Хто у Верховній Раді виконує план Кремля

Хто у Верховній Раді виконує план Кремля



У 2017 році Росія, очевидно, продовжить спроби здобути якомога більший контроль над українським парламентом та суспільством.

Для цього Кремль користуватиметься важелями впливу на медіа-ресурси, а головне – на представників вітчизняного політикуму.

Для кожного з когорти контрольованих політиків Кремль має свій чинник контролю чи мотивації: для деяких це грошові активи, політичні амбіції, а для декого – й ідейна відданість «русскому миру».

Так, лідер “Українського вибору” Віктор Медедчук продовжує виступати головним комунікатором Москва-Київ. Через нього народний депутат Сергій Тарута намагається домовитися про розморозку своїх активів, а Юлія Тимошенко – про сприяння у політичній боротьбі. У цій тріаді активним гравцем також залишається Надія Савченко, контрольована уже більше Медведчуком, аніж колишньою кураторкою Юлією Тимошенко. Тим часом партія «Опозиційний блок» розколюється через суперечку олігархічних груп впливу, цим самим здійснюючи послугу Росії – розширюючи коло проросійського електорату.

Кожному з фігурантів відведена своя архетипна роль – «представниця народу» Савченко, «прагматичний бізнесмен» Тарута і нові партії «лагідної русифікації» на базі «Опозиційного блоку».

Вектор майбутньої риторики уже зрозумілий: нприклад, 18 січня Віктор Медведчук заявив, що не варто звинувачувати представників ОРДЛО в тероризмі.

«Я неодноразово стикався з тим, що учасники переговорного процесу дають вкрай різкі оцінки своїм опонентам, дозволяють собі звинувачення, образи принизливі репліки і коментарі, називають опонентів терористами, бандитами. Як ви думаєте, чи можливий після цього конструктивний діалог? Зрозуміло, що ні», – сказав Медведчук в інтерв’ю «Аргументам і фактам в Україні».

 Тарута на банківському гачку

Позафракційний народний депутат Сергій Тарута все більше уніфікує власну політичну та геополітичну риторику із риторикою партії “Батьківщина” та її лідера Юлії Тимошенко.

Тотожний лейтмотив обидвом політикам продиктували у Кремлі – адже і Юлія Тимошенко, і Сергій Тарута мають певні зобов’язання перед російською владою.

Виконуючи їх, нині збанкрутілий олігарх сподівається, що російські суди знімуть арешт із його активів, а очільниця “Батьківщини” – що Путін знову зробить на неї ставку у майбутніх парламентських та президентських перегонах в Україні.

І Тимошенко, і Таруту пов’язує також спільний переговорник із Москвою – Віктор Медведчук. Саме він доносить прохання українських депутатів до російської верхівки та транслює основні ідеї Кремля щодо ОРДЛО і бойовиків.

Очевидно, що Сергію Таруті, якого не так давно взяли у коло ретрансляторів проросійських ідей, відвели роль “Савченко від бізнесу”: успішного колись підприємця, який втратив багато ресурсів через конфлікт на Сході і пропагує “мирне і розсудливе” повернення до старого формату роботи.

Переговори щодо Донбасу

У кінці 2016 року колишній губернатор Донецької області Сергій Тарута заявив, що вважає очільників незаконних збройних формувань “ДНР” та “ЛНР” повноцінними суб’єктами переговорного та дипломатичного процесу. Про це політик сказав у інтерв’ю в ефірі студії телеканалу News One.

Коментуючи ситуацію з врегулювання збройного конфлікту на сході України, народний депутат заявив, що, на його думку, “можливість мирного врегулювання (конфлікту на Донбасі, – ред.) є”.

“Потрібен постійний діалог. Потрібно донести людям, що це не Осетія і не Карабах. (…) Потрібно вчитися у інших країн. Якщо ми хочемо миру, потрібно сісти за стіл переговорів і не вставати. Якщо там є інші учасники, яких визнає Європа, визнає Росія, – окей, тоді ми повинні з ними говорити”, – сказав Сергій Тарута.

У цьому ж інтерв’ю народний депутат сказав, що президент Петро Порошенко узурпував ухвалення рішень щодо врегулювання конфлікту на Сході. Більш позитивно Тарута відгукнувся про Надію Савченко – адже вона є його потенційною спільницею.

Дружба з Юлією Тимошенко

Народний депутат, лідер партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко має приязні стосунки із позафракційним Сергієм Тарутою, адже так само афільована у тіньовій співпраці з Росією. Ба більше, із олігархом Тарутою вони познайомилися іще восени 1995 року, перетнувшись у бізнесі.

У жовтні 2016 року бізнесмен розповів в ефірі телеканалу NewsOne, що лідер фракції “Батьківщини” пропонувала йому вступити в ряди своєї політичної сили і стати її заступником.

“Зрозуміло, що я не політик. У мене була пропозиція вступити в партію на правах заступника Тимошенко. Була пропозиція і від “Народного фронту”, і від БП, і від “Опозиційного блоку”. Від усіх, крім “Самопомочі””, – розповів Тарута.

Політолог Руслан Бортник пояснював пропозицію Тимошенко тим, що у неї та Сергія Тарути були спільні вороги, і називав потенційне об’єднання “небезпечним тандемом”.

Іще у 2014 році Тарута зізнавався, що голосував за Юлію Тимошенко. Він зазначав, що Тимошенко йому «більше подобається як людина, яка думає про країну».

«Дуже багато приклеїлося штампів. Я стикався з усіма цими штампами за родом своєї діяльності як бізнесмен, але єдина людина, яка ніколи не ставила умови і для якої інтереси країни були вище всіх інших інтересів, – це була Тимошенко», – заявляв Тарута.

Тоді ж політик заявляв, що з двох основних кандидатів у президенти Юлія Тимошенко, на його думку, могла б швидше домовитися з Донбасом.
Тарута і Тимошенко
Юлія Тимошенко та Сергій Тарута у залі Верховної Ради

«Її пам’ятають бюджетники – кажуть, в останній раз заробітну плату істотно збільшували при Тимошенко. Пенсіонери її теж пам’ятають, як вона виплачувала їм цю «Юлину тисячу». Правильно це було чи ні, я не беруся зараз давати оцінку, але вони її пам’ятають. І шахтарі дуже багато хто пам’ятає, що найбільше благ вони теж отримали при ній. Це правда», – пояснював він.

До того, виступаючи свідком у “справі Щербаня” іще у 2013 році, Сергій Тарута доволі послідовно захищав Юлію Тимошенко під час низки допитів.

Переговори в індивідуальному форматі

Екс-голова Донецької ОДА пішов на тісну співпрацю з Росією заради повернення своїх заморожених бізнес-активів.

Через посередництво кума Володимира Путіна, лідера “Українського вибору” Віктора Медведчука Сергій Тарута домовлявся про зняття арешту із частини його активів у металургійній промисловості, арештованих у 2014 році.

Йшлося про пакет акцій корпорації “Індустріальний союз Донбасу”, на які у вересні 2014 року наклав арешт Басманний суд Москви.

За угоду між українським політиком та акціонерами контрольного пакету акцій “ІСД”, який належить росіянам, і судом Віктор Медведчук мав отримати свій відсоток. Через “ІСД” бізнес Тарути був пов’язаний із “Внешэкономбанком”, а це – російська державна корпорація, головою наглядової ради якої є Дмитро Медвєдєв. Арешт активів суттєво знизив статки Тарути, і заради їх відновлення політик згодився і на переговори з російською стороною, і на політичні поступки та трансляцію вигідних Росії дипломатичних ідей.

Іще у 2014 році тодішній голова Донецької ОДА задекларував 12,422 мільйонів гривень прибутку.

У 2015 році політик заробив уже менше – 2 мільйони гривень.

Станом на кінець 2016 року у екс-голови Донеччини практично не було власних коштів. Тому, як і лідер партії ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко, депутат був зацікавлений у розхитуванні ситуації в Україні, зокрема “банківських” протестах. Головна ціль політика й колишнього олігарха у цій боротьбі – повернення фінансових активів за “послугу” Москві, тоді як Юлія Тимошенко переслідувала відновлення своїх позицій у владі.

Свою лояльність до Росії бізнесмен показав іще у 2014 році, після того, як обійняв посаду голови Донецької ОДА.

З приходом на пост очільника області Тарута насамперед намагався вирішити два питання: поліпшити становище «Індустріального союзу Донбасу», який все ще приносив йому прибутки, хоч і не такі, як раніше; та досягти лояльності російських партнерів.

Очоливши область, Тарута наказав форсувати темпи видобутку сланцевого газу компанією Shell, аргументувавши це тим, що “компанія, яка інвестувала в регіон 200 мільйонів доларів, не повинна мати перешкоди на шляху до своїх цілей”. Спосіб, яким Shell добувала у області газ, порушував всі правила, шкодячи місцевим жителям.

Після витоку інформації про таємні переговори Сергія Тарути з представниками РФ за часів його губернаторства стало відомо, що олігарх запропонував віддати Донецький регіон в обмін на збереження його майна і посади. Серед причин, відповідно до яких голова Донецької ОДА був готовий посприяти відділенню Донбасу від України і покликати силовиків з Росії, Тарута назвав страх банкрутства свого підприємства і “прихід до влади радикальних націоналістів”. В обмін на його захист від арешту Службою безпеки України та забезпечення захисту його сім’ї, Сергій Тарута готовий був посприяти створенню сухопутного коридору до Криму.

Цікаво, що Сергія Таруту незлюбили як на вільних, так і на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Зокрема, представники так званої “ДНР” критикували донецького підприємця за те, що він “обдурив і зрадив Донбас” та водночас з іронічною вдячністю згадували про “Тарутин рів” шириною 2 метри, який може легко подолати будь-яка техніка.

Під час урочистого параду на честь другої річниці звільнення Маріуполя мешканці міста освистали екс-очільника Донеччини, коли той отримував нагородну відзнаку від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Так само, шляхом поступок і домовленостей, діяв і очільник Луганської області Михайло Болотських. У значній мірі через дії голови місцевої ДСНС Володимира Гуславського та Михайла Болотських влада у частині Луганської області безперешкодно перейшла до представників окупаційної адміністрації.

 “Опозиційний блок” припиняє існування: будуть дві нові партії

Іще на початку січня джерело ІНФОРМАТОРа з керівництва партії “Опозиційний блок” повідомило, що вже прийняте остаточне рішення про поділ політичного проекту між двома групами її головних бенефіціарів.

З одного боку – це Сергій Льовочкін, Дмитро Фірташ і Юрій Бойко, а з іншого – Рінат Ахметов та його команда. Олігархи так і не змогли дійти компромісу і вирішили остаточно розійтися. Кожен гратиме свою пісню, відповідно – будуть створені дві нові політичні сили.

Поділ відбуватиметься приблизно порівну – так само, як і формувався двома групами співзасновників список цієї партії на минулих парламентських виборах. До кожного з політичних новоутворень увійде приблизно по двадцять чинних депутатів від “Опоблоку”. Ймовірно, партія на основі групи Ахметова налічуватиме трохи більше людей.

Розкол назрівав вже давно, оскільки найбагатший чоловік цієї країни Рінат Ахметов має свої погляди на ситуацію в країні, які не збігаються з баченням Льовочкіна та Фірташа, котрих однозначно не влаштовує нинішній політичний розклад у Верховній Раді.

Власне, саме формування “Опозиційний блок” було політичним шлюбом з розрахунку. У Ахметова і Льовочкіна – віддавна складні стосунки. В часи президентства Януковича вони конкурували за сфери впливу в країні. Після Революції гідності ситуативне об’єднання було вимушеним кроком обидвох сторін. Спрацював інстинкт самозбереження. Тільки таким вони мали шанс хоча б частково зберегти вплив на парламентські процеси.

В якийсь момент розкол став так само неминучим: будуть створені дві нові партії.Одну з яких очолить Юрій Бойко, але, по факту, технічним співголовою буде Сергій Льовочкін. Чи буде останній зовсім у тіні, де йому найкомфортніше – залежить від обставин. Наскільки реально впливатиме Фірташ, для якого, за нашою інформацією, вже підготували камеру в американській тюрмі штату Арканзас – питання риторичне.

Ймовірно, Фірташ стане “Лазаренком-2” у новітній українській історії. В арсеналі цієї групи, між тим, потужний медіа-ресурс – телеканал “Інтер”. Але що буде з “Інтером” – теж відкрите питання.

Однозначно можна сказати, що нинішній куратор інформаційної політики цього каналу, громадянин Російської Федерації Ігор Шувалов буде ключовим політтехнологом цього проекту. Якщо матиме можливість вільно перебувати на території України. Свого часу Шувалов, який постійно працює в нашій державі ще з президентських виборів 1999 року, мав українське громадянство, але втратив його згідно Указу тодішнього президента Віктора Ющенка у 2005.

Також технологіями у новому проекті Льовочкіна займатиметься його давній соратник Андрій Єрмолаєв. Робочий варіант назви – Партія розвитку України. У Льовочкіна вже була спроба розкрутити партію з такою назвою (де юре вона досі існує і контрольована ним) на чолі з Юрієм Мірошниченком та Сергієм Ларіним у 2014 році. Вони обидвоє нинішні депутати від “Опоблоку” і стовідсотково примкнуть до нового проекту їхнього багаторічного патрона. До речі, Ларін працював у Льовочкіна заступником, коли той очолював Адміністрацію Президента Януковича.

Іншу партію очолить Вадим Новинський, власник 25% найпотужнішого металургійного холдингу країни “Метінвест”, 75% акцій якого належить Рінату Ахметову. Те, що сам Ахметов буде в тіні і в публічному просторі навіть не підтримуватиме нову партію – очевидно. Але не менш очевидно, що Рінат Леонідович буде авторитетом №1 для цієї команди, і жодне стратегічне рішення без його відома і погодження прийматись не буде. В арсеналі Ахметова – найбільший в країні капітал, низка потужних медіа-ресурсів та сотні тисяч працівників його підприємств.

Щодо публічного лідера нової партії Ахметова, то попри відповідні амбіції Олександра Вілкула її очолить Вадим Новинський.

Народний депутат Вадим Новинський

Православний олігарх, який активізувався в медіа-просторі після подання Генеральної прокуратури на дозвіл на притягнення його до кримінальної відповідальності, в декількох інтерв’ю наголошував, що не збирався виходити активно в інформаційний простір. І, мабуть, він в цьому щирий. Принаймні з літа 2013, відколи Вадим Владиславович став депутатом на довиборах по округу в місті Севастополь, аж до літа 2016 року не проявляв особливої публічної активності.

Але історія з поданням ГПУ поставила Новинського в ситуацію, коли він був вимушений змінити свій спосіб життя. При тому, що у нього була альтернатива – покінчити із парламентською діяльністю і не з’являтися на території України до кращих часів. Більше того, основним місцем проживання колишнього громадянина Росії Вадима Новинського навіть в часи його депутатства у Верховній Раді залишався Санкт-Петербург, де постійно мешкає його сім’я. Крім того, він має нерухомість в інших країнах, в тому числі віллу на сонячному острові Сардінія в Італії.

Але Новинський обрав інший шлях і пішов ва-банк, подаючи претензії Генпрокуратури як політичні репресії і переслідування не лише персонально його самого, а і Української Православної церкви Московського Патріархату, з якою у олігарха склались особливі стосунки. Після втечі у Росію в 2014 році олігарха Віктора Нусенкіса Новинський лишився єдиним потужним спонсором УПЦ МП, зміг посприяти обранню близького до себе митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія предстоятелем цієї церкви. За словами очевидців, нині Вадим Новинський найбільше впливає на процеси в УПЦ МП, попри те, що є людиною світською, правда, навчається в духовній семінарії і прислужує паламарем в Іонінському монастирі.

У контексті нового політичного проекту цілком зрозуміло, що православний олігарх всіляко використовуватиме подання на притягнення його до відповідальності, щоб подавати себе у образі “мученика-страстостерпця”, “головного опозиціонера режиму Порошенка”. Ба більше, Новинський разом з Ахметовим вже прийняли рішення, що Вадим Владиславович балотуватиметься в Президента на наступних виборах. Вочевидь, шансів на перемогу у нього об’єктивно немає. А от завоювати значну частину симпатій пострегіоналівського електорату, “іконою для проросійського виборця” – шанси у Новинського високі. Зауважимо, що публічний лідер іншої групи Юрій Бойко теж балотуватиметься в Президенти, що загальновідомо.

Нові політичні сили матимуть ті ж соціальні лозунги, апелюватимуть до одного і того ж сегменту виборців і, певно, матимуть ідентичні програми та риторику в медіа-просторі. Єдина можлива різниця – партія на чолі з Новинським, ймовірно, більше згадуватиме про православні цінності, враховуючи специфіку її публічного лідера. “Родзинка” тут у тому, що Ахметов – мусульманин.

Проте, у двох нових партій на основі “Опозиційного блоку” будуть діаметрально протилежні позиції стосовно питання перевиборів парламенту і найближчого майбутнього країни в цілому. Що власне і стало останньою краплею, яка спричинила розкол.

Партія Ахметова-Новинського матиме на меті постійно підтримувати доброзичливий діалог з Адміністрацією Президента, не буде “хитати” на перевибори і, можливо, ситуативно підтримувати провладну коаліцію, коли тій не вистачатиме голосів для притягнення того чи іншого питання у Верховній Раді. У коаліції такі проблеми – як відомо, постійно.

Партія Льовочкіна-Фірташа-Бойка натомість тісно співпрацюватиме з “Батьківщиною” Юлії Тимошенко. Фактично цей процес давно розпочався і координує його Віктор Медведчук. Ціль – дострокові парламентські перевибори за будь-яку ціну. Зрозуміло, що Тимошенко спростовує і до останнього буде спростовувати будь-яку співпрацю з Льовочкіним (який, до речі, у 2011 році був одним з ініціаторів її арешту), щоб не мати через це електоральних втрат на Центральній і Західній Україні.

Однак, синхронність дій і схожість риторики – очевидні. А чи не щоденні появи Юлії Володимирівни на каналі “Інтер” – тому чітке підтвердження. Як і публічний захист цього каналу з вуст Тимошенко, коли праві організації і ветерани добровольчих батальйонів проводили різні акції з вимогою заборонити трансляцію “Інтера”.

Щодо юридичної сторони “оформлення розлучення”. Ймовірно, частину депутатів – одну групу, що були обрані за списком “Опоблоку”, за їх згоди виключать з фракції, щоб у них не було загрози втратити мандат. Мажоритарники, які захочуть приєднатися до цієї групи вийдуть з фракції самі – над ними Дамоклів меч втрати мандату не висить. Така специфіка чинного законодавства. Далі – мажоритарники, які вийшли з фракції, і списочники, з неї виключені, створюють нову групу в парламенті за механізмом, згідно якого у цьому скликанні були створені групи “Воля народу” і “Відродження”.

Ті, що лишаться – перейменують фракцію (точніше, те, що від неї лишиться) під назву своєї нової партії. Теоретично можливий й інший сценарій – саморозпуск фракції “Опозиційний блок” і створення двох юридично нових груп у парламенті.

Щодо персоналій. Відомо, що до групи Ріната Ахметова точно увійдуть, крім згаданих вище Новинського і Вілкула, народні депутати: Тетяна Бахтеєва, Юрій Воропаєв (координував депутатів Ахметова всередині фракції “Опоблок”), Наталія Королевська, Олександр Долженков, Олексій Білий, Ігор Шурма (син якого Ростислав керує одним з підприємств Ахметова), Дмитро Шпенов, Юрій Солод (чоловік Королевської), Сергій Сажко, Олександр Нечаєв, Юрій Мороко, Андрій Кісельов, Дмитро Колєсніков, Юхим Звягільський та брати Дмитро і Михайло Добкіни.

У свою чергу членами групи Сергія Льовочкіна, окрім його самого, Бойка, Ларіна і Мірошніченка, стануть: Євген Бакулін, Сергій Дунаєв (зять Бойка), Юлій Іоффе, Іван Мирний, Василь Німченко (близький до Віктора Медведчука), Юрій Павленко, Михайло Папієв і, звичайно, сестра Льовочкіна Юлія.

Особливої уваги заслуговує перехід у партію Льовочкіна депутата Нестора Шуфрича, який мав досить складні з ним відносини. У 2009-му конфлікт між нинішніми союзниками дійшов до бійки, коли Шуфрич вдарив Льовочкіна кулаком в обличчя.

Різкий у висловлюваннях і діях Шуфрич нарвався на бійку і в цьому скликанні парламенту, коли після образливих слів з його вуст на адресу Олега Ляшка, вже Шуфрич отримав сам кулаком у обличчя від депутата з Радикальної партії Ігоря Мосійчука.

Присутність Нестора Івановича саме у новому проекті Льовочкіна продиктовано його багаторічною дружбою і координацією дій з Віктором Медведчуком. Між іншим, свого часу і сам Віктор Медведчук, тодішній глава Адміністрації Президента Кучми, конфліктував з молодим помічником Президента Сергієм Льовочкіним. Чи дійшло тоді до бійки – точно не відомо.

Натомість нині – у Медведчука з Льовочкіним чудові стосунки і повна співпраця.

Де насправді політична батьківщина Тимошенко?

Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко має тісні політичні та економічні зв’язки з Росією. Свого часу Юлія Тимошенко пішла на низку геополітичних поступок Росії заради політичного лобі та симпатії Володимира Путіна.

Зокрема, про це писав журналіст Олег Єльцов у своєму розслідуванні для видання “Тема“.

“Нове сходження Юлії Володимирівни в уряд України в грудні 2007 року співпало з призначенням Миколи Токарєва главою “Транснафти”, а Сергія Чемезова – керівником держкорпорації “Ростехнології”, яка виконувала ширші завдання, ніж “Рособоронекспорт”.

І тепер перед Тимошенко стояли більш складні завдання, ніж просто видавлювання Фірташа з ринку. Її московські партнери хотіли все і відразу. Але для початку було вирішено зняти тягар старих боргів, що залишилися з часів її газового бізнесу.

І дійсно, незабаром з’явилася інформація, що Москва пробачила прем’єру України борг в 600 млн доларів. А ще через нетривалий час Тимошенко зробила Путіну велику політичну і навіть військову послугу, фактично підтримавши російську агресію проти Грузії.

Лідер Радикальної партії Олег Ляшко нещодавно нагадав, як у 2009 році на спільній прес-конференції двох прем’єрів – Росії та України – Тимошенко хихотіла з приводу російської агресії проти Грузії і краватки, “з’їденої” президентом Саакашвілі.

Але реверанс Тимошенко перед Путіним був набагато глибшим, ніж говорить Олег Ляшко”, – пише журналіст.

За словами екс-депутата Тараса Чорновола, який входив тоді у найближче оточення Віктора Януковича, “незважаючи на електоральні втрати, Юля фактично підтримала військову агресію Путіна в Грузії, зокрема в Південну Осетію і Абхазію. Її фракція категорично зривала голосування парламенту за засудження дій Путіна. Крім того, Ющенко хотів зробити екстравагантний крок і заблокувати українськими кораблями вихід кораблів ЧФ з Севастополя, щоб ті не могли піти на Поті, стріляти в мирних громадян. Юля тоді вдалася до всіх можливих і неможливим кроків, щоб не допустити реалізації ідеї президента України”.

Підтримавши напад Путіна на частину Грузії у Південній Осетії, Тимошенко домоглася остаточного його схвалення і зробила наступний крок для поглиблення взаємної симпатії, – вважає Олег Єльцов.

“Газовий контракт 2009 року, крім невигідних для України ціни і формули, став фіналом давнього плану з витіснення олігарха Дмитра Фірташа.

Московських “любих друзів” порадувало прощання з українським ринком основного ворога Тимошенко – «РосУкрЕнерго». За словами політолога Станіслава Бєлковського, цього хотіли структури, пов’язані з кремлівським куратором нафтогазової галузі Ігорем Сєчіним – близьким другом Путіна з пітерських часів.

Сєчін домагався монополії «Газпрому» в забезпеченні газом всіх споживачів, включаючи Україну. Російські ЗМІ писали, що він навіть пішов на арешт у 2008 році кримінального авторитета Семена Могилевича, щоб позбутися від конкурента в особі «РосУкрЕнерго». За даними «Української правди», на той момент Могилевич був партнером Дмитра Фірташа в “РосУкрЕнерго”.

Від самого початку зрозумівши, що «Путін – це надовго», Тимошенко, крім політичних і військових послуг Кремлю, на посаді прем’єр-міністра допомагала московським партнерам по інших важливих напрямках «двосторонніх відносин». Втім, ці стосунки скоріше можна було назвати односторонніми: за сприяння українського прем’єра Росія активно скуповувала Україну.

В Україну почали їздити російські олігархи. Відбулося кілька великих угод.

Наприклад, у січні 2010-го «Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД), співвласником якого є народний депутат Сергій Тарута, продав 50% + росіянину Олександру Катуніну і групі інвесторів за участю “Зовнішекономбанку”.

Не дивно, що співвласник ІСД Сергій Тарута зараз так старанно розхитує ситуацію разом з Тимошенко, роздаючи брошури проти глави НБУ Валерії Гонтарєвої.

Преса відзначала, що головна проблема Путіна – придбання українських металургійних активів – була вирішена.

“Роль Юлії Тимошенко в зазначених вище процесах, на жаль, документально довести неможливо.

Але непрямі докази про те, що український прем’єр могла сприяти посиленню металургії та «оборонки» РФ в обмін на добре ставлення з боку свого російського колеги і на підтримку під час виборів, свідчить, як мінімум, про наступне: заради влади, заради того, щоб реалізувати свої амбіції Тимошенко готова на все”, – сказано в статті, де знову фігурує прізвище Чемезова.

Втім, категоричне твердження наших колег про те, що сприяння Тимошенко росіянам документально довести неможливо, не відповідає дійсності.

Це було доведено в далекому 2005 році. Йдеться про факт хабара за призначення на посаду директора стратегічного підприємства «Зоря-Машпроект» (виробництво турбін, замовник 70% продукції – «Газпром») російського ставленика.

У справі фігурують Анатолій Кінах, Юлія Тимошенко та її права рука у фракції БЮТ Андрій Шкіль. Помічник Шкіля разом з двома посередниками був затриманий СБУ з першим траншем хабара. В ході слідства з’ясувалося, що Шкіль був лише посередником, підписуючи звернення до прем’єра і збираючи хабарі за призначення. І нікого не хвилювало, що мова йде про розбазарювання стратегічного потенціалу країни.

Історія з ДП «Зоря» – лише один епізод в систематичному розбазарюванні українських держпідприємств – в більшості випадків, на користь росіян. Через п’ять років справу намагалися реанімувати. І хоча все було надто очевидно, а експертизи та свідоцтва однозначно розкривали схему і «бенефіціарів» подібних призначень, ніхто за скоєне не відповів”, – повідомляється у розслідуванні.

Пакт і ставки

У 2014 році, після втечі Януковича, в Межигір’ї знайшли чернетки договору, за яким, як писав на “Українській правді” тоді ще не народний депутат Сергій Лещенко, Тимошенко і Янукович збиралися правити разом до 2029 року.

“Чому ж тоді Путін не наполіг на звільненні Тимошенко з в’язниці, після того, як в 2011 році Віктор Янукович її все-таки посадив?

По-перше, за твердженням Тараса Чорновола, московський “імператор” кілька разів особисто звертався до нього з вимогою “звільнити!”. Але швидко зрозумів, що український колега в цьому не поступиться, а головне прагнення Росії полягало в іншому – не допустити підписання Україною угоди про Асоціацію з ЄС. Тому ув’язненій надали можливість вибиратися самостійно. І коли вона це зробила завдяки революції, привітали зі щасливим звільненням.

“Офіційний Кремль, Путін, а також “Єдина Росія” (незважаючи на гібридну війну – прим. авт.) дуже швидко привітали звільнення Тимошенко, і через півтора місяця російський президент офіційно заявив, що у Росії з Тимошенко “хороші стосунки”, – нагадує Тарас Чорновіл.

Тюремна епопея стала для Юлії Володимирівни хорошим уроком. Вона зрозуміла, що в критичній ситуації спиратися можна лише на свою сім’ю. Розраховувати на підтримку “імператорського оточення” слід лише поки ти на коні. Тому що дружать не люди, а посади. Або політичні інтереси.

Усвідомивши це, Тимошенко поставилася до нових реалій, як до факту, який треба прийняти, і змінити будь-яку ціну: зробити все можливе, щоб колишні партнери в Москві знову поставили на неї – хоча б в якості лідера “третього Майдану”, а в ідеалі – як на майбутнього президента.

Але, судячи з усього, нічого, окрім розпливчастих обіцянок з Білокам’яної, Тимошенко не отримала. Більш того, не виключено, що з колишніми покровителями їй доводиться спілкуватися за посередництвом Віктора Медведчука.

Те, що він знайомий, як мінімум, з Токарєвим – главою «Транснафти», який свого часу служив в дрезденській резидентурі КДБ з Путіним, не викликає сумнівів: в березні 2016- го з’явилося масштабне розслідування про те, як російська державна компанія “Транснефть” продала нафтопродуктопровід “ПрикарпатЗахідТранс” швейцарської компанії International Trading Partners AG, серед контрагентів якої – структури, що належать оточенню Віктора Медведчука.

З Медведчуком у Юлії Володимирівни відносини давні. Досить повідомити маловідомий факт, який повідав авторові один обізнаний політик: Тимошенко свого часу активно лобіювала призначення Медведчука послом України в Москву. Причому, за свідченням співрозмовника, піднімала це питання неодноразово і готова була йти на значні поступки у вирішенні інших політичних питань. Чи здатна на таке стороння людина і політик з ворожого табору?

Але головне питання, на яке всі хочуть знати відповідь: хто є теперішнім медіатором Тимошенко і Кремля?

Медведчук? Кримінальні бізнес-партнери її сім’ї? Чемезов? У пошуках відповіді ми розпитали багатьох знаючих людей, вивчили відкриті і не дуже джерела, після чого не тільки встановили їхні імена, але і прийшли до сумного висновку: друзі Юлії Володимирівни з минулого виявилися кремлівськими кураторами операцій проти України в сьогоденні.

Кілька місяців тому політолог і соціолог, президент російського дослідницького центру «Політична аналітика» Михайло Тульський дав велике інтерв’ю ресурсу ONLINE.UA, яке вийшло під заголовком «До війни з Україною Путіна підштовхнули дві людини».

Аналізуючи війну на Донбасі і анексію Криму, автор мабуть вперше прямо називає прізвища людей, які переконали Путіна в необхідності війни з нашою країною. І тут ми з подивом дізнаємося тих, хто організував рандеву на підмосковній дачі Юлії Тимошенко і Володимира Путіна в 1995 році. Про це раніше повідав політолог Станіслав Бєлковський, якого ми цитували в першій частині нашого дослідження. Цих людей звуть Сергій Чемезов і Сергій Іванов.

«Саме Іванов і Чемезов, в першу чергу, були ініціаторами війни з Україною, вони і підштовхували до неї Путіна, – стверджує Михайло Тульський. – Вони збагачуються на війні.

Чемезов очолює головну військово-промислову монополію – корпорацію «Ростех», куди входить більшість заводів з виробництва зброї та вибухівки. Ті підприємства, які не входять до монополії, як, наприклад, виробник танків «Уралвагонзавод», управляються ставлениками Чемезова – його другом ще по Іркутську (звідки Чемезов направили в резидентуру КДБ у Німеччині, де він познайомився з Путіним) Олегом Сієнком і товаришем по службі по КДБ в НДР Євгеном Школовим.

Чемезов – друг Іванова. У 2007 Іванов розглядався одним з двох кандидатів в президенти, Чемезов підтримав його, після чого поповзли чутки, що Чемезов буде прем’єром при Іванові-президенті».

Юлія Тимошенко, напевно, знає ці деталі і без російського політолога. Колись вона домоглася схвалення Путіна, надавши йому послугу з Південної Осетії. Сьогодні мета друзів Путіна – дестабілізація в Україні. Юля старанно виконує цей план.

Адже їй необхідно зробити все можливе, щоб колишні партнери знову поставили на неї – хоча б в якості лідера “третього Майдану”, а краще – як на майбутнього президента”, – припускає автор.

Великі зв’язки Чечоткіна

Журналіст Олег Єльцов з’ясував, що у самої Юлії Тимошенко за час її ув’язнення з’явилися нові ділові партнери в Москві по лінії зятя Артура Чечоткіна.

«Багато хто вважає другого обранця Євгенії Тимошенко “слабкою ланкою” в оточенні лідера “Батьківщини”.

Це невірно – Артур Чечоткін зовсім не простий. А його батько Леонід Чечоткін і поготів. У минулому році російський ресурс Лента.ру опублікував сенсаційне розслідування про оточення знаменитого мафіозі Япончика (В’ячеслава Іванькова), де окремий параграф присвячений Чечоткіним і, як там сказано, “Кримському банку сім’ї Тимошенко””, – пише Єльцов.

У статті йдеться про те, що Леонід Чечоткін в 1990-ті роки вів бізнес в Одесі, проте через конфлікт був змушений евакуювати сина в США, де жив його знайомий король кримінального світу В’ячеслав Іваньков і членам сім’ї Чечоткін могли забезпечити захист.

Правою рукою короля кримінального світу Іванькова називають Євгена Двоскіна (він же Юджин Шустер) – ділового партнера батька і сина Чечоткіних. ФБР неофіційно називає його “тісним зв’язком Іванькова”.

Двоскін так само родом з Одеси – мало не з того ж двору, що і Чечоткін. У Москві вони спільно володіли “ГеоБанком” – фінансовою структурою з неоднозначною репутацією, який активно просувався у Криму.

Після відповідних публікацій, Чечоткін офіційно вийшов з цього банку і купив новий – “Укрбудінвестбанк” у Нвера Мхітаряна. До речі, першим, хто розкопав цю тему був російський журналіст Андрій Стенін, який незабаром загинув на Донбасі (за його смерть судили Надію Савченко).

“Збіг, напевно. Як і те, що “в Москві Євген Двоскін, за чутками, зійшовся з авторитетним адвокатом Олександром Вершиніним – свояком мера Химок Володимира Стрельченка – і зайнявся банківським бізнесом”.

Справа в тому, що саме в Хімках було зареєстровано підприємство з точно такою ж, як у Олександра Тимошенка, назвою ТОВ “ПК Геофорс” (вказано в декларації)”, – підсумував автор.

Дивлячись на результати голосування на січневій сесії ПАРЄ, яка вимагає ствердження особливого статусу окупованого Донбасу, можна спрогнозувати, що у 2017 році перелічені діячі отримають ще більше «замовлень» від Кремля.

Однак, як довго їм вдасться втримувати рівень довіри суспільства – уже наступне, але дуже важливе питання.

Олександр Довгий
http://informator.news/hto-u-verhovnij-radi-vykonuje-plan-kremlya/?gclid=CI3TyvqOhdICFVuLsgodVVQFFA