Вірш...

Христа Іуда запродав за тридесят срібляників.

І чи того, що прогадав, чи в нім сумління ожило, –

Та як уже там не було, він з лика мотуза зсукав,

Товсту гілляку підшукав, взяв і повісивсь на осиці,

Ще кажуть, що на смоківниці, але яка у тім різниця,

Важливе те, що він сконав.

Та рід іуд не перевівсь – нащадки давнього Іуди

Ще виринають в нас повсюди, і розплодились вони скрізь.

Одні сидять в Верховній Раді – там Україною торгують,

Та за маслак, як пси гризуться, внизу ж за гречку продаються.

А ця завидної статури, а та – невиправная дура

Лиш за обіцянку облудну, що завтра їй привалить щастя,

Якщо свій голос за паскуду і за негідника віддасть,

А той, до речі, не єдиний, і душу чортові продасть,

Якщо він ворог України.

А маразматик-бідолага вже, видно, скучив за ГУЛАГом –

Портрет недолюда несе, верніть йому есересер.

Та й іншим дуже розсвербілось – другої мови захотілось.

Так розсвербілось, хоч вмирай – регіональну їм давай.

Хоча з-за мови окупанта, з благословенія «гаранта»,

На радість зайдам і приблудам вже кажуть покручі-іуди:

На руськом льогче гаваріть.

Опам’ятайтесь, люди, люди! Дивіться, не продешевіть,

Щоб не прийшлося, як Іуді, теж на осиці повисіть.

17 липня 2012 року В.Боровський