Закон "Про доступ до публічної інформації" вступив у силу 9 травня 2011 року. Олег Рибачук: "Маємо працювати, як мурахи, вибудовуючи свій Європейський мурашник. Власне, на цьому й побудоване партнерство "Новий громадянин", ключовим завданням якого в цьому році було прийняття й популяризація Закону про Доступ до публічної інформації. Ми їздимо по країні, не кажучи людям – оберіть нас – і ми вирішимо всі ваші проблеми, не паплюжачи своїх колег, а пропонуючи громадянам – місцевому бізнесу, активістам, журналістам, профоб'єднанням, молоді – механізми впливу на владу. Ми розуміємо, що влада не збирається добровільно відкриватися – вона звикла жити за наші податки так, як їй забагнеться, й ніколи нікому не звітувати. Ми готові до судових баталій, ми будемо узагальнювати наш досвід – вчитися на помилках й популяризувати історії успіху. Ми будемо максимально публічними, використовуючи всі можливі канали комунікації й нові медіа особливо активно, тому що переважна більшість активних громадян втратили сподівання на отримання неупередженої інфомації з екранів телевізорів." (Джерело: УП, "Україна – не Грузія. Змін за ініціативою верхів не буде.")

[ Читати далі ]

Сьогодні вночі люди тихо зникли з Майдану. Це була блискуча операція влади. Швиденько провели переговори з однією із лідерських груп підприємців, внесли деякі зміни у Податковий кодекс, донесли до людей на Майдані звістку про перемогу, відсалютували і поставили ялинку. Чи міг бути інший фінал? Так. Люди би і самі розійшлися через декілька днів, залишивши по собі лише невелику групу заангажованих політично активістів, які б продовжували вимагати відставки уряду ще декілька днів.

Згадаємо, з чого все починалося. Приватні підприємці по всій країні, які протягом декількох років сплачували в бюджет лише 200 гривень щомісяця опинялися поза законом. Цей величезний базарно-інтелектуальний клас уже звик жити поза державою. Фактично, це була така змова між владою і людьми. Влада крала з інших видів податків, з газових грошей, з приватизації земель, будинків і майна, а людям дозволяла заробляти на себе, не платячи податки. Тому що 200 гривень на місяць назвати податками смішно. Але із зароблених грошей, які вони не віддають у розпорядження чиновникам, бо не довіряють їм, люди фактично оплачували медичне забезпечення, навчання дітей, сплачували хабарі суддям, міліції і всім іншим представникам цієї корумпованої держави. Так і жили люди і держава окремо. Бажання, щоб ця частина нашого населення – найактивніша і найнезалежніша, сплачувала податки – соціально абсолютно справедливе. Але тоді цим людям потрібно було гарантувати, що за свої гроші вони отримають належну медицину, освіту, судочинство і правопорядок і що ці гроші не будуть вкрадені урядовцями та чиновниками. А цього ніхто гарантувати і не збирався.

Саме тому перші вимоги про вето на Податковий кодекс були абсолютно зрозумілими і об"єднували всіх підприємців. Ці вимоги були менш актуальними для інших верств населення. Для цих інших, до речі, такими ж актуальними залишається невиносимість корупційного тягара і неможливість отримати у своїй державі якісний соціальний захист і соціальні послуги.

Якби підприємці почали вимагати від влади переговорів про найважливіші соціальні реформи, про боротьбу із корупцією, про справедливі суди і вільні медіа, які б владу могли контролювати – революція мала б продовження. Вона мала би продовження, якби ці вимоги були підтримані українськими інтелектуалами, так як колись польський Комітет захисту робітників підтримав вимоги "Солідарності" і допоміг їх сформулювати. Але для цього і інтелектуали, і підприємці повинні були би відчувати необхідність об"єднання зусиль. Врешті решт не лише ці дві верстви повинні були б відчути загальні інтереси, а й інші верстви суспільства, які працюють в інших галузях.

Але сталося все прогнозовано. Частина підприємців почала домовлятися з різноманітними опозиційними або навіть провладними силами, для яких важливо вирішити свої тактичні питання. Одне з них – відставка уряду. Очевидно, що при таким чином сформованій провладній більшості на зміну уряду Азарова міг би прийти лише уряд Колесникова, Клюєва чи Бойка, або навіть якогось Пупкіна, призначення якого пролобіювала б перед Януковичем одна з провладних груп. Можливо, такий уряд був би трошки кращим ніж уряд Азарова, а можліво, і гіршим, бо більшість з цих людей, як до речі і багато з їхніх опозиційних попередників сприймають владу так, як про це щиро заявила Богословська – як доступ до потоків, про який потрібно домовитися.

А ці потоки все одно отримувалися б за рахунок тих самих підприємців, і тих самих корупційних схем.

Реальних змін в країні можна досягти лише підтримуючи певні суспільні цінності, а не лідерів. Про ці цінності можна говорити з будь-яким урядом або президентом, а вже потім лише на підставі цих цінностей проводити строкові або дострокові вибори і голосувати за того, чию програму підтримуєш. І тоді не важливо буде, хто переможе на виборах – Янукович, Тимошенко, Тігіпко чи Яценюк. При кожному з них суди будуть чесними, а чиновники не корумпованими.

І все ж таки цей Майдан став великим успіхом нашого молодого громадянського суспільства. Якщо люди уже навчилися таким чином самоорганізовуватися, значить незабаром навчаться і реально використовувати власний досвід для зміни життя країни.

Микола Княжицький,
журналіст, генеральний директор
телеканалу "ТВі".

Учора, 3 червня 2008 року, нарешті плодотворно запрацювала Верховна Рада України. На засіданні були присутні Президент України Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Президент виконав свою обіцянку – підписав зміни до Закону про Державний бюджет прямо у сесійній залі ВР.

Учора, як ніколи, депутатський корпус працював активно і, при цьому, тихо. Схоже, що депутатам набридло гризтися між собою і вони, нарешті, зрозуміли, що взаємні звинувачення ні до чого не приводять, окрім зниження власного рейтингу.

«Холодним душем» для політичного бомонду України стали результати дострокових виборів до Київської міської ради та рішучі кроки, які останнім часом робить наш Президент. На цих виборах кияни показали всім політикам, що вони сприймають тільки конкретні справи від політичних сил і зовсім не сприймають поливання брудом. Саме тому найбільше голосів набрали Блок Леоніда Чернівецького та Блок Юлії Тимошенко. Президенту наполегливо приходилось вгамовувати амбіції двох найбільш потужних політичних сил – БЮТ і ПР. При цьому у свою сторону він отримував більше критики від сили, яка зараз є складовою демократичної коаліції.

Кабінет Міністрів вживає антиінфляційні заходи. У регіонах відчутно почали знижуватися ціни на продукти харчування. Верховна Рада запрацювала. Країна отримала черговий шанс розвиватися економічно. Україна – дивна країна. Там де працює політика, там не працює економіка. І навпаки, економіка працює там, де немає політики.

Як активний учасник розбудови громадянського суспільства в Україні, учасник двох революцій і просто людина, якій болить доля мого Краю, закликаю всіх тих, хто сьогодні при владі – працювати на покращення добробуту маленького-великого українця та припинити штучні чвари заради дерибану. Це єдиний шанс утриматися всім вам ще якийсь час при владі. Запевняю вас, в Україні буде ще не одна революція. І кожна наступна революція буде соціальною – бідні «мочитимуть» багатих. На політичний цвинтар вслід за Демсоюзом, СДПУ(о) та СПУ попадуть всі, хто зараз займається демагогією. І не допоможуть ні фінансові, ні адміністративні ресурси.