Предивне царство чорноти,

Самотньо і волого,

Сидять у темряві чорти

І дражняться із Бога.

Злітає сон тривожний з пліч

І силиться тікати,

А більш нічого - ніч та ніч,

Ніч читає Псалтир,

Сяє місяць химерний,

На березі заснув

Зачарований крук,

І виходить на двір

Престарий Юленшерна,

Та ховає в тепло

Відпрацьованість рук.

Над горою вітри

Колихають заграву,

Там життя молоде,

Веселяться міста,

І в далекі краї

Неполохана слава

На корогвах несе

Золотого хреста.

І новим королям

Ще чомусь невідомо,

Що не зможе ніхто

Вікувать молодим.

Позіхає старий,

Топче сніг і солому,

І покручена тінь

Пританцьовує з ним.

Співали півні пісню величальну,

У очеретах хлюпала вода,

Повітрям п’яним віяло з гуральні,

Та йшла на пасовисько череда.

Іще теплу не вистачало духу,

У небі розплодились баранці,

І за телям, згубивши капелюха,

Біг пастушок, тримаючи штанці.

Прогрес не стоїть на місці,

він навіть спочить не ліг,

Ще років тому за двісті

й подумать ніхто не міг,

Що іншими будуть люди,

народять нові думки,

І срібло прийдешнім юдам

скидатимуть на картки.

Мене спіймала ніч в тенета,

Зірковий збудувавши міст,

Летіла в космосі комета,

І задирала пишний хвіст.

Тихенько бомкали колонки

Та розливали ніжний джаз,

З душі зривалась оболонка,

Я забував про світ і час.

І настрій був таким природним,

Не дивувала дивина,

І пахло березнем холодним

З напіврозкритого вікна.

Блищить асфальт –

Уламок чорний ночі,

Насичене повітря

Сивиною,

То тихий дощ,

Він тихо жити хоче,

Долонею втішаючись

Земною.

Мовчать створіння на гілках

Крилаті,

На вікнах –

Білі дотики холодні,

То тихий дощ

Наївно хоче знати,

Чи ти на нього дивишся

Сьогодні.

За хмарами безсиле сонце

Тліє,

Летять слова,

Туманом оповиті,

Це тихий дощ,

Який не розуміє,

Навіщо він навчився

Говорити.

Цінуйте тишу в темряві епох,

Цілуйте тишу, тишу пресвятую,

Її нам сотворив, напевне, Бог,

А ми її, як водиться, не чуєм.

Цінуйте добре муркання кота,

Сніжинку кожну, зоряні суцвіття,

І втратить сенс реалій чорнота,

І той снаряд, що пнеться тишу вбити.

Я бачив аскета:

Засушене тіло,

Пов’язка на стегнах

Побита роками,

Його зігрівало

Небесне світило,

Його годувала

Земля під ногами,

Його умивали

Дощі і тумани,

Його розважали

Грайливі птахи,

Він вільний!..

А я був в полоні у мани,

Закутий у пекло думок і гріхи.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, гортаючи  сторінки,

Ховаючись  плачу, зводячи  крапки  в  кінці.

Стискаю  серденько  від  болі  обома  руками

І  обмежуюся  майже  порожніми, але  дорогими  листами.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, ламаючи  мости,

Відкинула  незабуті  почуття. Якщо  зможеш, прости.

Думки  обертом, бо  знаю  як  тобі  зараз  боляче.

Власними  словами  обом  причиняю  болі, говорячи.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, втікаючи  від  себе,

Всією  душею, серцем  намагаюся  забути  тебе,

Але  нічого  не  виходить. Це  принесе  одні  страждання,

Самопожертвування, але  не  можу  інакше.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як я, розклеївшись  на  частки,

Впала  духом  і  пишу  надзвичайно  сумні  вірші.

Але, якщо  колись  випадково  прочитаєш  ці  рядки,

Прошу  тільки  про  одне, себе  ні  в  чому  не  вини.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, закриваючі  очі,

Не  впізнаю  себе  і  жадаю  безкінечності  ночі,

Щоб  більше  не  прокинутися, бо  світ  потемнів,

Наче  жахливий  проклятий  сон — навіки  згорів.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, дивлячись  сни,

Не  хочу  прокидатись, бо  бачу  тільки  очі  твої.

Почала  розуміти  настільки  тебе  не  вистачає

У  моєму  давно  забутому  і  порожньому  житті.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, закресливши  списані

Нами  сторінки, відмовилась  від  всього  в  житті.

Не  жалкуючи  себе, я  зроблю  щось  неможливе —

Загадково  прокинусь  й  загадково  ж  і  загину…

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, не  встаючи  з  ліжка,

У  маренні  благатиму, щоб  тебе  побачити, і  зрідка,

Дійсно, покажеться  хтось  схожий  на  тебе.

І  я  повірю, кидаючись  в  марево  нестерпно.

Я  не  хочу, щоб  бачив  ти  як  я, в  останні  хвилини

Рушаю  туди, куди  не  слід  рушати  в  свої  роки.

Прошу, благаю, тільки  за  мною  не  йди!..

Я  сама..Я  сама  за  себе  постою, поки  стою…