За лісом ліс, за полем знову поле,
І чи він є – реальності кінець?
А може не творився він ніколи?
А може так жартує Праотець?
А може все на місці і доречно,
І в кожної піщинки власна роль,
І світ оцей – дорога безкінечна
Із вузликами перехресних доль?
Збиралися миші
На місяць летіти,
Там сиру, казали,
Найбільше на світі!
А котики в інший
Збиралися путь,
Бо знали, що в лісі
Сосиски ростуть.
Далеко-далеко, за краєм Землі,
Де ранки ростуть цікаві,
Де тіні вітрил підніма кораблі,
І враження є яскраві,
Де небо народжує сонячний диск,
Та інші космічні творіння,
Де вчинками рухає зовсім не зиск –
Звичайне людське розуміння.
Там хочеться жити, там зовсім не зле,
Немає постійного бігу,
Там солодко, тепло, чудово, але…
Ніколи не бачили снігу.
По вулиці
Привокзальній,
Вздовж гуркоту
Залізничного
Немає нічого
Вічного
В картині
Не ідеальній.
Там сенс у одному
Русі,
Там в небо тікають
Колії
Женучись собі
За волею,
Чи ще щось
У тому ж дусі.
І ходить луна
Між стінами,
І хмари до сонця
Туляться
На цій незвичайній
Вулиці,
Де пахне, як завжди,
Змінами.
Бальна зала. Луна. Паркет.
Притомивсь клавесин в кутку.
Витанцьовує згад балет,
Обіймаючи тінь крихку.
Промінь сів на квадрат стіни,
Залишивши в думках сліди.
Чути шерех. То просто сни,
Що не хочуть нікуди йти.
Десь подівся вантаж годин,
І пророчиться мед утіх,
Та навіщо, як я – один,
І повітря в руках моїх?
І немає кому тепер
Прочитати якийсь сонет,
Непосидливий світ завмер.
Бальна зала. Луна. Паркет.
Який красивий вечір за вікном,
Та кольорова гама неповторна,
І я дивлюсь і ще не марю сном,
Навіщо ця примара ілюзорна?
І я живий – небачений етюд,
Така картина, що ціни не скласти,
А унизу повзе мовчазний люд,
І топиться в своїм мовчазнім щасті.
Малюнок Ніно Чакветадзе
