П’ять демонів України

Правда ж, на мій погляд, полягає в тому, що коли прийшов супостат, Галя вже давно стояла в цікавій позі. Так що, вибачте, не вдути їй було б навіть якось не по-гусарські. Ну, а вже в тім, що Путін – той ще гусар – думаю, мало хто зараз сумнівається. Спробую пояснити.

Хоча б тому, що на той момент вона стояла на ногах. І досить твердо. Зверніться до статистики і побачите, в якому стані ми увійшли в Незалежність. Промисловість, науково-дослідні інститути, господарські комплекси.

Саме час мріяти про минуле. Той потенціал – та в умілі руки з нормальними мізками – і сьогодні ми б, обговорювали в парламенті питання про зняття віз для голландців. Обговорювали б довго і неохоче.

Бо важко знайти на карті  другу таку країну за сукупністю принад, даних їй від природи, як Україна. Тут тобі і георозташування, і корисні копалини і чорнозем і все інше.

Молодець! І головне – як у відомій дитячій казці – не косив, не молотив, борошно не молов, тісто не місив, дрова не колов… Просто отримав готову країну, з усією інфраструктурою, яка раніше називалася УРСР. Майже все працювало і крутилося. Так розвивай, чоловіче, розвивай.

По-моєму, якраз найважчим завданням було прос * ати такі козирі.

Але виявилося, що там, де замість балаканини потрібно було нарешті попрацювати руками і розумом, магічна сила демона відразу закінчилася. З мізками, до речі, в ту пору було особливо напружено.

Ми віддали третій в світі ядерний арсенал ні за що. Гірше дикунів. Ті хоч, в обмін на золото, отримували від іспанців намиста, тканину та дзеркала. Ми отримали палаючий Донбас і позбулися Криму.

Але демон досі б’є себе в груди, мовляв, не віддати не могли, оскільки у 165 боєголовок спливав термін придатності. Питання – що, відразу у всіх? Це по-перше.

По-друге, боєголовки – тільки частина ядерного щита. А були ще пускові комплекси, центри управління, підготовлені кадри і все інше, що колись так і називалося – ракетні війська стратегічного призначення.

Але ж хитрий, чортяка! Що називається – стара партійна школа. Як красиво змістив акценти!  Утримувати ці боєголовки ми не могли. А що ти зажадав в замін? Знищив цілу галузь оборони у відповідь на порожні обіцянки?

А міг би зажадати членство в НАТО. Уже тоді. З позицій сильного, тому що заведена ядерна бомба в центрі Європи – це серйозний аргумент. До нього б прислухалися.

Занадто свіжими були ще спогади про Чорнобиль. І не треба б було всієї цієї колотнечі щодо референдумів. У Прибалтиці, коли постало питання про НАТО, обійшлися без плебісциту. Чи то боялися тієї ж п’ятої колони, чи то ще чогось – але провернули все швидко, грамотно, по внутрішнім парламентським процедурам.

Як то кажуть, без шуму, і пилу. І так, що комар носа не підточить. Тобто хитрістю і вправністю. Якраз твоя парафія! Що ж ти не підметушився, демон ?! На жаль.

І то ж – в економіці. Коли прийшов час мішки тягати, – почалася прострація. Ось так, своїм прожектерством і балаканиною перший клоун нагнув країну, заклавши вектор падіння на довгі роки. Тому що вакууму в розвитку бути не може.

Є або зростання, або падіння.

Перед олігархією. Другий демон – це тато українських олігархів. Говорилося про це багато, тому повторюватися не буду.

Що стосується зовнішньої політики, а особливо питань стратегічної оборони, то саме його підпис стоїть на папірці, яким ми зараз витираємось усією країною – на Будапештському меморандумі.

Не треба дорікати державам-гарантам в тому, що вони не виконують взятих на себе зобов’язань. Вони як-раз виконують, причому в повній мірі і навіть більше.

А краще наважтесь почитати текст самого меморандуму. Гугл, панове, гугл. Якщо перевести на людську мову, то в разі виникнення загрози для України, держави, які підписали меморандум, зобов’язуються зустрітися для обговорення проблем з вирішення цього питання. І все! Розумієте? Усе.

Тепер переведу на побутової-троещенській: є я, Паша, Вован і Серьога. Я віддаю Серьозі свій мисливський карабін, а сам Серьога, Вован і Паша обіцяють, що якщо хтось, не дай Бог, залізе до мене в квартиру, то ми всі разом зберемося і … обговоримо це питання.

Мова не йде про «підписку» у «розборках». Повернення вкрадених цінностей, про відновлення вибитих двері, зламаного замка, компенсації розбитого сервізу.

Більш того, Серьога досі може жити в моїй квартирі, з моїм карабіном в руках. Все, що мені було обіцяно пацанами, – це зібратися і перетерти. Пацани сказали – пацани зробили.

І тепер сиджу я з бланшом в розбитій хаті, в лижі взутий, дивлюся на пацанів і думаю: ну не лох? По ходу – натуральний. Як цей «меморандум» можна було підписувати – питання до професіоналів судової психіатрії. Так, саме судової.

Тому що – хай мене поправлять юристи – мова не просто про службове «недбальство», а зовсім про інші статті. При чому тут психіатрія? При тому, що після всього скоєного, той же ж персонаж поїхав до Мінська. Як я розумію, розвивати успіх.

Чи не абсурд?
далі:
Іван Райлі “тут“ або ж " тут ".