Птах і Сонце.

Ламає крила кам`яне повітря,

неначе біси - крихти крижані.

Мені не треба їжі - дайте вітру!

Ти спробуй, смерть, мене наздожени!

Я птах, летючий вгору, просто в Вирій,

орел, що має душу й два крила,

і більш нічого. Небо й скелі сірі

побачуть мою смерть. "Наздогнала?" -

- волаю їй з останніх сил пташиних,

шматує вітер пір`я-папірці.

Я долечу до Сонця і загину

в яскравій, теплій сонячній руці.

І Сонце, й смерть - для мене одне ціле!

Палають крила, сліпить очі. Жах

повзе по тілу, вже скінчились сили,

загибель мчить за мною в Небесах.

Останній помах крил, і птах скажений,

що душу мав лише і два крила,

відчув: не б`ється серце вже шалено,

не б`ється й взагалі - наздогнала!..