В волчьей стае постарел Старый Вожак и решил назначить Нового Вожака стаи.

- Ты должен доказать, что достоин. Возьми лучших Волков, сходи на охоту и добудь еды на всю стаю.

— Хорошо, — сказал Новый Вожак и ушел с 6 волками на охоту. И день его не было. И вечер его не было. Когда наступила ночь, стая увидела 7 волков, гордо несущих добытую еду. Все были целы и невредимы.

— Расскажи, как все было, — попросил Старый Вожак.

— О, это было легко. Мы увидели 10 охотников, идущих с охоты с добычей, напали на них, а добычу взяли себе.

— Молодец. Завтра пойдешь еще раз.

На следующий день 6 волков и Новый Вожак опять пошли на охоту. И день их не было. И вечер. И ночь. И утро. И вот, лишь днем на горизонте показался истощенный Новый Вожак весь в крови, с изодранной шерстью, хромой и еле живой.

— Что случилось? — спросил Старый Вожак.

— Мы долго искали добычу, увидели троих охотников, идущих с охоты с добычей, напали на них, но они оказались сильнее нас. Они убили всех моих воинов,  я кое-как смог спастись.

 — Но как же так?! — удивился Старый Вожак, — Вчера вы с легкостью победили 10 охотников, а сегодня не смогли справиться с тремя?!?!

 — Да, но вчера это была просто группа из 10 охотников, а сегодня это были 3 лучших друга!    (Притча) 

Одного дня, коли я вчився в останньому класі, побачив свого однокласника, як той повертався зі школи. Його звали Кайл, він ніс додому всі свої підручники.
Я подумав: "Для чого комусь забирати зі школи всі книги у п'ятницю? Це, напевно, якийсь зубрило!"
У мене ж були грандіозні плани на вихідні(вечірка і футбольний матч у суботу ввечері),тому я тільки знизав плечима і пішов собі далі.
Дорогою я помітив гурт хлопців, що підбігли до Кайла. Вони вирвали з його рук книжки,які він ніс, і стали штовхати його так, що він упав на землю. Окуляри хлопця злетіли і впали на газон у трьох метрах від нього. Він підняв очі вгору,і я помітив в них глибокий смуток. Моє серце інстиктивно потягнулося до нього.
Я підбіг до хлопця, поки той повз по свої окуляри,і побачив у його очах сльози.
Повертаючи йому окуляри,я сказав:
-Ці типи-ідіоти. Могли б знайти іншу розвагу.
Він поглянув на мене і мовив:
-Дякую!
На його обличчі вималювалась широка посмішка. Це була одна з тих плсмішок, які виражають справжню вдячність. Я допоміг йому позбирати книги і запитав, де він мешкає.
Виявилось,що хлопець живе неподалік від мене, тому спитав його, чому я ніколи його раніше не бачив по сусідству.
Він відповів, що до цього вчився в приватній школі (раніше я ніколи б не потоваришував з хлопцем із приватної школи)
Дорогою додому ми розбалакались. Він виявився дуже симпатичним хлопцем. Я запросив його пограти у футбол зі мною і моїми друзями у суботу вранці і він погодився.
Разом ми провели вихідні, і чим більше я його пізнавав, тим більше він мені подобався. Цю думку поділяли і мої друзі.
Настав ранок понеділка,і Кайл знову прийшов до школи зі своєю величезною горою книг. Я спинив його і сказав, що якщо він продовжуватиме в тому ж дусі, то незабаром накачає міцні м'язи. Він просто засміявся і дав мені половину книг. За наступні чотири роки ми з Кайлом стали найкращими друзями. Завершуючи останній клас, ми стали роздумувати про університет. Кайл вибрав Дєорджтаунський університет, а я - Дюкський. Я знав, що ми зпвжди будемо друзями, і що відстань ніколи не стане на заваді нашій дружбі. Він вирішив стати лікарем, а я здобув стипендію, аби навчатись в школі бізнесу. Його постійно непокоїло те,що він "ботанік". Він навіть був одним з перших учнів, відібраних університетом, і вже готувався до урочистої промови з нагоди завершення навчання. У день вручення атестату Кайл виглядав фантастично. Він прекрасно адаптувався до ситуації, і йому навіть дуже пасували окуляри. У нього було більше побачень, ніж у мене,всі дівчата його любили. А сьогодні був один із тих днів, коли він нервував. Тому я поплескав його по плечу і сказав: -Ну, друже, все буде супер. Він подивився на мене отим своїм поглядом (вдячности), посміхнувся і сказав: -Спасибі! Починаючи свою промову він відкашлявся і сказав: -Момент отримання атестату-це добра нагода подякувати тим,хто допомагав нам його здобути протягом цих років; це-наші батьки, наші вчителі, наші брати і сестри, можливо,якийсь тренер...але передусім це-наші друзі. Я зараз тут, аби сказати,що бути другом-це найкращий подаоунок, який ти можеш комусь зробити. -Розповім вам одну історію,-продовжив він. (Я не міг повірити,коли мій друг розповідав історію про день нашого знайомства) -Тими вихідними я збирався накласти на себе руки,-сказав він. Кайл розповів, як спорожнив шафку, щоб його мамі не довелося робити цього після його смарти,і як ніс свої речі додому. Він подивився на мене своїм глибоким поглядом і подарував мені посмішку. -Дякувати Богу, мене врятували. Від непоправного вчинку мене врятував мій друг! Натовп зашумів вигуками, коли красивий і популярний хлопець розповідав про свій момент слабкости. Я побачив, що його батьки вдячно дивляться на мене і посміхаються. До цієї миті я не усвідомлював усієї глибини тої події. Ніколи не недооцінюй значення своїх дій навіть незначним вчинком ти можеш змінити життя людини. Для добра чи зла. Бог дав нам своє місце в житті, щоб ми могли впливати один на одного в той чи інший спосіб. Шукай Бога в інших. І пам'ятай: "Друзі-це ангели, які ставлять нас на ноги, коли наші крила забувають як літати" Росаріо Гомес

 

   Ехал однажды магнат в роскошной карете, которую везла шестерка породистых лошадей, купленных в разных заморских странах. Карета завязла в трясине, и сколько кучер не стегал лошадей, они не могли сдвинуться с места. Но тут появился крестьянин на телеге, которую везла пара лошадок, и с лёгкостью проехал через ту самую трясину. Магнат изумился и спросил крестьянина:

 — В чём сила твоих лошадей?

И тот сказал ему:

— Ваши лошади, хоть и сильны в отдельности, но все — разной породы, и нет между ними никакой связи. Каждая считает себя породистее другой и клонит в свою сторону — стегнёшь одну, а другая этому только радуется. А у меня лошадки простые, одной масти – кобыла со своим жеребёнком. Чуть пригрозишь кнутом одной из них, так другая все силы прикладывает, чтобы помочь той, что рядом.      (Притча) 

Одна легенда розповідає, що малому ангелятку, яке було на небі, настала черга народитись в тілі дитинки, тому воно вирішило порозмовляти про це з Богом.
АНГЕЛ: Мені кажуть, що Ти збираєшся посилати мене завтра на на землю; але як я буду там жити, такий маленький і беззахисний?
БОГ:Серед багатьох ангелів одного я вибрав для тебе, він тебе чекає і піклуватиметься про тебе.
АНГЕЛ: Скажи, будь ласка, тут, на небі, я тільки співаю і посміхаюсь,і цього достатньо, щоб бути щасливим.
БОГ: Твій ангел тобі співатиме, посміхатиметься щодня, ти відчуєш його люблв і будеш щасливим.
АНГЕЛ: А як зрозуміти те,що говорять люди? Я ж не знаю дивної людської мови.
БОГ: Твій ангел промовлятиме до тебе найлагідніші і найніжніші слова, які тільки можуть бути, і з великим терпінням і любов'ю навчить тебе розмовляти.
АНГЕЛ: А що мені робити, коли я захочу поговорити з тобою?
БОГ: Твій ангел складе докупи твої рученята і навчить тебе молитися-так ти зможеш спілкуватися зі мною.
АНГЕЛ: Я чув, що на землі є лихі люди,хто ж мене захистить?
БОГ: Твій ангел захистить тебе навіть ціною власного життя.
АНГЕЛ: Але я сумуватиму без Тебе.
БОГ: Твій ангел завжди розповідатиме тобі про мене і вкаже тобі шлях, щоб ти повернувся до мого обличчя, хоча я перебуватиму поруч з тобою завжди, кожні миті твого життя...
Великий мир панував у небі, але вже ставали чутними земні голоси,і дитинка квапливо повторяла зі сльозами на очах, схлипуючи...
АНГЕЛ: Господи, якщо я вже йду, скажи мені його ім'я... Як звати мого ангела?
БОГ: Не має значення, як його ім'я, ти називатимеш його..."МАМОЮ"

Росаріо Гомес

   ... хоть был совсем старым, но шел быстро, тогда, как его молодой ученик много раз падает, поднимается, ругается и плюет на предательскую землю. Когда они, наконец, достигли священного места, знахарь, не останавливаясь, повернулся и пошёл обратно к началу путешествия.

— Вы сегодня меня ничему не научили, — заявил новичок после очередного падения.

— Я учил тебя кое-чему, но ты не узнал этого. Я пытался научить тебя тому, как поступать с жизненными ошибками.

 — И как я должен с ними поступать?

— Так же, как и должен был бы поступать с этими падениями, — ответил знахарь. — Вместо того, чтобы проклинать место, где ты упал, ты должен попытаться понять, что заставляет тебя падать и как это устранить.         (Притча)

 

 

Мастер дзен обучал ученика стрельбе из лука. Ученик взял лук, две стрелы и приготовился к выполнению упражнения. Однако Мастер подошел, забрал у него одну из стрел и бросил ее в сторону.

— Почему ты отобрал у меня вторую стрелу? — спросил ученик.

— Я отобрал у тебя не вторую стрелу, а первую, так как она все равно пошла бы мимо цели.

— Но почему? — удивленно спросил ученик.

— Потому что, стреляя, ты бы знал, что у тебя в запасе есть еще одна попытка, — ответил Мастер.      (Притча)  

Жив якось хлопець, хворий на рак.
Рак, що вже не піддавався лікуванню.
Йому було 17 років, а він міг померти в будь-який момент.
Він постійно перебував удома, під пильним наглядом матері.
Таке життя йому набридло, і юнак вирішив хоча б один раз піти погуляти. Він попросив дозволу в матері, і та погодилась.
Гуляючи кварталом, він бачив багато магазинів. Проходячи повз музичну крамничку, за прилавком він помітив дуже тендітну дівчину свого віку. Це була любов з першого погляду.
Він відчинив двері і увійшов, а його очі не дивились ні на що інше, крім неї. Повільними кроками він підійшов до прилавку, де вона стояла. Дівчина глянула на нього і сказала усміхнено:
-Я можу тобі чимось допомогти?
А він у цей час думав, що це найкрасивіша усмішка, яку він бачив за все своє життя. І в той момент йому захотілося поцілувати її. Затинаючись, хлопець сказав:
-Так,ммм...я б хотів купити диск.
Він без роздумів ухопив перший-ліпший диск, який побачив і дав їй гроші.
-Загорнути його тобі?-знову спитала дівчина,усміхаючись.
Він відповів: "Так",-кивнувши головою, і вона пішла вглиб магазину, а згодом повернулась із запакованим диском і віддала його хлопцеві.
Той узяв пакунок і вийшов з крамниці. Він пішов додому, і відтоді кожного дня відвідував крамничку і купував там якийсь диск.
Дівчина завжди загортала йому диск, який він відносив додому і клав у шафу в стіні.. Він був дуже несміливий, щоб запросити погуляти, і хоч як намагався, та не міг подолати свою сором'язливість.
Його мати довідалась про це, і спробувала підбадьорити сина, щоб він наважився, тому наступного дня хлопець набрався мужності і попрямував до крамниці.
Він, як завжди, знову купив диск, а дівчина, як завжди, пішла вглиб крамниці, щоб загорнути його. Юнак узяв диск, і поки вона не бачила, хутенько залишив свій номер на прилавку і щодуху помчав з магазину.
Тррррр! Телефонний дзвінок. Слухавку взяла мама:
-Алло!
Телефонувала дівчина. Попросила до телефону її сина. А безутішна мати розридалась:
-А ти не знаєш? Він учора помер.
Запанувала тривала тиша, яку порушували лише схлипування матері.
Минув певний час і мати увійшла в кімнату сина, щоб оживити спогад про нього.
Спочатку вона вирішила поглянути на його одяг, тому відчинила шафу. На свій подив, вона побачила гори загорнутих у папір дисків. І жоден не був розпакований. Побачивши їх так багато, вона зацікавилась, взяла один з них і сіла на ліжко, щоб роздивитися; коли вона розгорнула обгортку, з пластикової коробки випав меленький клаптик паперу.
Мама підняла його і прочитала: "Привіт! Ти дуже красивий, чи не хочеш піти погуляти зі мною? Я тебе дуже люблю. Софія."
Сповнена хвилювання, мама стала відкривати один за одним диски, й в усіх було написано одне й те ж саме.

Ось таким є життя,тому не чекай надто довго, аби сказати комусь особливому для тебе, що відчуваєш до нього. Скажи це сьогодні. Бо завтра може бути запізно.

Росаріо Гомес

   Устрица была по уши влюблена в луну. Словно завороженная, она часами глядела влюбленными глазами на ночное светило. Сидевший в засаде прожорливый краб заметил, что всякий раз, как из-за туч выплывает луна, раззява-устрица раскрывает створки раковины, забыв обо всем на свете. И он решил ее съесть. Однажды ночью, едва взошла луна, и устрица, по обыкновению, уставилась на нее, раскрыв рот, краб подцепил клешней камешек и, изловчившись, бросил его внутрь раковины. Любительница лунного света постаралась было захлопнуть створки перламутрового жилища, но было поздно – брошенный камешек помешал бедняжке. Подобная участь может постигнуть каждого, кто не умеет в тайне хранить сокровенные чувства. Глаза и уши, охочие до чужих секретов, всегда найдутся. 

(Старая притча от Леонардо да Винчи) 

Одного разу студент університету спитав свого викладача філософії:
-Пане професоре, яким є шлях до успіху?
Поміркувавши хвилю, професор відповів:
-Дорогий мій, не можу сказати тобі, яким є шлях до успіху, бо навіть я цього не знаю. Натомість можу сказати, який шлях веде до неуспіху!
-І який же це шлях, професоре?
-Шлях до неуспіху-це намагання завжди всім догодити.

Бажання, аби і вовки були ситі, і вівці цілі-є найбільш помилковим. Це стврджує й Ісус: "Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити" (Лука 6, 26)

Піно Пелегріно

 

   Однажды к Учителю пришел человек и попросил научить его добиваться в жизни успеха. Мудрец заставил его залезть в бочку с водой и окунуться с головой. А сам изо всех сил удерживал его голову так, что тот не мог подняться. Наконец, с огромным усилием, преодолев сопротивление, он встал и вдохнул.

- Что ты хотел, когда преодолевал моё сопротивление? — спросил мудрец.

- Дышать  — ответил ученик.

- А что еще?

- Больше ничего.

- Вот это и есть сила желания. Сможешь так хотеть успеха - сможешь его достичь.          (Притча)