Малята помічники

Були у нас один час великі городи, десь соток 30 всячини було. Я в декреті, діти малі, але ж городи садити, обробляти, збирати треба, нікуди не подінешся. Бабусі всі далеко, то що робити? Приходилось дітей тягти із собою на город. Вони бідолахи нудяться crazy

, стогнуть tears

"ну коли ми вже підемо додому, з цього городу?". А мати-мачуха каже "потерпіть ще трохи, ось оце, оце досадимо і підемо.

І от я придумала, щоб вони не стогнали і пользу якусь принесли, дати їм завдання. Одному подобалось уявляти себе лицарем, який воює з неприятелем - то йому розповіла, що бур"яни, то вороже нашестя, і треба того ворога знищувати. Він одяг пілотку з зіркою (хтось йому її подарував) вдяг наперевіс лук і колчан зі стрілами і заходився виривати по краю городу бур"яни.

О, думаю, одного вже пристосувала. Тепер меншому треба щось придумати (йому на той час було майже 3 роки). Думаю, треба садити горох, в принципі це не помідори, капуста, особливих вимог до посадки не має, а якщо і накосяче малий, то просто коли зійде проріджу як мені треба.

Дала малому коробочку з горохом, розповіла що як виросте горошок, то він буде його збирати і смакувати (це його значно вдохновило), нарила рівчачків, показала приблизну відстань між горошками і залишила воздєлувать ділянку. А сама пішла садити розсаду.

Саджаю і звичайно ж поглядаю на помічників. Старший во всю воює з ворогом, якісь пісні співає типу "На граніцє тучі ходят хмуро..." boyan

А малий зосереджено пихтить над своєю ділянкою, щось під ніс бубонить, то назад оглянеться, тоді дістає з коробочки горошки і кладе в рівчачок. Пройшов деякий час. Приходе він і каже: мама, я вже все посадив, іди подивись і зарий рівчачки.

Іду я, розуміючі, що мала дитина може не рівномірно посадити ті горошки. І що ж я бачу omg

Горошинки посаджені так, як наче при їх посадці використовувалась лінійка і їх рівнісінько по двоє викладали на однаковій відстані, саме на такій, як я поклала перших декілька горошин.