Сергій Жадан у Тернополі

26 червня  Сергій Жадан  презентував свою книгу “Ефіопія” в Тернополі. Подія неабиякого масштабу зібрала усіх бажаючих побачити непересічну постать сучасної української літератури у дворі кафе “Коза” під парасолями. Живий Жадан розмашисто карбував автографи кожному, хто підходив до нього, ще до початку дійства, яке відбувалося в рамках фестивалю “Арт-Вертеп” містами України. Начеркнув письменник і мені автограф червоним чорнилом, побажавши на книжці “Ефіопія”: “Гарного читання”. Сказати по правді, я давно прочитала книгу, мало того, нагло маю свою думку стосовно неї. І от ця моя виключно суб’єктивна  думка полягає у тому, що Жадан  як літератор у своїй творчості зараз стоїть на роздоріжжі: з одного боку перед ним  дорога, що веде до чистого мистецтва, з іншого – сонячний тротуар письменництва. Можливо, не такий вже й поганий той “сонячний бік”, адже й Драч, й Павличко почуваються там нівроку, й пишуть непогані поезії, дістаючи усеможливі премії та привілеї, думаю, що й Стусова поезія набагато виграла, якби поет був на тому сонячному боці, а не в заточенні.
Є ще й третій варіант розвитку творчості письменника – продовжувати торувати дорогу, якою він ішов до “Ефіопії”, себто залишитися разом із улюбленими темами, орієнтуватися на молодіжну аудиторію, щораз фокусувати свій погляд на невідповідності світосприйняття і потворних проявів нашої реальності. Проте в такій ситуації є  вірогідність звести всі поетичні пошуки нанівець, залишитися в минулому, бо й наша реальність продовжує деградувати й молодіжна аудиторія також видозмінюється.

Фото Г. Осадко

Живий Жадан здивував своїм ставленням до критиків. Виявляється, він цінує професіональне слово цих непривітних людей із їдким пером. Щоправда, критики не надто прихильні до його творчості. Що ж тут дивного?! Якби Жадан писав свої твори нормативною лексикою, замість “Цитатника” видав щось на кшталт “Моя Батьківщина – Мічуріна сад” тільки з жовто-блакитною окантовкою,  виплекав би монументального героя із кременю та криці, а не цього пройду та безідейного “отщепенця”, що тиняється занедбаними “трущобами” , з огляду на його талант і літературний потенціял, всі академічні критики на чолі з Наливайком дружно  й безапеляційно зарахували б його до свого лавреатського гурту, вперіщили б Жаданові премію імені там  когось і на всі голоси били б у литаври, що серед них постав новий український літературний Месія. Але Жадан чітко й навіть дещо агресивно-цілеспрямовано орієнтується на молодіжну аудиторію, то й нехай не дивується, що вона активно відгукується на його твори й відповідає своїми невмілими критичними відгуками. (Як може - так і пише, виходячи, так би мовити, з позиції творів самого Жадана).
Я уявляю цього дядечка (чи тітоньку) - сучасного літературного критика, який через слово бачить матюк у тексті Жадана, від вражень від цих творів у цього критика випадає останнє волосся, він враз лисіє…
Тому Жадану у відповідь повертається те, що він посилає.
До речі,сьогодні Жадан може поставити експеримент – видати збірку віршів, бодай так 20-30 , написаних чистою літературною мовою, без сленгу і жаргону.
 Ставлю 100%, що на цю експериментальну збірку почнуть позитивно відгукуватися академічні критики. Вивірять до долі подиху метроритми поезій Жадана, прискіпливо визначать всі ямби та хореї разом з амфібрахіями, порівняють твори із світовими взірцями тощо.
Сподіваюся, Жадан не образиться на мене за ці ось проекції, бо я  все-таки залишаюся палкою прихильницею його творчості.