Жила душа, дитяча, чиста,
Об тіла билась товсті грати,
Вік спокушав скляним намистом
Та вимагав себе продати.
А на додачу – стукіт серця
Й любов сховати під землею,
Але душа – не продається,
Інакше не була б душею.
06.12.2015
І знову ти для мене нереальна,
Загублена у пахощах ночей,
І дивляться на мене тріумфально
Із неба сотні зоряних очей.
Хоч почуття мої іще не згасли,
Та головне уже я зрозумів:
Як щось робити – то роби це вчасно,
Інакше труд не вартий мозолів.
Інакше все, що створено запізно,
Не обгорне надії у дива,
Не допоможуть намагання слізні,
І щирі, подаровані слова.
Нехай оті слова – монументальні,
Та я для тебе навіть не трофей…
Для мене ти, як завжди, нереальна,
Загублена у пахощах ночей.
06.12.2015
Як дивно все переплелося,
Печаль із радістю – в гармонії,
Життя спіймало за волосся
Та рвучко топить у іронії.
Від вдачі просто шаленіє
Та ділить втіху з веремією,
Але всередині щось мліє,
Що називається надією.
05.12.2015
Зтирає кави чорна гумка
З паперу дня малюнки снів,
І наливає нову думку
Із сподівань та почуттів.
Вікно фарбоване світанням,
Пора іти у світ проблем
Шукати в людях хвилювання
І дарувати навзаєм.
05.12.2015
Зимова не мете пороша,
Та вже пора для білих днів,
Осінній жовтий листоноша
Згубив конвертики листків.
Згубив, збирати їх не хоче,
Капризне й вперте чортеня,
Хоч додає хвилини ночі,
Забравши тишком їх у дня.
Та вже лунає увертюра
Зимових опер вдалині,
Та пише ніч мініатюри
Морозним пензлем на вікні.
05.12.2015
Собрались звёзды на вселенский форум,
К луне приставив облака стремянку,
И ночь подслеповатым светофором
Отстукивает вечную морзянку.
Холодное дыхание природы
Искристо, хорошо, невероятно,
И водит жизнь, как прежде, хороводы
От сумрака к рассвету и обратно.
04.12.2015
Коснись меня хотя бы словом,
Хотя бы взгляд свой предложи,
В убогом мире и не новом
Моей отвергнутой души
Не бойся встретить интереса,
Хоть он по-прежнему живой,
Во мне приличны даже бесы,
Что правят безраздельно мной.
04.12.2015
Чорнила пролиті у небі до світання,
Десь загубився сонячний бігун,
Оглухла ніч, оглухла не востаннє,
Не чує слів сполоханий табун.
Пливе моя зі стінами розмова,
Їм все одно, вони давно німі,
І ти як ніч, не чуєш навіть слова,
А якщо чуєш – топиш у зимі.
04.12.2015
Шалено? Я і сам ніяковію,
Від сорому вкриваючись червоним,
Але інакше зовсім не умію –
Або усе, або нічого.
Захоплююсь, палаю, мрію, млію,
І божеволію від того, і хмілію,
Лякаючи і грішного, й святого.
Та з кожним кроком тану і мілію,
І як дитя лишаюсь безборонним.
Пийте, це – Вам
І тільки Вам.
03.12.2015
Зарёй наливается день голубой,
Минуты стучат без заминок,
Зима извивается белой змеёй,
Теряя чешуйки снежинок.
Играется ветер – ему подавай
Одни молодые забавы,
Но где-то в душе ещё теплится май
И ждут изумрудные травы.
И где-то в душе ещё как-то живёт
Источник иных начинаний,
Морозит зима, но кончается год
Ошибок и непониманий.
03.12.2015
