Сегодня происходящее на Востоке Украины напоминает стихийный анархизм, и это объяснимо – в регионе нет политической силы, способной возглавить протест. От своих собратьев сто лет назад их отличает то, что тогда была большевистская партия, эсеры, меньшевики и т.д. – каждая со своей политической программой, с активом, готовым положить жизнь за идею, но прежде – увлечь ею тёмный народ. Сегодня же мы видим во главе оппозиции на Востоке пусть и энергичных, но совсем политически безграмотных, да и просто случайных людей.

Неудивительно, что единственными политическими силами, попытавшимися возглавить протест там, стали… российские карликовые движения, испытывающие на родине давление, и оттого с удвоенной энергией развернувшие деятельность, «когда можно». Это сектантско-левацкая и тоталитарная организация КОБ (запрещённая в России), нацболы Лимонова (находящиеся в России на полулегальном положении; тоже с большой примесью левого) и секта Мавроди МММ. Никаких надежд, что эти три силы получат популярность в Донбасе, нет.

Протест без политического актива обречён умереть. Без политики революция превращается просто в восстание, а они в 99% случаев рано или поздно заканчиваются ничем. Тем более, что уже очевидно, Донбас не нужен и России в своём составе. Надежду части протестующих на «зелёных человечков», которые отторгнут этот регион от Украины, можно считать утопией. Россия не пойдёт на это по ряду причин (от страха властных элит получить полный международный изоляционизм до экономических – страна просто экономически уже не вытянет такую «чёрную дыру», непонятно уже, как вытягивать один Крым).

Но есть ещё одна причина, по которой Донбас не нужен России – это местные люди, стихийная оппозиция с оружием в руках, которая уже попробовала и знает, как разговаривать с властью на языке автомата Калашникова. Несколько десятков тысяч таких бунтарей просто опасны для «стабильности» (либо их придётся ставить на ренту-прокорм – как Чечню, вторую Чечню Россия тоже экономически не выдержит).

События в Донбасе – хороший урок для всех политических сил на постсоветском пространстве. С людьми и идеями надо работать заранее, пусть и на уровне кружков и фантазёрских программ. История на наших землях всегда случается внезапно, и обидно упускать шанс, которого может не быть ещё десятилетия.

Источник текста - Блог Толкователя.