Пройдусь одиноко по вулиці, Вдихну ніжний подих небес, Та сонце весняне знов хмуриться, Бо поруч немає тебе… Між всіх перехожих шукатиму Я знов твої очі й уста, І знову без меж сумуватиму, Що прірви між нами й міста… В моєму волоссі купатися Весняний промінчик буде, А я… я не вмію всміхатися Як поруч немає тебе…

Іноді тебе я хочу вбити – Лиш вклади у руки револьвер, Інколи – до забуття любити, Потонувши в вирі мрій-химер. Часом у тобі я бачу небо Чисте і безкрає – небо мрій, Від якого хочеться для тебе Стати в ньому зіркою надій. Часом погляд твій страшніше шторму, Чорним птахом п’є із серця кров, Чорним попелом мій світ огорне І ніяк не вирвусь з тих оков… То весна в очах твоїх сміється, То ридають грози без жалю… Тільки навіть із грозою в серці Все одно чомусь тебе люблю…

[Приєднана картинка] На твоїх устах моя усмішка, У твоїх очах – моя сльоза, В серці мрія зваблива і грішна, Що розпусний вітер розказав. У твоєму небі зорепади, Ті, які запалює Любов, В погляді твоєму стільки зваби, Що втрачаю голову я знов. У твоїх обіймах – снів наркотик, У долонях – райдуга моя Із бажань і щастя райський дотик, У твоєму серці – тінню я… І знайома, й таємнича трішки З ароматом літньої грози На твоїх губах – моя усмішка З присмаком солодкої сльози.

Загубитися б птахом десь вільним – Серед зір, оповитих любов’ю, Між планет, що сміються весною. Стати б подихом щастя всесильним... Загубитись будь чим – сном, зорею, Лиш подалі від твого мовчання, Щоб на відстані мого бажання Навіть тіні не було твоєї. Ти даремно втікаєш! У тебе Я любові не буду просити, Я навчуся без тебе любити, Я сама утечу на край неба!

Чуєш тишу? Це ніжна весна У сльозах і усмішках тріпоче. Знаєш, серце у неї без дна, В неї руки п’янкіші вина, В неї виткані зорями очі. Віриш, мрії – це пісня її, Сонця блиск – це душа її ніжна, Ти віддай їй думки всі свої, Від бажань і натхнення...

Читати далі...

Задихалося поле грозою, Спрагло кожну краплину п’ючи. Ліс в полон віддавався без бою Тій весні, що у грозах звучить. Небо наскрізь немов розривалось, Спалах блискавок землю сліпив. І у цілому світі, здавалось, Не лишилось нічого крім злив. Вітер подихом віти крислаті Гнув додолу, &nbsp...

Читати далі...

Побудую замок із весни, Де безкрайньої любові море. Замість стін у ньому будуть сни, Замість даху – зоряні простори. Побудую замок із дощу На п’янкому острові бажання, Позову тебе й не відпущу Із його полону без вагання. Сонячним мереживом думок Від лихих очей його сховаю, Напою нектаром тих зірок, Що від щастя й пристрасті згоряють. Місячним сіянням обіллю Всі алеї, що його леліють… Побудую замок із «люблю» З казки про весну та нашу мрію.

Не шукай ти, будь ласка, пусті й непотрібні слова І не трать на них митті такі дорогі й швидкоплинні. Лиш очима скажи, що іще наша казка жива І що наші серця її подихом б’ються донині. Ніжним поглядом ти доторкнись до повік, до плечей, До волосся мого… Лиш устами торкатись не треба, Зустріч – мить. Ти підеш, а я буду знов сотні ночей Лиш на тебе чекати, згоряючи зоряним небом. Подаруй мені світ веселкових і райдужних снів, У яких тобі йти більш від мене не буде причини. Лиш не...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Лунають дзвінко дзвони Великодні, Співають ангели величнії пісні, Ясніше квіти зацвіли сьогодні І пташечки співають голосніш. Христос Воскрес! Смерть подолав назавжди, Принісши людям в дар свою любов, Своє прощення, милість, сонце правди, Звільнивши світ від зла страшних оков. Христос Воскрес! Зі святом, Україно! Величні піснеспіви скрізь луна. Хай в кожен дім, у кожную родину Несе Великдень пригорщу добра, Мішок здоров’я, злагоди і ласки...

Читати далі...

Розп’ятий. Холодна тьма. Холодні краплі крові. Вінок терновий. Оцет на губах. А мати… Сльозами серце, виткане з любові, Вмиває… Стільки розпачу в очах… Розп’ятий. Вже тисячу разів ми розпинаєм Його своєю жадністю і злом. Прощати Не вмієм, а його про це благаєм, Порушуючи обіцянки свої знов… Сьогодні, В цей переддень святого Воскресіння Нехай молитва щира і свята У кожній Душі зародить доброти насіння На многі і щасливії літа!