Прийшов чоловік до мудреця питати пораду.
-Скажи, яка таємниця твоїх знань? Ти щасливий. До тебе йдуть люди, щоб дізнатися, як поліпшити своє життя. Я багато вчуся. Але незгоди сипляться на мене.
Мудрець лише усміхнувся і покликав свою дружину. Через кілька хвилин увійшла вродлива жінка. Її очі сяяли.
І тоді мудрець попросив:
-Кохана, сьогодні ми маємо гостя. Іди, заміси тісто на пиріг.
Жінка пішла на кухню.
Незабаром вона повернулася до кімнати і сказала чоловікові:
-Тісто готове, мій любий.
На що мудрець відповів:
-А тепер додай у тісто горіхи, сушені фрукти і мед.
Жінка запитала:
-Ті,що я лишала для пирога на річницю нашого весілля?
-Саме ті,-відповів мудрець.
І жінка згодилася, не промовивши ні слова.
Невдовзі вона принесла тацю з духмяним пирогом. Але мудрець не спішив пригощати гостя. Він сказав:
-Люба ,ти дуже старалася, але віднеси цей пиріг жебракам.
Жінка усміхнулася і вийшла з кімнати.
Вражений гість вигукнув:
-Шкода пирога!
На що мудрець відповів:
-Ти питав, як стати мудрим? Попроси свою жінку спекти пиріг.
Додому летів чоловік як на крилах. Але його там спіткало розчарування. Молода жінка балакала з приятельками. Та чоловік вирішив виконати пораду мудреця:
-Люба,-почав ласкаво він,-я хочу, щоб ти замісила тісто.
Жінка невдоволено буркнула:
-Не маю я часу. Вдома є що їсти.
Та чоловік не вгавав. Буркочучи, жінка провела подруг і пішла готувати.
Невдовзі вона повернулася і сказала:
-Тісто готове, але я вирішила приготувати печиво, а не пиріг.
За годину жінка принесла тацю з печивом.
І тоді, набравши у груди якомога більше повітря, чоловік випалив:
-Люба, я ціную твою працю, та чи не могла б ти віддати це печиво жебракам?
-Отакої!-вигукнула жінка.-Бач який співчутливий! Тільки б харчі переводити!
Щодня вона гризла його, згадуючи той випадок. Тоді він побіг у дім мудреця.
-Ти обдурив мене! Я виконав твою пораду. Але тепер стало тільки гірше.
Мудрець посадив гостя і сказав:
-Ти питав мене, як я досяг такої мудрлсти та успіху. Тепер ти бачиш, що моя улюблена жінка-джерело радости. Ти більше часу марнуєш на сварки з любою дружиною, ніж на навчання.
-То мені кинути жінку і знайти іншу?
Мудрець насупився.
-Це легкий спосіб. І хибний. Тобі і жінці треба навчитися любити і поважати одне одного. Іди й зроби свою жінку щасливою. А доти про книги і не думай.
-Я й так все роблю для неї,-не вгавав чоловік.
-А чи вона щаслива?-спитав мудрець.-Ви обрали одне одного, щоб навчитися любити. А ти замість того читаєш книги і зовсім занедбав свою дружину.
Засмучений і розчарований пішов чоловік додому. По дорозі трапився йому продавець з виноградом. Чоловікові сяйнула думка: такий виноград він носив своїй жінці, коли вони тільки-но познайомилися. А він вже й не пам'ятав, коли востаннє пригощав її. Однак втішити жінку він не зміг: вона спала. На її обличчі блищали сліди від сліз. Він вирішив не будити її, а тільки поставив на столик чашу з виноградом. Прокинувся він від ніжних поцілунків. Жінка обіймала його.
Тепер вони навчилися піклуватися одне про одного. Чоловік не брав у руки книг. Він пам'ятав, що треба відновити мир в оселі. Жінка також змінилася: стала доглядати себе, була ласкава й ніжна і не засиджувалася у приятельок.
Й от одного разу хтось постукав у двері. Коли господар відчинив, перед ним стояв молодик. Очі тужливі, плечі згорблені. Під пахвою він тримав книги.
-Допоможи мені, мудрий чоловіче,-попросив він.-Приятель порадив мені піти до тебе. Він сказав, що ти знаєш таємницю щастя. Я вивчаю праці великих мудреців. Життя моє не міняється. І жінка все сердитіша та сердитіша.
Вислухавши молодика, господар усміхнувся.
-Заходь, бажаний гостю. Жінка моя саме буде готувати вечерю.
(с)

Якось у старенького священника хтось запитав:

Один чоловік дуже полюбляв випити і частенько заглядав до пивнички. Але згодом у нього прокидалося сумління, і він каявся:

Пішов Гусак у город дивитися, чи все там гаразд. Зирк-а на капусті хтось сидить.
-Ти хто?-питає Гусак.
-Гусениця.
-Гусениця? А я-Гусак,-здивувався Гусак і загелготав.-От і чудово-Гусак і Гусениця.
Він гелготав і лопотів крилами , тому що такого цікавого збігу йому ще ніколи не випадало. І раптом він замовк.
-Ти не маєш крил!-зауважив Гусак.-Як же ти літаєш?
-А я не літаю,-зізналася Гусениця.-Я тільки повзаю.
-Хочеш, я навчу тебе літати? Це зовсім не важко, якщо ти здібна, ти швидко навчишся.
Гусениця охоче згодилася. Заняття почали наступного дня.
-Оце земля, це-небо. Якщо ти повзаєш по землі, то просто повзаєш, а якщо повзаєш по небу, то вже не повзаєш, а літаєш.
Так розповідав Гусак. Він добре тямив у теорії.
З-під капусти визирнула чиясь голова:
-А можна й мені? Я сидітиму тихо.
-А ти що-Гусениця?
-Ні,я Черв'як. Але я хотів би літати... Це моя дитяча мрія.
-Гаразд,-погодився Гусак.-Сиди й уважно слухай. Отже, ми зупинилися на небі...
Вони училися щодня з ранку до полудня. Особливо старався Черв'як. А Гусениця не була така запопадлива. На уроках вона плела павутину і обмотувала себе, поки не перетворилась на воскову лялечку.
-Так діла не буде,-зробив їй зауваження Гусак.-Тепер я бачу, що ти, Гусенице, ніколи не літатимеш. От Черв'як полетить-за нього я не хвилююся.
Але одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав самого Черв'яка.
-А де Гусениця?-запитав Гусак.-Вона занедужала?
-Вона полетіла,-сказав Черв'як.-От бачите того метелика?

Кожній людині Бог дав здібності, що відповідають її призначенню. Найголовніше-не прагнути до чужого призначення, а розкрити власне. Завдання мудрого вчителя-допомогти розпізнати його.
(с)

Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала матір до сина, який далеко жив. Вернулася вона додому тільки через тиждень. Коли зайшла до хати, дочки одна по одній почали розповідати, як вони тужили за нею:
-Я тужила за тобою так, як маківка за сонячним лугом,-сказала перша дочка.
-Я чекала тебе, як висохла земля чекає води,-промовила друга.
-Я плакала за тобою, як мале пташеня плаче за птахою,-щебетала третя.
-Мені так важко було без тебе, як бджолі без квітки,-говорила четверта.
-Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси,-мовила п'ята.
-Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає солов'я,-сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона скинула з матері черевики і принесла у мисці води-помити ноги.
(с)

Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, тому що шив він гарно і завжди сумлінно. Однак вона вважала, що його сукні надто дорогі. А тому, зайшовши в майстерню, передусім вирішила домовитися про ціну.
-Ви дуже дорого берете за свої сукні,-оголосила вона.
-Хіба? Я так зовсім не вважаю,-заперечив кравець.
-Ще й як дорого! Зважте самі-для пошиття сукні для мене знадобиться не більше двох метрів тканини. Так?
-Так,-згодився той.
-Так от, якщо до вартости матерії додати вартість ниток, голок і навіть ножиць, якими буде викроєно цю сукню, то вийде щонайменше вдвоє дешевше. Тому і платити вам я повинна вдвоє менше.
Кравець помовчав хвилину і відповів:
-Ну що ж, панянко, ви мене майже переконали. Настільки, що я готовий взяти з вас половину первісної вартости. Якщо ви наполягаєте.
-Звісно, наполягаю!-зраділа дівчина.
-Домовилися. Зараз я зніму з вас мірку і за тиждень посланець доставить замовлення просто вам додому.
Цілий тиждень дівчина вихвалялася перед подругами, як дешево дістане вона сукню від відомого кравця. Ті не вірили і захотіли особисто перевірити, що їх не дурять. У призначену годину всі зібралися біля її оселі. Прийшов посланець з коробкою. Дівчина урочисто скинула накривку і витягла звідти... два метри тканини, пару мотків ниток, голка і ножиці.
Розгнівавшись, вона кинулася до кравця.
-Як ви сміли обдурити мене?-викрикнула вона, переступивши через поріг.
-Я й не думав дурити вас,-похитав головою кравець.-Я поклав у коробку все, що ви назвали. Якщо ж вам чогось бракує, то, можливо, це сталося тому, що ви забули за це заплатити.

"... Робітник вартий утримання свого" (Мт. 10,10)
(с)