-Доброе утро, радость моя!

-Доброе мой хороший!

-Обижусь? За что?

- Ну зато, что я такой, ну типа... понимаешь.. Просто,.. Влюбился... И всё тут... Иногда бывает.. просто, сам... Пойми, только правильно...

Вечер был прекрасен и удивителен
Со мной такое впервые

Спасибо

-Знаешь.. Я не могу выразить всё словами, но Ты... Ты просто чудо!!!!

-Инна, не надо слов.. Все слова были сказаны вчера... Когда я пригласил Тебя на танец... И мы провели вместе вечер... Я... Я в восторге, от Тебя и хочу, поверь, хочу новой встречи! Пригласи... И я не откажусь или промолчи и я не обижусь...

А давай устроим ужин при свечах?
Это уже избито ...но очень хочется
пусть романтика будет рядом всегда - вино в бокалах-фрукты-свечи...

И только так ....
(про себя подумала - навсегда...)
А музыка? или фильм?
(про себя - я с ним могу и молча рядом посидеть)

26 жовтня о 19.00 на малій сцені НПМ «Україна» буде показано прем’єрну виставу Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки.

 «Лісову пісню» режисер Андрій Приходько поставив для «курбасівців» на честь 140-річчя від дня народження Лесі Українки. Ця постановка балансує між інноваційним, сміливим, несподіваним прочитанням хрестоматійного твору та уважним, обережним ставленням до авторського тексту. «Лісова пісня» театру Леся Курбаса – є щемкою та емоційною, і, водночас інтелектуальною. У ній звучить справжня українська музика від гуртів «Кросна», «Божичі» та «Древо», а також спів сопілки.  Вона є театральним міксом сюрреалізму, народних традицій та мистецьких експериментів. Для постановника та акторів вистави головною є проблема людини, яка, втрачаючи глибинне та природне, позбавляється власної сутності. На очах у глядача відбувається гра з простором, а костюми й музика апелюють до чуттєвості. «Лісова пісня» іде у «трьох колядах», зміна яких символізує не тільки зміну сезону, але й зміну стану душі.

-          перша частина «СВЯТО», де людина відкриває, пізнає природу як Кохання і кохання як Природу, складається з прадавніх ритуалів і пісень (розігрується як українські народні дійства);

-          друга частина «КЛОПІТ», де в метушні, побутових сварках герої вистави втрачають поезію, переходять на брудну прозу і врешті взагалі втрачають рідну мову, (в жанрі реалістичної драми);

-          третя частина «СМЕРТЬ», де на місці колишнього розквіту і краси панують сучасні злидні, деградація, де герой, дійшовши до повного духовного занепаду, гине (документальний театр, що доходить до сюрреалізму).

І ще одна несподіванка!!! Під час перегляду вистави глядачі відчувають себе безпосередніми учасниками дійства, причетними до краси природи, а іноді й доволі жорсткого світу людини.

«ГОТЕЛЬ МАФУСАЇЛ»

Imitating the dog

Вперше в Україні! 12-13 вересня в малому залі Палацу "Україна" о 19.00

Сценарій та режисура – Ендрю Квік та Піт Брукс

Декорації – Лора Гопкінс

Саундтрек – Дейл Бойнтон

Монтаж – Саймон Вейнрайт та Сет Гонор

Гаррі працює нічним портьє у готелі в одному з європейських міст, що потерпає від війни. Незважаючи на далекі відлуння гарматного вогню та мінометного обстрілу, у своїй роботі він цінує спокій та усамітнення. Його сповнює вдячність , адже усе, що він мусить робити, – це реєструвати гостей та показувати їм їхні кімнати. Однак у Гаррі є одна проблема, яку він відчайдушно намагається подолати, - він не пам’ятає, як потрапив до готелю, або ж чим він займався раніше. Він навіть не впевнений, чи Гаррі – його справжнє ім’я.

Дивакувата пара порушує спокій вечорів Гаррі на робочому місці, дражнучи його історіями з його власного минулого…  Згодом він дізнається, чому готель сповнений дивних звуків та шепотінь. Фатальне покарання Гаррі – чути та витримувати ці історіі знову й знову… 

ПОСТАНОВНИКИ

Imitating the dog - одна з передових театральних труп Сполученого Королівства, що не припиняє дивувати глядачів та критиків винахідливістю композиціїї та інновативними театральними формами.

Театр засновано у Лідсі в 1998 році. Відтоді трупа представила 5 великих спектаклів, серед яких – «Готель Мафусаїл: Einmal ist Kenimal (одного разу значить ніколи)» (1999), «Ковчег» (2000), «Злочинні насолоди» (2001), «П’ять миль і падіння» (2002/3), «Келлерман» (2009) та «Казки з бару «Загублені душі» (2009/10), а також багато малих перформансів та освітніх проектів.

Для Imitating the dog характерне виконання, у якому поєднуються експерименти з оповіданням та сюжетною проекцією у сучасному театральному досвіді. Трупа використовує у своїх постановках цифрові медіа, дизайн та фізичний перформанс з метою створення самобутніх світів, у яких досліджуються загально людські та особисті одержимості, а саме – власна ідентичність, смерть, любов та сексуальність.

Вибір критиків Guardian Листопад 2006

«…не схожа на жодну іншу виставу, що коли-небудь бачив… інтригуюючий, успішний сюжетний експеримент та у той же час самостійний витвір мистецтва» (Yorkshire Evening Post).

Актори: Морвен Макбет, Ричард Малкольм, Домінік Фітч, Анна Вілсон-Гол.

Была вчера на спектакле «Собачье сердце» (постановка В.Золотухина, Московский независимый театр). Стеклов в роли профессора Преображенского шикарен, было безумно приятно и интересно смотреть на такого харАктерного Филиппа Филипповича. 

Вечер удался 

Бывает так, что события, на первый взгляд, неявно связанные между собой, вдруг складываются в неразрывную цепочку с малопредсказуемым финалом. Сначала все случайно вроде бы происходит, а посмотришь потом со стороны  - логично и последовательно – звено в звено… Расскажу чуть-чуть.

Нравилось мне шариться в блоге Lilith. Не особо заметно, причем. Вы Лилит видели? Нуот. Тока меня там не хватало! Но всё равно заглядывала к ней… Обожаю театр! И сама люблю быть на сцене. Могла бы делать что угодно там, только бы пустили за софиты, только бы разрешили, только бы не прогоняли… Но обходятся как-то пока без меня, слава богу…

Читала новости у Лил, получалось даже вставить иногда свои пять копеек в комментариях. Например, начнут новый спектакль театра «Черный квадрат» обсуждать, тут и я: «А когда в Харькове»? Нечасто причем такое спрашивала, не заёбывала никого вообще… Прошло немало времени, может, год. И вдруг…

Пишут в гостевую, что «Черный квадрат» в Харькове. Через неделю!  И именно в Харькове, «потомучто»... Некто, тот, кто читал мои «а когда», не спрашивал, а взял, и поднял этот гастрольный проект, асилил. Это был Phoenix 28. В связи с посещением спектакля параллельно сложились звенья другой цепочки (длина которой года три, не меньше).

Не буду тут про спектакль. Надо смотреть,  а так - неинтересно… Но что хочется сказать отдельно – какие же наши зрители молодцы! Сам по себе аншлаг – уже прекрасно. Но еще - слушать зал, незаметно подсматривать эмоции соседей – это был отдельный спектакль! Харьковчане были благожелательны, отзывчивы, благодарны. И, надеюсь, киевской труппе было приятно, что мы – такие.

Посещал вчера театр.

В связи с праздником, наверное, проходила выстава о любви чтоли. Или не о любви. Ну вообщем они когда-то любили, но со времен пошли измены и обман. Зал смеется, как будто чему-то самому себе разумеющемуся. Над чем смеялись-то? над собой? Странно, я не смеялся.

Из услышаного запомнил фразу, что мужчинам живется легче, чем женщинам. Они позже женятся и раньше умирают...

Чего хочет женщина? Каждый мужчина иногда серьезно, иногда с раздражением задавал себе этот вопрос. Особенно в ситуации стандартного, на первый взгляд, благополучия, – цветы, шампанское и дежурное «люблю» в трубку телефона. Казалось бы, живешь ты со своей женой, умницей, красавицей, что очень тешит твое самолюбие, ничего не подозреваешь, и вдруг, как снег на голову, звучит фраза: дорогой, а я к другому ухожу, и вся твоя жизнь рушится в одно мгновение, как карточный домик…
Место действия – Париж. Время действия – наши дни. Женщина – то прекрасная, то доверчивая, то несчастная, то изменчивая… Мужчина, вернее, мужчины – их трое, - с непредсказуемой реакцией на вполне житейскую ситуацию, а ситуация одна, повторяющаяся.
Так чего же хочет женщина? Оказывается, самую малость, всего лишь вашего внимания, немного живых, искренних чувств и уверенности в том, что ее любят