Холодна, ніби кам'яна,

ти неприступна, мовчазна...

та знаю це лише роль, лиш маска,

бо вмієш дарувати ласку,

й цілунки, що солодші меду...

Та мрію я давно вже надарма,

бо на майбутнє шансів геть нема,

й між нас лиш хуртовини, сніг, ЗИМА...
Та не прошу я ні за що пробачення,
і не вимолюю я зустрічі-побачення, 
минуле згадую – його змінилось бачення...
Та чи для тебе має все це значення?

Не було обіцянок, і не треба, 
просто кажу спасибі Небу,
за те, що у житті моєму було чудо, 
за те, що пам’ятаю й не забуду...