Кіборг Ігор Брановицький потрапив у полон під час оборони Донецького аеропорту. Аби врятувати від тортур своїх побратимів, він назвав себе тим кулеметником, якого розшукували російські бойовики. Після жорстоких катувань Ігор був застрелений у полоні одним із ватажків бойовиків.

"Кімната вся була в засохлій крові — стеля і стіни. Мене били вчотирьох. По всіх частинах тіла. Особливо ногами в груди. Мене били близько 15 хвилин, потім втратив свідомість. Я опритомнів в іншій кімнаті. Це був колишній холодильник. Заходили якісь люди, пинали мене ногами — перевіряли, чи я живий. Мене не годували, води не давали, в туалет не виводили. Холодильник був герметичним. Повітря вистачало на кілька годин. Так я пролежав три доби". А це спогади чоловіка, який пройшов “підвали” бойовиків і вижив. (https://www.pravda.com.ua/columns/2019/06/5/7217143/)

За 5 років гібридної війни з Росією ми знаємо про багато випадків нелюдського поводження з полоненими — військовими та цивільними, знаємо про катування та психологічний тиск. Імітації страт, удушення, побиття та підпалювання тіла, здерту шкіру, відрізані кінцівки та поламані кістки, зґвалтування та застосування електричного струму — про все свідчать українці, які пройшли полон російських бойовиків на окупованих територіях. (https://ssu.gov.ua/ua/pages/200) Це також документують свідки та міжнародні правозахисні організації. За даними правозахисників, кожен другий цивільний та майже 90% військових, які потрапили в полон, зазнали катувань. 

(https://www.ohchr.org/EN/Countries/ENACARegion/Pages/UAReports.aspx

https://www.radiosvoboda.org/a/27394245.html)

Росія уже 5 років вчиняє злочини проти українських громадян — катує полонених військових та цивільних, вбиває поранених, вдається до психологічного тиску та позбавляє людей критично необхідної медичної допомоги. Катують також вагітних жінок і дітей.

Це стосується й українських полонених, яких утримують у російських тюрмах та окупованому Криму. Важкохворого Едема Бекірова, попри рішення Європейського суду з прав людини, Росія так і не доправляє до лікарні. Поранені українські моряки за 7 місяців так і не отримали якісної медичної допомоги. Павло Гриб, якого російська ФСБ підступно викрала, довгий час не мав доступу до необхідних медикаментів та медичної допомоги. Мало не всі українські бранці розповідають про катування і психологічний тиск.

Сьогодні Міжнародний день на підтримку жертв катувань. Маємо вкотре вимагати від Росії виконувати свої міжнародні зобов’язання в повному обсязі. Адже вона є стороною Конвенції проти катувань та Європейської конвенції про запобігання катуванням. Вимагати звільнення українських полонених — моряків, військових, активістів — всіх, кого Кремль роками тримає в полоні.

Маємо і всередині країни працювати над притягненням до відповідальності причетних до катувань. Важливим кроком є зокрема ухвалення законопроекту про військових злочинців. На шостий рік війни Верховна Рада підтримала його в першому читанні — очікуємо остаточного затвердження законопроекту #9438. Він виокремить злочини проти людяності та дасть змогу карати винних у катуванні полонених, обстрілах житлових кварталів Маріуполя та маршрутки під Волновахою.

Маємо притягнути до відповідальності воєнних злочинців та тих, хто скоював злочини проти людяності.

З ФБ Уляна Супрун

Пожалуй самым знаменитым фейком направленным на обвинение украинской повстанческой армии в зверствах - это обвинение в причастности к убийству детей Марианны Долинской.

В истории Долинской нет ниакой романтики и пафоса. История ее жизни банальная для того времени, обыденная с точки зрения кочевой жизни, которую издревле вели цыгане. Не будучи привлеченными к общественной жизни, не ведя никакого хозяйства, не создавая общественно полезного продукта, ведя откровенно асоциальный, ставший традиционным образ своего существования, они жили за счет попрошайничества, воровства и грабежей. Понятно, что все это звучит не лестно, но даже несмотря на то, что конкретно семейство Долинских обвиняли в асоциальной жизни несправедливо, в один из суровых зимних дней декабря 1923 года, отца семейства арестовали именно за кражу.

Не получающая достаточно от попрошайничества мать, не нашла другого выхода как освободить своих детей от мучений, а потому отвела их в лес привязала их к дереву веревкой.

На следующий день, а именно 12 декабря, Марианна Долинская сдалась властям и рассказала следователю в комендатуре города Радома, что на убийство четырех малолетних детей, ее подговорил некий голос. 

Данная история позволила Долинской не только избежать справедливого наказания, но и быть признанной душевнобольной, а значит спокойно отправиться под опеку врачей и жить за счет госудраства, не воруя и не попрошайничая.

Так и получилось, "слушающая голос" Долинская была помещена в Творкскую психиатрическую лечебницу с диагнозом "маниакально-депрессивный психоз, где и скончалась в 1928 году.

В 1928 году, в издании "Ежегодник Психиатрии", как наглядная иллюстрация к статье лечащего врача Марианны Долинской, профессора Витольда Луневского был напечатан этот снимок:

А вот эта вот фотография появилась значитально позже в 1993 году в третьем номере вроцлавского журнала "Na Rubiey":

И вот она, по задумке ее создателей, стала прямым доказательтвом преступлений бандеровцев и УПА против человечества. Дети по новой версии были примотаны ко стволу дерева не просто веревкой, а колючей проволкой. Подпись под фото гласила:

"Польские дети, подвергнутые пыткам и убитые подразделением Украинской повстанческой армии около деревни Козовка в Тернопольском районе, осенью 1943 года (из собрания доктора Станислава Кшаклевского»).

Через два года этот же снимок появляется в работе другого "историка" Ежи Венгерского, но уже с другой подписью: "Убийство польских детей подразделениями SS-Галиция в районе Козовки".

Дальше еще инетереснее!

Некто, Александр Корман, по удивительному совпадению агент КГБ, в своей нетленке "Отношение УПА к полякам на землях Юго-Восточных Второй республики" изданной в 2002 году, описывает точное происхождение фотографии!

Корман нашел все доказательства, что снимок 1923 года был сделан деревне Козовка близ Тернополя в декабре 1943 года! Снимок чудом удалось тогда спасти, и выжившие после резни поляки передали его на подпольную базу полка № 14 армии Кройовой на окраине города Львова, а уж потом, спустя много лет оригинал фото стал достаянием самого автора! 

Корман настлько увлекся рвзвитием этого мифа о зверствах украинцев, что даже придумал целую историю о том, что в првавилах украинских националистов было в обязательном порядке делать из польских детей вот такие вот, как он их назвал "wianuszkw" - "веночки" украшая ими дороги, по которыми те шли! По словам Кормана, такую вот увешанную телами польских младенцев дорогу, украинцы называли "Дорога к независимой Украине"!

Надо отметить, что Корман действительно настолько увлекся своим "расследованием", что даже нашел изобретателя данного метода, конечно же командира подразделения УПА, а через некоторое время даже выпустил фотоальбом "Геноцид УПА польского населения — фотографические доказательства", в котором основным доказательством вновь стало фото детей Долинской.

Полякам так пришлась по духу эта история, что в июле 2003 года, на военном кладбище в Перемышле был установлен памятник польским жертвам УПА, включавший в себя скульптурное изображение детей, связанных проволокой и повешенных в том же положении, что и дети Долинской на фото.

Надо отдать должное, в начале октября 2008 года фейковую скульптуру убрали, но... В 2017 некто Анжей Питинский предложил увевовечить другой фейк, с "Волынской резней":

Особенно потрясающе в котором смотрится центральная фигура мальчика на вилах:

Ну и лицо улыбающейся женщины, стоящей по задумке скульптора в огне:

Источник http://fakeoff.org/propaganda/deti-marianny-dolinskoy-samyy-populyarnyy-feyk-antiukrainskoy-propagandy

Наймолодший потерпілий - 2-річна дитина, яка на щастя не зазнала значних ушкоджень.

Також акубаротравму та тупий забій живота отримала 8-річна Варвара.

Ще 2-є мешканців, чоловік та жінка, отримали численні забійні травми.

Тепер їм нема куди повертатись, бо в їх дім прийшов "руській мір".

Найцинічніше - це пояснення так званих "республік" про обставини цієї трагедії. До фото додаємо скріншот їхньої ганебної брехні.

Фото Aleksandr Savchenko

Текст 3-ій ОМПБ - Королівська піхота

Міфічні «бандерівці». Саме їх сепаратисти Криму та Сходу України найчастіше використовують для залякування людей. Саме вони, за словами бойовиків, нібито мають винищувати всіх російськомовних. Чому сепаратисти взяли на озброєння такий інструмент для своєї пропаганди? І хто першим використав «бандерівців» для залякування?

У Демидівському районі Рівненщини є Долина Смерті. Тут у трьох засипаних землею криницях поховані тіла близько сотні людей. У 44-45 роках минулого сторіччя трагедії тут розігрувалися мало не щоночі. Радянська пропаганда наголошувала – людей катували й нищили бандити-бандерівці. Але з часом заговорили і рідні загиблих, і документи самих катів. Факти свідчать, що за злочинами псевдобандерівців стоять радянські спецслужби.

Редактор видання «Реабілітовані історією», історик Андрій Живюк розповідає, що навіть та невелика частина документів, котрі вдалося роздобути (як відомо, всі основні архіви колишнього КДБ перекочували до Москви), засвідчують масове несприйняття радянської влади як у передвоєнні, так і в перші післявоєнні роки на Західній Україні. Відтак влада мусила вишукувати технології, щоб упокорювати цей народ.

Однією з таких технологій стала ідея створення спеціальних груп під виглядом боївок УПА чи то якихось боївок СБ-ОУН, які мають боротися як проти справжніх упівців і оунівців, так і провокувати місцеве населення. З часом друге завдання – створення негативного іміджу УПА – стало основним. Цей процес набув лавиноподібного характеру в середині–другій половині 1944 року.

Псевдобандерівці як зброя проти патріотів

Письменник і краєзнавець Микола Руцький приходить у долину Смерті не вперше. Поряд – його рідне село Ільпибоки. Про одного із перевертнів – Сафата – дізнався від батька. Чоловік розповідав, що Сафат був в УПА простим бійцем. Після Гурбівського бою з енкаведистами він став зрадником і очолив боївку ворогів. Спочатку земляки про це не здогадувались.

Сафат господарював на хуторі біля села Пащиха, в якому за польських часів жили заможні люди. Це було одне з націоналістичних сіл, понад 80 дворів. Волинянин Юстим Омельчук організував тут значний осередок мельниківців. В цьому селі і жив також Сафат Панасюк, який потім стане катом для свого народу.

Жителька сусідньої з Пащихою Калинівки Ніна Столярчук переконана, що в цій долині, в одній із криниць, лежить і її батько, Тимофій Самощук.

«Тато був великим столярем, а був такий час, що хто прийде, мусив підкорятися, йти. Робив криївки, – розповідає Ніна Столярчук. – А потім Сафат ходив. Сказали йому, що то тато робив. Прийшли, коли тато був на селі, забрали його звідти, привели додому. Мама каже: «Треба перевдягтися» – «Не треба, вберемо його». До однієї тітки завели, вбили їх, наклали всіх побитих. А потім взяли коней, і так, як дрова, наклали і повезли. А тата живого спочатку вивели – він дуже плакав. Посадили наверх на ті трупи й повезли туди, в криницю. І більш ми тата не бачили. А розповіла про все тітка, в хаті якої вони катували».

Григорій Кравчук із сусіднього села Рудки був сільським учителем. Під час війни пішов до повстанського загону, брав участь у великому бою з нацистами під Кременцем. Згодом – у Гурбенській битві з військами НКВС. Після повернення – очолив повстанську сотню. У 44-му його намагалися завербувати у псевдоУПА. Переговори вів перевертень на прізвисько Співак. Кравчук від участі у каральних акціях відмовився, після чого його закатували. Нині його молодший брат Федір пригадує, як, прощаючись із рідними, Григорій передбачив свою загибель і попросив рідних розповісти все людям, коли настануть слушні часи. Це сталося лише через півстоліття…

Півтисячі жертв – на руках кадебістського агента

Житель Калинівки Володимир Людвічук, коли повернувся з війни (воював в армії Людвіка Свободи) – був шокований тим, що відбувається у його краї. Через звірства Сафата Долину смерті тепер часто називають Сафатовою долиною. Чоловік, каже: про те, що за злочинами стоять енкаведисти, знав із самого початку – про це вже з 45-го року знали і перешіптувалися люди на селі. Кажуть, лише від його рук загинуло близько півтисячі людей. Підступніших дій від радянської влади щодо повстанців годі було й чекати. У кривавий млин заради очорнення українських патріотів кадебістські упирі час від часу кидали східняків, яких радянська влада відправила сюди на роботу.

Ще одним свідченням того, що безчинства на Волині чинили банди псевдоупівців, є численні докази свідків про те, що справжні повстанці не чинили розправ над приїжджими вчителями і земляками – радянськими ветеранами-фронтовиками. Але страшного 45-го кадебісти зробили свою чорну справу – підірвали довіру населення до УПА.

На цій світлині – перевертні з банди Сафата поряд із енкаведистами. Після виконання злочинних завдань бандити легалізувалися. Вони привселюдно здалися «на милість» радянській владі, відзначивши це застіллям. Згодом Сафата призначили головою сільради. Втім, звичка далася взнаки – ночами бойовик грабував домівки місцевих чехів. За це, а не за масові убивства, його-таки судили. «Люди, як він прийшов із тюрми, хотіли одразу вбити, бо він дуже багато понищив людей. А він утік десь у Росію», – розповідає Ніна Столярчук, донька закатованого Тимофія Самощука.

Микола Руцький каже, що цей суд був фарсом. Досі не зрозуміло, чи Сафат взагалі відбував покарання. «У 70-х роках наші земляки його вирахували – аж у Ялті. Сафат доживав своє життя в Криму…»

За розсекреченою інформацією, станом на 1945 рік на території Західної України радянський режим створив 157 спецгруп під маскою УПА. З них лише на Рівненщині діяли майже півсотні спецзагонів із перевертнями.