В 1980 году Курт Вандерхуф собрал команду под названием "Metal church" (получившую название по прозвищу его квартиры в Сан-Франциско, где он со своими друзьями поклонялся "тяжелому металлу"). Курт хотел принять в группу Ларса Ульриха (будущего ударника "Металлики"), но тот уехал в Лос-Анджелес. Ничего особенного ребята не смогли сделать, и Курт вернулся в свой родной Абердин. Там в 1981 году он сколотил группу "Shrapnel" со своими школьными друзьями - Кирком Аррингтоном на барабанах, Майком Мерфи (вокал) и Крэйгом Веллсом на гитаре. Довершил формирование состава команды друг Кирка басист Дюк Эриксон. Вскоре Майк Мерфи свалил из "Shrapnel" и замутил свой проект "Rogues Gallery". Обязанности вокалиста Крэйг возложил на своего друга Дэвида Уэйна. Группа исполняла главным образом кавер-версии известных металлических коллективов. Ребята играли в различных барах, на свадьбах и …школьных танцах. В 1983 году "Shrapnel" переименовывается в "Metal church", и с этого момента начинается официальная история группы. С 1984 года команда начинает записывать свой собственный материал. Первое выступление группы состоялось 4-ого мая в абердинском "D&R Theater", где она "разогревала" "Rogues Gallery" и "Melvins". В этом же году "Metal church" выпустила одноименный дебютный альбом на независимом лейбле "Ground Zero". Диск имел хороший сбыт, и группу под свое крыло взяла "Elecktra records". Воодушевленная команда отправилась в свое первое турне. В 1986 году "Metal church" выпустила второй альбом "The Dark" и отправилась на гастроли вместе с "Metallica". В 1987-м Курт перестал играть и записываться с группой, однако продолжил писать для нее композиции. На гитаре его заменил Джон Маршалл. В 1989 году коллектив покинул Дэвид Уэйн, основавший свой сольный проект "Reverend". Новым вокалистом стал Майк Хоу. В таком составе "Metal church" выпустила "Blessing in Disguise" и отправилась в очередное турне. В 1991-м продолжаются гастроли коллектива, и выходит новый диск "The Human Factor". Тем временем Курт и Кирк основали проект "Hall Aflame" и выпустили на "I. R. S. Records" альбом "Guaranteed Forever". В 1993-м "Metal church" выпустила очередной диск "Hanging in the Balance" и отправилась в тур в его поддержку. Однако, музыкальный климат в Америке изменился, внезапно "металл" перестал пользоваться спросом, и в результате группа была расформирована. Каждый из членов команды занялся своим делом. В 1997-м Курт и Кирк совместными усилиями строят студию звукозаписи "The English Channel". Чуть позже они формируют группу "Vanderhoof", выпускают одноименный диск и отправляются в европейское турне с "Savatage". В 1998 бывшие члены "Metal church" собрались вновь для записи "Live", на котором были использованы недавно обнаруженные ленты периода расцвета группы в 80-ых. В процессе работы над диском музыканты решили записать также новый студийный альбом. Но после первых сессий ушел Крэйг Веллс, а в команду вернулся Джон Маршалл. В 1999-м "Metal church" выпустила "Masterpeace" и на пару месяцев отправилась в европейское турне. Однако, Дюк и Кирк не смогли поехать с группой, и вместо них были взяты барабанщик "Vanderhoof" Джеф Уэйд и басист Брайен Лэйк. 

Официальный веб-сайт рок группы Инфа

http://infa.jimdo.com/

Треш-метал (thrash-metal від to thrash - молотити, тарабанити) - один з різновидів важкого металу, виник в першій половині 1980-х. Першочергова заслуга у формуванні треша належить американським музикантам (більшість з них - уродженці Каліфорнії), яким подобався британський хеві-метал. Захоплені відгуки про Нову хвилю британського важкого металу (НХБВМ) просочувалися в Америку через пресу, а сама музика досягала Нового світу на платівках. Деякі з молодих виконавців (серед яких - Ларс Ульріх, майбутній барабанщик Metallica) навіть їздив у Британію набиратися досвіду. В американців були й "рідні" джерела впливу - наприклад, хардкор. Альбом Metallica "Kill 'Em All" виданий в 1983 році вважається першим трешовим альбомом. Відомими треш-метал гуртами є: Metallica, Megadeth (гурт, створений звільненим з Металіки гітаристом Дейвом Мастейном), Anthrax, Slayer, Overkill, Exodus (гурт, з якого в Metallica перейшов гітарист Кірк Хемметт). Наприкінці 80-х стартувала так звана друга хвиля груп західного узбережжя: Testament, Forbidden, Vio-lence, Death Angel і ін. У початку-середині 80-х з'явилося чимало треш-гуртів і за межами Америки - від канадської Annihilator і бразильської Sepultura до німецьких Kreator, Destruction і Sodom. Американці не змогли, та й не намагалися повністю відтворити досить відточене звучання британських металістів. Вони привнесли в звучання неабияку долю незавершеності, брутальності й люті, а в сам дух металу - ноту трагічності. Для треша характерні жорсткі, лапідарні рифи басу і гітари. Темп треш-металу коливається від помірно-швидкого до дуже швидкого. Типовою ознакою стилю є інтенсивне басово-гітарне тремоло (як правило, по напівпритиснутих струнах, що дає багато шумових призвуків) і ритмічний унісон з кулеметними чергами двох бочок (звідси, власне і назва стилю: від англійського to thrash - молотити, тарабанити). Лінії вокалу нерідко дисонують з інструментальною фактурою. При цьому в треші, нехай навіть у якості контрастних "вставок", нерідко зустрічаються запозичення "класичної" музики (наприклад перебори напівакустичної гітари і "барочні" гітарні соло Metallica і Megadeth), так само, як і більш глибокі приклади перетворення принципів симфонічної драматургії. Втім, далеко не всі групи захоплювалися подібними експериментами. Роль треш-металу для подальшого розвитку інтернаціональної "ортодоксальної" і "альтернативної" метал-сцени важко переоцінити. Його значення велике й сьогодні, хоча корифеї напрямку в 1990-х намагалися згорнути з обраного шляху (Metallica - убік полегшення, декоративності звуку, Megadeth - до електронних експериментів). Різновидами трешу є техно-треш (канадський Voivod, німецький Mekong Delta, американський Watchtower) і трешкор (з більш помітним впливом хардкору, як у Pantera). Творчість Sodom стала перехідним щаблем від трешу до дез-металу.

Важкий метал (Хеві-метал, від англ. Heavy metal) — стиль рок-музики, якому притаманні агресивні, драйвові рифи та підсилені гітари з дисторшном. Важкий метал став продуктом розвитку блюзу, блюз-року, року і прогресивного року. Його основою стала музика гард-рокових виконавців, які в період з 1967 до 1974 років на основі блюзу і року створили нове важке, сконцентроване на гітарах і ударних звучання. Пізніше з'явилася значна кількість піджанрів хеві-металу, більшість з яких називають просто «метал». Як наслідок, поняття «важкий метал» має два значення: власне жанр з усіма піджанрами, або ж стиль перших хеві-металевих груп 1970-х, який ще іноді називають «традиційний метал». Прикладом таких гуртів є Black Sabbath (гурт), Judas Priest, Deep Purple і Led Zeppelin.

Важкий метал почав популяризуватися у 1970-х і 1980-х роках, коли з'явилося багато відомих зараз жанрів. Пік його популярності припав на 1980-ті. Сьогодні важкий метал вже не має такого комерційного успіху, як у 1980-х, але ця музика має велику армію прихильників по всьому світу. Їх часто називають «металістами».

Характеристика

Важкий метал, як правило, характеризують як стиль музики із домінуючими ударними і гітарами у звучанні, потужним ритмом і значними запозиченнями з року, класичної музики і блюзу. Однак піджанрам хеві-металу властиві їхні специфічні стилістичні варіації по відношенню до оригінального стилю, тож вони часто змінюють чи зовсім опускають вищезгадані елементи. Тому зараз можна говорити про значне розмаїття стилів у жанрі металу.

Музичне оформлення

Металічні гурти найчастіше складаються з барабанщика, бас-гітариста, ритм-гітариста, соло-гітариста (в багатьох гуртах партії ритм- і соло-гітар виконує один гітарист – наприклад Sodom, Decapitated, Black Sabbath; або два гітаристи ділять ці партії між собою - Metallica, Slayer, Megadeth), вокаліста (часто один з музикантів), деколи клавішник. Додатково можуть використовуватися й інші музичні інструменти, як то скрипка (My Dying Bride), клавесин (King Diamond), флейта, саксофон, віолончель (Apocalyptica), акордеон (Kamelot).

Основою важкого металу є підсилений й спотворений (дисторційований) звук гітари. Часто на нього накладають різні звукові ефекти, або піддають електронній обробці для ущільнення звучання. Отримуване звучання було простим і потужним, хоча деякі металісти жартують, що спрощене звучання було більше результатом обмежених можливостей музикантів, аніж їх інновативності. Пізніше з’явилися більш складні в технічному плані течії важкого металу.

Вокал в важкому металі варіюється від чистого в середньому діапазоні, до високотонального завивання й низького гортанного гарчання (ґроулінг). В дез- і блек-металі часто використовують ґроулінг, переважно при цьому важко розібрати про що вокаліст “співає”. Інколи вважається, що тексти надто грубі, щоб виконувати їх інакше (наприклад, Cannibal Corpse).

Складні соло і рифи також є невід’ємною частиною важкого металу. Гітаристи використовують різні техніки швидкісної гри на гітарі (sweep-picking, tapping). Стиль не обмежується використанням стандартних барабанів і гітар. Прикладом нестандартного важкого металу є фінське тріо віолончелістів Apocalyptica. Американський гурт Grand Funk Railroad був одним з ранніх протометалевих гуртів (разом з The Who та іншими), які вважали гучність звуку не менш важливою ніж його якість. Пізнішими послідовниками цієї точки зору стали Motrhead та Manowar.

Тематика

Важкий метал як вид мистецтва – більше, ніж просто музика, він не менш візуальний, аніж звуковий. Оформлення альбомів і шоу на сцені мають таку ж важливість для подання матеріалу, як і музика. Так, при посередництві важкого металу, співпраця багатьох творчих людей (музиканти, художники, поети) виливається в складну комбінацію звукових, візуальних і духовних образів і ця комбінація створює своєрідну “ауру” гурту.

Історики рок-музики зауважують, що західна поп-музика дала важкому металу таку його сторону, як фантазія втечі від реальності, що проявляється в дивних і фантастичних текстах. В той час як афро-американський блюз додав йому оголену реалістичність, що концентрується на втратах, депресії і самотності.

В звуковій й тематичній складових переважає блюзовий вплив, а сценічні шоу зберігають в собі сильний вплив поп-музики. Теми мороку, зла, сили, апокаліптичності – все це елементи фантастичної мови важкого металу для відображення проблем сьогодення. Крім того, у відповідь на гасло “мир і любов” культури гіпі 1960-х, важкий метал був створений як субкультура, де світло витіснене мороком, а щасливий кінець замінено брутальною реальністю. І хоча прихильники цієї музики стверджують, що морок не є основною ідеєю і посланням стилю, критики все ж звинувачують стиль в прославленні негативних сторін життя.

Тексти важкого металу зазвичай серйозніші і похмуріші за, переважно легкі і повітряні тексти поп-музики періоду 1950-х – 1970-х. Вони концентруються на темах війни, ядерної зброї, оточуючого середовища, політичної й релігійної пропаганди. “Свині війни” (War Pigs) Black Sabbath, “Вбивця гігантів” (Killer of Giants) Оззі Озборна, “... і правосуддя всім” (...And Justice for All) гурту Metallica – приклади важливого вкладу до дискусій про тогочасний стан справ. Висвітлення реальності часто буває занадто спрощеним, бо фантастично-ліричний словник важкого металу чітко відділяє світло від мороку, надію й відчай, добро і зло, що не дає можливості відображати відтінки й проміжні ідеї.

“Справжній” важкий метал позиціонує себе на периферії поп-культури. Самі “металісти” стверджують, що рух до центру цього спектру був компромісом між комерційною успішністю з одного боку й артистичною цілісністю форми та серйозністю сприйняття - з іншого.

Дез-метал (Death metal) - вид важкого металу (з сильним впливом треш-металу), який з’явився в кінці 1980-х на початку 1990-х років в США (переважно Флорида та Каліфорнія), Європі (переважно Великобританія та Швеція) та Канаді. Цей напрямок як і більшість інших напрямків важкого металу досить складно означити. Основними характеристиками цього напрямку є граничні брутальність, інтенсивність та швидкість. Вокал переважно виконується як низьке гарчання (ґроулінґ). Тексти цього стилю переважно пов’язані з темними сторонами життя, смертю, жахами, вбивствами тощо. Такі гурти як Death, Cannibal Corpse, Mortician джерелом натхнення мали фільми жахів. Дез-метал також відомий різкими змінами темпу, швидкими та складними партіями гітар та ударних. Більшість гуртів-представників цього стилю використовують дисторційовані гітари (переважно дві гітари) на яких виконують як основну так і ритм-партії, бас-гітару (деколи також дисторційовану) та ударні. Вокал - переважно ґроулінґ. Деякі гурти (Septic Flesh, Amorphis) додають синтезатори чи інші інструменти для кращого ефекту. З усіх напрямків важкого металу дез-метал та блек-метал вимагають від музикантів найбільшого фізичного напруження. З точки зору психологічних вимог дез-метал можна порівняти з прогресивним металом. Існують навіть гурти які грають на перетині цих двох стилів так званий прогресивний дез-метал, до них відносяться Cynic, Death, Into Eternity, Opeth та Necrophagist

Поява стилю

Дез-метал, безсумнівно, походить від важкого металу. Більшість знавців та прихильників відносять появу стилю до 1985 року і пов’язують з творчістю таких гуртів як Death та Possessed. Їх була максимально брутальною та швидкою на той час. Але майже нічого нового в порівнянні з попередниками в цій музиці не було. Єдиною відмінністю був вокал-ґроулінґ. Іншим гуртом, що значно вплинув на формування дез-металу, був Slayer, а саме альбоми Show No Mercy (1983) та Hell Awaits (1985). Незважаючи на відсутність вокалу-ґроулінґу, музика цього гурту ближча до дез-металу, ніж до трешу. Остаточно стиль сформувався наприкінці 1980-х років.

Аналогічно тому, як появу нової хвилі важкого металу пов’язують з поєднанням молодої енергетики та впливу панк-року на початку 1970-х, так і поява дез-металу стала поєднанням металу та панку на початку 1980-х. Хаотичний розвиток цього напрямку чудово ілюструє біографія гурту Napalm Death, музику якого характеризують як ґрайндкор. На початку музика гурту створювалась під впливом творчості таких гуртів як Death та Massacre, але стилістично музика залишалась хардкор-панком. Але в 1990 році гурт різко змінив свій склад і звучання, перейшовши від ґрайндкору до дез-металу, що можна почути на їх альбомі 1990 року Harmony Corruption. Іншим прикладом поєднання хардкор-панку та треш-металу може бути диск гурту Terrorizer 1989 року World Downfall. Після цього почали появлятися стилістично подібні праці таких виконавців, як Bolt Thrower (Великобританія), Carcass (Великобританія), Entombed (Швеція), Suffocation (США) та багатьох інших. Остаточним кроком до становлення нового напрямку важкого металу став диск Human гурту Death, що з’явився в 1991 році

Вчера в Днепропетровске состоялся концерт замечательного коллектива по имени «Сурганова и оркестр». Все было классно кроме нескольких очень раздражающих вещей.

Вещь нумбер 0 – свет на сцене. Я сидел на балконе на почти самых дешевых местах, ибо концерт был в оперном театре, и при этом гребанный свет со сцены пол выступления навязчиво светил мне в глаза. Так что пришлось их закрыть и спокойно слушать происходящее.

Вещь нумбер 1 – люди в масках. У меня складывается мнение, что если произвести отстрел людей, которые на улице ходят в маске, то мы сразу же очистим украинский генофонд от дибилов. Во-первых, в зале я не увидел ни одного даже чихающего. Во вторых, ходить в маске на свежем воздухе – это глупо, потому что в маске нужно дышать через нос, и она не предназначена для неинтенсивной ходьбы, а также для пара, идущего на улице из вашего рта. В третьих, вся эта эпидемия наигранна. Что до сих пор не понятно, что это второй майдан? Просто в сильно извращенной форме. Мне кажется, что если главы нашего государства начнут каждый день оглашать количество погибших в ДТП, то тогда люди станут чаще пристегиваться и наконец-то обуют зимнюю резину. А было бы неплохо не правда ли? Все кто все еще считают мои слова неверными – почитайте книжку Минаева «Медиасапиенс» и сделайте выводы.

Вещь нумбер 2 – все таки из бывшего коллектива группы «Ночные снайперы», Арбенина мне гораздо более интересна. Даже не могу сказать почему. Первая мысль, которая пришла в голову, какая-то она более брутальная тетка, более живая и настоящая. В отличии от Сургановой не кичится постоянно тем, что она из Питера. Ну это, наверное, потому что сама тоже не местная.

P. S.
Да и вообще все таки, рок концерт после которого тебе не заложило уши, это как-то не тру. Я получаю гораздо больше удовольствия от прослушивания «аматоров» в рок клубе, чем от мажорных концертов в оперном. Тем более что по окончанию концерта, всегда можно выпить по бокалу пива с самими исполнителями. А если сильно попросить, то можно еще и спеть дуэтом. Если кому интересно, то в Днепропетровске я бывал в некоторых рок клубах, то, пожалуй, самый лучший звук и атмосфера в «Рок кафе».

Это мое личное и субъективное мнение – большая просьба автора ногами не пинать!

http://video.i.ua/user/1460210/24009/140407/