Вперше після 20 років пожував жувальну гумку з сухпайка. Боявся проковтнути або що коронки повідпадають, але обійшлося.

Жуйка, як жуйка. М'ятна. Проте тепер замислююсь: а чи не поринути в дитинство і купити жуйки "Турбо"? Так, це не ті, що були раніше, але все одно ностальгія.

Мабуть, спробував, тому що шкода викидати харчі.

На понеділок призначили візит до стоматолога, але так і не сходив з відомих причин. Зубний ремонт розпочали, але попереду ще чимала частина возні. Тепер не знаю, коли можна буде піти поставити коронку. За два тижні вже звик до нового стану зуба.

Нахабність русні не перестає дивувати і злити. При цьому обурює слабка реакція Заходу. Озброєння дають у мізерній кількості. Не дають дозволу лупашити у відповідь по Теророросії. Не збираються відповідати ядеркою на ядерний удар (хоча це найшвидший спосіб припинити війну і знищити русню — у ризик ланцюгової реакції не вірю). Сумніваюся в тому, що знищення Чорноморської флотилії якось вплине на Балалайню. Безкарність викликає нахабність.

Від економії електрики, повернення світломаскування і необхідності періодично дивитись повітряні тривоги зір продовжує погіршуватись. Він й сам по собі псується, а від стресу і тривалого перегляду на смартфоні, особливо у темряві, напевно, псується ще швидше.

Звичайно, сон теж порушився. Нормально виспався лише напередодні масованих обстрілів, у ніч на понеділок. Відтоді не вдається нормально заснути.

Завдань по роботі нема і невідомо коли з'являться. Хоча за нинішніх обставин все одно навряд чи б працював, адже під час повітряних тривог не дуже працюється.

У блогах переклав теги на українську. Довго вагався, але все ж вирішив, що повертатись до російської не буду, та й більшість дописів написані українською. Це треба було зробити ще раніше, але лінувався і не хотів зайвий раз лізти у налаштування.

Наприкінці минулого тижня і протягом цього тижня були й інші події. Однак, щоб не перевантажувати замітку, напишу згодом.

Вчора вночі була сильна гроза. Гриміло так, що вікна здригались. Мама подумала, що знову русня намірилась захплювати Київ.

Вирішили перебрати тривожні валізи. Виявив багато протермінованих продуктів. І деякі мама знову запхала у сумки. Питаю: "Навіщо?!" Для кулінарії. Так навіщо тоді пхати у сумки, де їх шукати ніхто не буде? Незрозуміло.

Посеред минулого тижня два рази зникала електрика, до 5 хвилин. А з 14 на 15 січня електропостачання зникло майже на 3 доби. На вихідних ворушилися не дуже активно. Гадаю, що без скарг не обійшлося (без електрики залишились станція швидкої допомоги, комерційна медична лабораторія, поштове відділення, сервісний відділ газової служби, магазини, кафе, в місті не працювали світлофори). Народ викручувався, як міг. В приватному секторі люди покупляли бензинові генератори. Комерційні структури теж були змушені перейти на самостійне вироблення струму.

По роботі завдань не було, так що робота через це не постраждала. Й так був у вимушеній відпустці.

Але вдома було дуже холодно. Ну і смартфоном і фотокамерою потрібно було користуватись економно, бо де зарядиш?

Поринув у роботу. Завдань стільки, що на пів місяця, якщо не більше, точно вистачить. Причому в процесі роботи виникають додаткові завдання. Вже навіть думав влаштувати челендж на робочий рекорд, однак відчуваю, що починаю втомлюватись від роботи. Потрібен відпочинок, нові емоції.

Знову згадував спільні поїздки і прогулянки з подружкою. Деякі ранні прогулянки помилково позначив як спільні, хоча виявилось, що тоді гуляв один. Інші ж, навпаки, виявились спільними з подружкою. Так що нотатки помалював. Ну, вони й до того вже були помальовані.

Плани різко змінились. Не знаю, добре це, чи ні. Мама відмовила йти на щеплення. Вона антивакцинаторка, тому вважає, що ризик захворіти на ковід є що зі щепленням, що без. Що може бути реакція організму на вакцину (про це і в поліклініці попереджали), а лікарі будуть ні при чому. Що ми особливо нікуди не виходимо, тож нема потреби вакцинуватись. А якщо хочу поїхати на поминки, то краще не вакцинуватись, бо якщо захворію, то не зможу провідати подружку. Проте, що не розуміє мої почуття до Мері, само собою зрозуміло. Хоча ще за день до цього втішила.

Від поминок теж відмовила. Мовляв, знову накриє спогадами, нап'юсь (я ж не вживаю алкоголь). Для себе поки ще це питання не вирішив, однак враховуючи те, що напередодні були дивні знаки, можна вважати, що попрощався з подружкою. В усякому разі, спогади відпустили. Не знаю, чи варто кликати її ще раз? Пообіцяв зайвий раз її не турбувати. Хоча дуже хочеться, щоб ще дала знак.

Поїздка з другом в одне цікаве місце тим паче не обговорюється, бо епідемія, громадський транспорт, гроші.

Попри заспокоєння і прийняття тяжкої втрати повернулось безсоння. Крутився-вертівся, а заснути так і не зміг.

Переглядав блог і рахував кількість фоторепортажів, під час яких був з подружкою. Причому це були не лише заброшки, а й парки і центр Києва на День Незалежності. Звісно, знову охопив смуток, хоча біль втрати стихає. Отож, в перші роки дружби за один рік нарахував аж 20-21 звітів з подружкою. В 2018-му було 12 звітів з Мері. У 2019 тільки 8, а в 2020-му бачились лише 2 рази. Сумно. Хоча виходить, що в останні роки бачився із нею нечасто. Можливо це полегшить біль втрати. Правда, сумно від тоо, що тепер не зможу ніколи їй подзвонити і почути її голос.

Звітка про смерть Мері застала вдома, тому не можу не думати про неї. Прогулявся. Але коли проходив повз виробництво лаків для нігтів згадав, що розповідав їй про те, що лаки роблять у моєму місці. Знову спогади. Знову смуток.

Сходив до парку, де відбувався фестиваль "Під Покровом Тризуба" — а там про фестиваль нічого не нагадує. Лише притоптана трава. Й то, це не дуже помітно. Знову смуток. Чесно, боюся втратити спогади про подружку, хоч вони й роблять боляче.

Щоб відволіктись, поліз на Вайбер у старому смартфоні і чогось захотів подивитись більш ранні повідомлення. В результаті месенджер почав з'єднуватись з інтернетом. Мене таке провантаження не влаштувало, хоча міг би змиритись. Щоб дати оновитися Вайберу, підключив смартфон до wi-fi. Але Вайбер взагалі обнулився і попросив знову зареєструвати номер телефону! Не скажу, що до купівлі нового смартфона були цінні повідомлення у месенджері, але не хотілось їх втратити. Що робити?

А взагалі, день видався насиченим. Однак при цьому все одно відчуваю душевне спустошення. З острахом очікую, що буде, коли закінчу прийом ліків. До речі, таблетоси гарні — вирубаюсь. Правда, в цю ніч спав погано і навіть снився сон.

Вкотре вже! Задовбало! Комп вимикався аж три рази. Злетіли владки з робочими сайтами і не зберіглося завдання. Нушо ж це таке?!

Причому, колонки не вимкнулись. Правда, комп більш чутливий до напруги, ніж інша техніка.

Підсумки 2020-го. Поки ще не вирішив, чи буду робити підсумковий звіт, тому розповім.

- Знайшов нового друга-сталкера (шкода, що спільних вилазок було мало).

- На одному об'єкті випадково зустрів інших сталкерів.

- Полазив по крутим закинутим оздоровчим закладам.

- З'їздив до околиць Зони відчуження.

- Завдання по роботі не скінчились до кінця грудня, а ще додалися інші цікаві.

- З березня нікуди не виїздив (крім однієї вилазки).

- Антирекорд за кількістю звітів за рік (17).

- Нудьга.

- Почав робити зарядку.

- Регулярні перебої з електропостачанням.

- "Наїзд" від приватних перевізників.

- Вперше скуштував гриби парасольки і дощовик.

- Купівля некомплектної і бракованої техніки/товарів.

- Зламався ліхтарик і доламав радіоприймач.

- Зламався смартфон (підремонтували).

- Довелося позбутися зуба.

Можна сказати, що рік був понурим і проблемним.