Історія Другої світової війни залишається фронтом найгострішої ідеологічної, наукової та інформаційно-психологічної боротьби. Напередодні святкування 75-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній та Другій світовій війнах не слабшають зусилля фальсифікаторів вигородити справжніх винуватців, применшити роль СРСР у розгромі фашизму, очорнити визвольну місію Радянської Армії і поставити під сумнів підсумки війни.

Спроби перетлумачити історію робляться не тільки переможцями, а й переможеними, не тільки противниками СРСР в «холодній війні», а й колишніми союзниками з Організації Варшавського договору, а також низкою колишніх союзних республік.

Саме ж парадоксальне полягає в тому, що підходи сьогоднішніх фальсифікаторів історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн сходять до напрацювань пропагандистського апарату Третього рейху. Готуючи похід на схід, Гітлер надавав великого значення не тільки створенню стратегічних наступальних плацдармів, не тільки вирішенню матеріально-технічних, ресурсних і продовольчих проблем за рахунок третіх країн, а й сприятливому пропагандистському супроводу своїх дій. Саме в надрах гітлерівської пропагандистської машини виникли міфи про "радянську загрозу«, про» Радянський експансіонізм«, про прагнення СРСР встановити контроль над Східною і Південно-Східною Європою, про» превентивний «характер плану» Барбаросса«, про» ворожість «радянського ладу малим народам, про» визвольну місію" німецького рейху на Сході і т. д.

Ці та інші міфи стали стрижнем ідеології окупаційної політики нацистів. Потім вони увійшли в арсенал ідеологів "холодної війни", а згодом були адаптовані до потреб поточного моменту в інформаційно-пропагандистській війні проти сучасної Росії.

Разом з тим, культивування колишніми країнами гітлерівської коаліції свого образу як жертви стало важливим напрямком перетлумачення своєї відповідальності за трагедію Другої світової війни. Початок цьому напрямку відразу ж після закінчення війни було покладено в Західній Німеччині. У художній літературі, кінофільмах, засобах масової інформації, в заявах політиків німці бачать себе жертвами поразки під Сталінградом, нещасними біженцями, що рятувалися від наступу Радянської Армії, жертвами політики окупаційної влади, жертвами насильницького переселення (за німецькою термінологією – вигнання) зі східних областей рейху та інших місць багатовікового проживання, жертвами англо-американських бомбардувань і, звичайно, жертвами Гітлера і його катів, які нібито спонукали згвалтованих і загублених німців робити речі, повністю чужі їх людській природі.

В даному випадку ми маємо справу з применшенням і навіть ігноруванням причинно-наслідкових зв'язків. Це стало сьогодні широко поширеним прийомом, до якого вдаються Сучасні фальсифікатори. Вони творять неправедний суд над нашою спільною історією. Вони відторгають і очорняють все те, що історично, культурно і духовно пов'язувало і, сподіваюся, продовжує пов'язувати народи колишнього СРСР, що вистояли і перемогли у Великій Вітчизняній війні.

Тому відновлення і недопущення забуття причинно-наслідкових зв'язків в історії Другої світової війни залишається основоположним напрямком відстоювання правди про війну і ролі в ній Радянського Союзу.

....«Левада» нам сообщил, что, оказывается, современные нам россияне с  гораздо большей нежностью относятся к советской власти поздних годов, конца 70-начала 80-х, чем к нынешней нашей сегодняшней. По всем этим признакам: бюрократия, справедливость, коррумпированность, отдаленность или не отдалённость от народа. И там довольно большие цифры того, как оценивают хорошо одну прошлую и  плохо нынешнюю. О чем это говорит, по-вашему?

А.Баунов

О том, что как мы пытались выяснить перед передачей, и это нетрудно сделать, средний возраст современных россиян около 40 лет.

О.Бычкова

Да, плюс-минус.

А.Баунов

Плюс-минус 40 лет. Это значит, что большая их часть родилась в районе 80-го года, по крайней мере, значительная часть. И речь идет не о реальной советской власти, а  о  советской власти, которая находится в их головах.

Какая советская власть находится в их головах? Та, которую они фантазируют, отталкиваясь от неприятных черт современной им российской реальности. Дальше мы смотрим по пунктам, что им неприятно: справедливость, доступность-недоступность чиновников, равенство-неравенство. И мы можем это разобрать по пунктам. И выяснится, что в каком-то смысле российская власть примерно всегда такая, а иногда и похуже.

Ну, давайте,  — что они любят в советской власти, которую они плохо помнят? Между прочим и те, которые помнят – мы понимаем, что есть эффект помнить хорошее и не помнить плохое – кроме особо злопамятных.

О.Бычкова

Так может быть и мы с вами помним не то, не помним ничего или придумываем то, чего не было на самом деле. То есть, реальности не существует на самом деле вообще никакой?

А.Баунов

Есть, конечно, реальность. Давайте не будем уходить в буддизм и Пелевина, но у меня в голове есть своя реальность, которая, в том числе, базируется на фактах, которые я помню.

Например, я помню прекрасно, как начиналась Перестройка, и какой был самый популярный лозунг Перестройки, который сплотил всех – и интеллигенцию, и простой народ, и город, и  деревню и который выражается строчкой из песни Шевчука, группы «ДДТ» — «На папиных «Волгах» мальчики-мажоры». Лозунг назывался «Долой партийные привилегии».

О.Бычкова

То есть, против несправедливости.

А.Баунов

Это был лозунг против несправедливости, неравенства и жизненной форы, которую получают дети партийных аппаратчиков. То есть, если мы посмотрим на современную реальность, мы пока не видим – на те же московские протесты – мы пока не видим лозунга, который может сплотить и интеллигенцию и простых людей.

А вот на состоянии середины и  конца 80-х годов такой лозунг был, и  этот лозунг был «Долой партийные привилегии», «Нет партийным привилегиям». Людей страшно раздражали дачи, которые получал аппарат, людей страшно раздражали автомобили, которые он получал, эти самые «папины «Волги», черные, белые иногда. Черные у партийного аппарата, белые на областном уровне были у советского аппарата и у высших технических работников – директоров заводов

И, между прочим, у  Оруэлла прекрасно описано, что привилегии это субъективная данность, привилегии это не то, что на самом деле хорошо – это то, чего нет у других. Поэтому привилегией в  советское время было то, что сейчас привилегией не является и пока, слава богу, являться не может – например, банка неразбавленной сметаны, — буквально так, к сожалению. Поскольку мы не готовились сегодня к этому разговору…

О.Бычкова

О сметане.

А.Баунов

Но нет такого видео, где мы можем приблизить маленькую бумажку на газетной практически бумаге напечатанную – это мой семейный сет из  спецмагазина Ярославского облисполкома. С набором продуктов, который и являлся набором привилегий. Туда входят: окунь морской мороженый, сметана, масло сливочное, сосиски 1 килограмм.

О.Бычкова

Проблема сосисок сейчас преодолена.

А.Баунов

Да, преодолена.

О.Бычкова

Просто вместо дач теперь дворцы, вместо «Волг» самолеты с собачками или яхты с девочками. Разве лозунг не так актуален?

- Но сама ситуация неравенства может разыгрываться на разных уровнях – на первобытном, на средневековом, на  социалистическом, капиталистическом. Но она была – если мы говорим о том, что причины ностальгии по воображаемом советским временам состоят в том, что там не было, например, неравенства – это не так. Оно просто разыгрывалось на другом уровне. Безусловно, уровень привилегий советской номенклатуры был довольно скромным и средней руки олигарх сейчас сочтет квартиру Брежнева или его дачу так себе халупой  — это правда

Но это же вопрос не  абсолютных, а относительных ценностей и доступности. И работы социальных лифтов и восприятия того, насколько двери перед тобой этих лифтов откроются. Или не откроются никогда – вот, собственно, об этом.