Повернувся кіт-гуляка, який десь лазив по сусіднім дворам і казали, що бачили його навіть через дорогу(!). Вдома його не було, мабуть півтора місяця. А перед тим стільки ж часу десь вештався. Ми вже думали, що він до нас не повернеться. Попереднього разу "виловили" — батькам дали наводку, де новий район проживання Мурзіка. Але тоді він побув у нас буквально годину — і знову втік. А сьогодні, уявляєте, прийшов під наш будинок! Повернувся худий, брудний. Наївся і зараз відпочиває. Здається, згадав нас і наше помешкання. А кажуть, що у котів коротка пам'ять.

Не хотів сьогодні писати. Планував зробити запис пізніше, однак протягом тижня відбулись знакові події. Як позитивні, так, нажаль, і не дуже. Напишу їх без прив'язки до дат, хоча і у хронологічному порядку.

Отже, тиждень тому було пару походів до магазину: забрати покупки і власне на закупки. Дефіцит товарів зменшився, значить є завози товарів. Звичайно, порожні полиці залишились, але їх менше, ніж в перші тижні війни. З'явились соуси і кетчупи, олія, овочі, хлібобулочні вироби, побутова хімія і гігієнічні засоби. Ще й цінники стали відповідати реальним. Це теж добре.

Ще з попереднього тижня накупив собі улюблених цукерок — міні-Снікерси і сушені дині з арахісом у білому шоколаді. Ці цукерки нагадують про довоєнне життя. Наприклад, міні-Снікерси почав купляти з початку 2018-го року. Пригадую, як пригощав ними подружку під час останньої спільної вилазки у лютому 2020-го, а вона не захотіла. До речі, сьогодні 8 місяців як її не стало.

Солодощі викликали ностальгію. Причому таку, як казала психологиня: спогади будуть викликати приємний сум. І якщо раніше я уникав згадувати попередній життєвий етап (2013-2020/2021), то тепер навіть приємно, що хоч щось пов'язує з минулим. Тим паче, використовував цукерки для заїдання стресу. Так, забагато солодкого шкідливо, але хоч на якийсь час відволікає від оточуючої реальності.

Дізнався як правильно обклеювати вікна скотчем. Наклеїти навхрест недостатньо. А на повне заклеювання не вистачить скотчу. До того ж, в процесі поклейки поламались жалюзі. Це мене вивело. Але добре, що частково вдалося полагодити.

Мамина знайома розповіла мамі, що з Мурзіком все добре. Просто він знайшов кицьку в сусідньому дворі і загуляв з нею. Чи повернеться до нас — невідомо.

На вихідні місто завмирає. Людей на вулицях майже немає. Машин теж набагато менше, ніж в будні. Можливо тому світлофори вимкнені.

По ночах темінь. Хоча іноді вмикають деякі ліхтарі. Та й мешканці не завжди сумлінно виконують настанови. Однак в кімнатах нічого не видно. Декілька разів вже стукався об стіни і двері. Ну і коліно продовжує боліти час від часу.

Російське вторгненння до України триває вже більше місяця. Новини і постійні вибухи виснажують нерви. Бігаєш між своєю новою кімнатою, коридором і ванною. Ще й гасаєш до туалету, бо нерви. А сусіди, здається, не бояться нічого. Батькам теж все одно. А я так не можу. Чим лікувати нерви? Порнушка вже не допомагає. Цукерки доїв.


Думаю, може кудись чкурнути (от слово, яке ніколи не використовував)? Є один варіант, який не вимагає оренди житла(!), поближче до природи. Правда, батьки нікуди не хочуть їхати. Їм пропозиція не сподобалась. Та й нема деяких засобів для автономного проживання — так би може й поїхав.