[Приєднана картинка]Моє улюблене фото Майстра Кадета , яке надихнуло на віршЩе спить пташина. Небо ж зашарілосьЯсно-рожевим кольором цноти.Розплющивши від сну густі повіки, Цілує сонні верби та очерети.Густий туман, м'який, ліловобокий, Від озера навшпиньках геть іде.А сонце міниться, моргає оком До лісу давнього, що промені пряде.Воно вже скрізь: у полі на покосах, В густих очеретах, на небі і в озерці.В свічаді озера, і в прохолодних росах, І у волоссі верб, і в мене в серці...

Люблю дивитися на небо, Коли пітьма покриє звід.Колише вітер нитки стебелІ хмарам дивиться услід.Зітхають в напівсні потрохуВід спеки стомлені лани.Полощуться хмарки в Розсохах, Бентежать душу цвіркуниЙ думок розсипана квасолька...Та найдорожча над усеОта Шевченкова тополька, Що зорі у ставку пасе.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Море - это поэзия!Над жемчужно-розовым моремБелые чайки свободно парят.Нежные, белые, легкие волныО вечной любви до утра говорят.Белые лошади в небе тоскуют, В дали их манит парусник белый.Пеною белой свой стих нарисуюНа мокром песке одинокого берега.

Вагітні бруньки розростуться поволі -Полізуть сорочки водночас по швах.І випорскне листя, зітхнувши, на волю, Засяє зелом на вологих листках.У схованки гратимуть жовті кульбабки, Пірнаючи радо у свіжій траві.Над ними кружлятимуть сонечка й бабки, І равлик одягне панчішки нові.[Приєднана картинка]

Гримлять у висі громові оркестри, Шматують землю стиглі бискавки.У скелі гір - величних палімпсестів - Забились гамірливі ластівки.Гроза скінчилась, як і почалася -Єдна веселка річки береги.Мала пташина до небес знялася -Набратися і сили, і снаги.Землею пахне, свіжістю, озоном, Голубить вітер сонну кропиву.Остання крапля падає з розгонуНа сизу від води дзвінку траву.[Приєднана картинка]

Зависли в вишині пташині згуки, У млості захлиналася земля.Мережила весна поля і луки, Зелом вкриваючи луги й поля.Берізоньки у льолях чорно-білихТепло всю зиму бачили вві сні.Малий підсніжник, чуло і несміло, Складав осанну сонцю і весні.[Приєднана картинка]

Спокійний джаз примхливої погоди оспівує , пробуджуючи щем, осінню мить небаченої вроди із ароматом пізніх хризантем. Кленове листя шарудить тихенько, снуючи килими серед доріг, а он каштан – розтулить нишком жменьки і каштанята падають до ніг. Таке високе синє-синє небо і сонце вигляда з-за чорних хмар… А вітер знов нашіптує про тебе – який же невиправний вінпліткар! Останні нитки бабиного літа зачепляться за вечір ще хиткий і світла мрія осінню сповита ледь чутним сном...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Заблукало літо у колоссі Золотих не стиглих ще пшениць. Потонуло в гомінкому стоголоссі, Що чарує краще чарівниць. Я стояла на краєчку мрії, Де межі не було небесам, Де не було горизонту жодних ліній, А лиш світу літнього краса. Я дивилась поглядом волошки Вздовж хмарин невидимих доріг, Небо, тому погляду під колір трошки, Тоді падало дощем мені до ніг. Я стояла. Вітер гнув колосся… Спраглі губи… блиск очей мов свіч… Руки-крила і розпатлане...

Читати далі...

Ластовинням вкрилася весна - Усміхом хлюпочуться кульбабки.Над ставком, прозора і ясна, Майорить-танцює ніжна бабка.Ластівочка в'є гніздо вгорі, Джмелики гуртуються у квітах.Гупотить їжак в густій траві, І стрибає білочка у вітах.[Приєднана картинка]Біля мого будинку)

Кудись подівся літній вітровій, Мов дзеркало, спокійне плесо.Лиш рибка іноді тихенько сплеснеТа кумкне жабка в рясці річковій.Комарик прагне зайвий раз гризнуть, Десь скрикне необачно качка дика.Ти відчуваєш: світ такий великий, Що хочеться забутись і забуть, Впустити в душу сили і снаги, Закоханий довічно у природу.Сидіти й споглядати небо, й воду, Розлогі верби, рідні береги.[Приєднана картинка]