Продовження розповіді про очікування від приватної клініки. Хоча за час очікування я вже перенервував. Але виявилось, що не так вже й страшно (якщо не враховувати страху від пребування на вулиці). Сервіс на висоті! Здивував інший підхід, ніж у державній стоматології. Зворотня сторона зручності — не можна розмовляти.

Що ще цікавого... Дорога була слизькою, тож ледве не зробив сальто.

Помітив подряпину на окулярах. На нових окулярах, замовлених цього року. Неприємно. Незручно знову звертатись, бо не пройшов і рік. Та й невідомо, чи захочуть замінювати одне скельце.

Подряпина з краю, тому не дуже заважає. Але в будь-якому разі оглядовість від цього погіршилась. Добре, що є запасні (старі) окуляри. От що порадите? Юзати старі (вони сильніші, а я вже до слабкіших звик) чи замовляти ще? Батьки скиглять і мовчать.

Попередньої ночі бабахкало з такою інтенсивністю, якої раніше не було. А, судячи за тим, що було гучно, самі розумієте, що. І дійсно, в мордокнизі виклали відео наслідків падіння уламків.

Зрозуміло, що не виспався. Ще й сон снився хріновий. Кляті к@ц@пи! Навмисно роблять, щоб повітряна тривога була довгою.

Єдине, що тішить, так це нальоти на Псковський аеродром.

"А чого у вас не відключають?" От, тепер відключають. Ходять чутки, що не обійшлося, без "добрих людей": комусь стало заздрісно, що електрику вимикають не у всіх.

Дають світло на 2-4 години. Вимикають на 4-5. Хоча у першу ніч не було електропостачання аж 9 годин.

Нажаль, моя робота залежить від електропостачання та інтернету, тому працювати стане важче, а заробіток впаде.

Нажаль, це не привід йти до так званих "пунктів незламності", хоча, мабуть, потрібно сходити у розвідку і дізнатись, чи працюватимуть вони, якщо раптом буде не тимчасове відключення, а постійне.

Звичайно, з негативу можна віднайти позитив: тепер можна не донатити блогерам і жертвувати гроші на армію — і не тому, що з образи, а просто через те, що в умовах обмеженого заробітку головні витрати на першочергові потреби, а благодійність, розваги, тощо — на останньому місці. Тому так.

Три тижні, як не стало подружки. Змирився з втратою. Поступово повертаюсь до "звичного" карантинного режиму: домосідство, робота і ютубчик, хоча зрідка перечитую щоденник. Спогади тепер викликають не смуток, а приємні емоції. Хоча, нажаль, нові враження в подальшому можливі лише з іншими людьми. Але треба далі жити.

В голові вже лунають пісні (ті, що слухав останнім часом), але прослуховування музики (особливо веселої) не можу дозволити. Гумор теж поки що під забороною. Тому що нема чого веселитись.

Замислився, що після знайомства з подружкою перестав шукати собі дівчину. Тепер ось думаю, може знову розпочати пошук знайомств? Хоча шанси когось знайти, а тим паче, сталкершу, мінімальні.

Проаналізував вилазки по заброшках. Виявляється, майже 50% вилазок були разом з напарницею. Але якщо відняти кількість самостійних вилазок і вилазок з іншими сталкерами, то виходить, що більшу кількість закинутих об'єктів дослідив саме з нею. Стосовно відстаней, то в основному лазили по київським забросам і найближчому столичному передмістю, хоча траплялись дальні поїздки: наприклад, у Халеп'я (39 км), Фастів (40 км), Макарів (40-45 км), Кожанку (55 км), Пісківку (Тетерів) (60 км), Заворичі (73 км), а найдальшою була поїздка в Остер (понад 88 км) — причому все це були одноденні поїздки(!) на громадському транспорті (маршрутки або електрички) в межах Київської області (крім Остра, який у Чернігівській області). Ну а найдальшою вилазкою став сталк з новим напарником — 130 км. Однак та поїздка відбулася після того, як перестав зустрічатися з подружкою (оскільки вже була пандемія ковіду).

Місця дальніх поїздок з подружкою доведеться уникати. Місця поближче — теж намагатись не відвідувати без крайної потреби (Буча, Ворзель, Макарів, Українка, Бровари, Академмістечко-Житомирська, Троєщина, Мінський масив і Корчувате в Києві). Щоб не викликати давні спогади і не перебивати їх новими спогадами. Радує, що деякі напрямки досліджував сам, тому можна спокійно подорожувати, не чіпаючи спогадів про подружку.

Мурзік десь загуляв. Спочатку почав ходити до сусіднього будинку. Потім бачили аж за два будинки. А це чомусь майже тиждень не з'являвся вдома. Правда, при цьому кицька ще досі чухається. Сподіваюсь, він просто пішов у загул, а не від нас.

UPD: Сьогодні прийшов.

До вас ще не дзвонили? Дивно, чому мені подзвонили. На автовідповідачі щось розказували, типу зворотний відлік. Звісно, не став чекати 1 хз що там було би. На спеціальних сайтах вичитав, що це спамери з США, і що такі дзвінки з'явилась у 2017, а з цього вересня у них загострення.

Виманюють фальшиву сім-картку, чи шо? Чи номер не телефонної картки?

Несприятливі обставини для роботи: опис складних наворочених приладів + лінь + вдома кіпіш + відсутність дозвілля = повільне виконання завдань.

Декілька днів тому вже снилися мультиметри і осцилографи. Бляха-муха, як же ж я задовбався їх додавати на сайт і заповнювати опис з усіма характеристиками!

І ще зробив менше половини завдань. А чим менше зробиш — тим менший заробіток( Тут вже нічого не вдієш: працюю як працюється.

Батя додумався випрати одноразові целофанові рукавички.   І не одразу зізнався.

Це ж треба було додуматись?! Невже це дефіцит і не можна набрати в магазині? Тим паче, вдома є запас.