Останнім часом все більше і більше лунають крики про покаяння і гвалти про український споконвічний антисемітизм. Ось приклад на шоу Шустера110. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦКИЙ И МАССОВЫЕ УБИЙСТВА (1648—1649)

Мало кому известно, что за три века до Катастрофы уже были убийства евреев, подобные нацистским. Резня 1648—1649 гг. была устроена Богданом Хмельницким, украинским гетманом, возглавившим восстание против польского владычества. Так как многие евреи служили у польских дворян, владевших землей на Украине, гнев Хмельницкого обратился и против евреев. Как и Гитлер, Хмельницкий ненавидел всех евреев без разбора. Считается, что его казацкие отряды убили более ста тысяч евреев (в то время, когда мировое еврейство насчитывало всего не более полутора миллионов человек). Нижеследующее описание современника перечисляет зверства, которые учиняли казаки Хмельницкого. Если у вас слабые нервы, не читайте. У меня были большие сомнения, приводить ли подобный текст, но я опасаюсь, что этот эпизод еврейской истории будет совсем забыт. «С некоторых евреев сдирали кожу, а их тела скармливали собакам. У других отрубали руки и ноги и бросали на дорогу, где они попадали под колеса телег и копыта лошадей. Многих заживо погребали. Одних детей убивали на груди матерей, а других разрывали, как рыбу. Вспарывали животы беременных женщин, вытаскивали неродившихся детей и бросали им в лицо. Некоторым разрезали животы и сажали туда живых кошек, отрубая жертвам при этом руки, чтобы они не могли их вытащить... и не было такой смерти, на которую бы не обрекали их». Трудно поверить, чтобы люди, созданные по образу Б-га, были способны на такой садизм. Трудно и поверить, что Богдан Хмельницкий до сих пор считается на Украине великим национальным героем. Когда я в 1973 г. посетил Советский Союз, мой интуристовский гид объяснила, что одна из центральных улиц Москвы (кстати, в двух шагах от хоральной синагоги) названа именем Хмельницкого, потому что «он был великий воин и герой». Она очень удивилась тому, что я рассказал о Хмельницком. Многие евреи, которые не были уничтожены в той резне, были проданы в рабство (в основном на Константинопольском рынке рабов). Много лет подряд еврейские общины Европы собирали деньги для выкупа и освобождения этих рабов (см. «Выкуп пленных/Пидьон швуйим»). Похоже, что ужас и скорбь, посеянные резней Хмельницкого, повлияли на то, что евреи, спустя менее чем 20 лет, последовали за лжемессией Шабтаем Цви.

http://istok.ru/library/jewish-education/jews/jewishworld/jewishworld_1993.html

Цю тему і підхопив пан Червоненко і почав розкручувати бренд про середньовічний холокост євреїв Хмельницького. Ось уривок з інтерв'ю Червоненка "Українській правді":

- Почему молчит еврейская община, слыша лозунги на западной Украине от представителей ВО "Свобода"?

- Еврейская община далеко не молчит. И поверьте, если Тягныбок начнет призывать "бей жидов", вы увидите наши действия. У нас есть генетическая память, знание истории и своя вера, которую мы оберегаем. Но я говорю от сердца и от инстинкта. У меня как у гонщика, как у охранника и экстремального человека есть свои ощущения. Так вот карта антисемитизма не будет разыграна. Знаете почему?  Во-первых, это не нужно элите, потому что от нас отвернется весь мир: не будет ни свободных виз, ни IPO, ни инвестиций. Наш народ сегодня очень мудрый и толерантный. Во-вторых, ну давайте как-то уже нас всех не опускать ниже плинтуса! Ну подонки есть везде, особенно, если они проплачиваются. Ну не волнует сегодня никого, какая у кого национальность! Хотя, угроза есть.  Корни украинского антисемитизма были заложены намного давно. Первый Холокост в Украине устроил Богдан Хмельницкий, это в истории, и это правда. В Киеве до войны почти 40% было евреев, а в расстрелах Бабьего Яра активно принимали участие полицаи… Это история, которую надо помнить, чтобы не было повторений. 

"Те, що я збираюсь сказати, взято з британського досвіду, але в цьому є спільні уроки для нас усіх. У Великобританії є молоді люди, яких важко ідентифікувати з традиційним ісламом. Але цих людей важко ідентифікувати і з Великобританією, оскільки ми самі дозволили послаблення нашої ідентичності. Згідно з політикою державного мультикультуралізму, ми заохочуємо різні культури жити окремо один від одного і в стороні від мейнстріму. Наші спроби прищепити їм наш світогляд провалилися. Ми навіть терпіли всі ці культурні спільноти всупереч нашим інтересам і нашим цінностям. 

Незважаючи на перемогу північних штатів у Американській громадянській війні (1861-1865рр.), «реконструкція» (відновлення і реорганізація) південних штатів 1865-1867 років проходила вкрай тяжко. Розорене війною і тероризоване неграми біле населення стало утверджувати свої права крайніми засобами, а саме особливою розправою над неграми-злочинцями та білими зрадниками – судом Лінча.

Лінчування – це народна страта (або побиття) без офіційного суду і слідства, що отримала свою назву від імені плантатора Чарльза Лінча, який жив у XVIII столітті у штаті Вірджинія. Лінчування звичайно застосовувалось щодо чорних злочинців, хоча часто йому піддавались і білі, за аналогічні злочини або пов’язані зі зрадою свого народу і раси.

З 1882 року, коли зафіксовано перші прояви самосуду, по 1927 рік лінчуванню було піддано 4950 осіб. Більшість зі страчених були неграми, але зовсім не через вибірковість чи упередженість «білих расистів». Бо вже тоді абсолютна перевага у злочинності в США належала чорним, а співвідношення страчених лінчуванням цілком відповідало реальній картині злочинів і співпадало з офіційною статистикою правоохоронних органів. Але якщо поліція не завжди могла довести справу до суду через брак доказів, то народ не обходили юридичні тонкощі і він давав злочинцям по заслугах.

Більшість страт, особливо тих, які мали місце на півночі і заході США, здійснювались простими засобами, наприклад, при допомозі вогнепальної зброї або мотузки, то на півдні люди часто удавалися до жорстоких засобів страти. Проте при розгляді злочинів, які стали причиною страти така реакція стає цілком зрозумілою. Наприклад, у 1893 році, 10 тисяч чоловік зібралися у місті Парижі, штат Техас, щоб бути присутніми при народній страті негра, що жорстоко вбив білу дитину. За рішенням громади злочинець був спалений на вогнищі. Незважаючи на зростаючу урбанізацію Півдня і на зусилля «Національної гвардії» з припинення самосуду, що призвели до зниження числа покараних злочинців, на початку XX століття у деяких ізольованих місцях суд Лінча продовжував правити у стосунках між білою громадою і чорними злочинцями.

Показовий випадок чорної злочинності і невідворотного покарання відбувся у Мемфісі 1893 року. Дві білі жінки їхали на возі в місто, коли на них напав негр і хотів зґвалтувати. Жінки підняли крик і негр втік, але потім був схоплений поліцією. Обурена громада штурмом взяла тюрму. Ґвалтівника було виведено з в’язниці і повішено на телеграфному стовпі, а потім спалено. Під час мітингу навколо вогнища громадяни закликали владу надалі страчувати негрів-ґвалтівників таким чином, і висловлювали стурбованість про те, що їх дружини і дочки можуть стати жертвами нападів негроїдів.

Провідну роль у провадженні лінчування відіграла біла патріотична організація Ку-Клукс-Клан. Клан особливо організовував свої таємні суди. Якщо негрів страчували серед білого дня, то відносно білих здійснювався таємний судовий ритуал. На початку існування Клан викликав злочинця на суд, що проходив зазвичай вночі, десь на пустинній місцевості або в лісу.

Не з’явитися на суд означало визнати свою вину і вирок Клану виносився заочно. Отримавши повідомлення людина могла уникнути суду, полишивши країну або, якщо провина стосувалася публічних дій, відмовившись від своїх антинародних поглядів і публічно засудивши їх. Звичайно Ку-Клукс-Клан влаштовував такий крок. Тих хто відмовився від покаяння, дуже часто чекала смерть, причому суди були прекрасно організовані, а у поліції південних штатів було така кількість членів Клану або співчуваючих, що практично жоден з судів не був розкритий як злочин.

Якщо звинувачуваний з’являвся на суд, то його чекала незвичайна містична церемонія. У нічній темряві його оточували члени Клану у білих балахонах, освітлені лише світлом смолоскипів, перед звинувачуваним стояв Голова Клану і зачитував звинувачення. [Маски і балахони, що робили членів Клану схожими на привидів були обрані не випадково – початково такий вигляд вибрали тому, що суєвірні негри вважали таких «привидів» духами вбитих солдатів армії Півдня, що додатково навіювало жах]. Спроби виправдовуватись і довести свою правоту могли лише обтяжити покарання, адже Клан проводив розслідування і звинувачував не випадково. Треба було визнати свою вину і просити пощади. Білі чоловіки потрапляли на замітку Клану переважно за публічне висловлення політичних гасел щодо «рівноправ’я негрів» і т.п., за спроби переслідування членів Клану тощо. Білі жінки могли бути покарані на таємному суді за сексуальні зв’язки з неграми і мулатами.

Тих, хто визнав свою провину і розкаювався звичайно відпускали, їх могли змусити полишити країну, роботу, рідше могли висікти. Якщо ж звинувачувані упиралися у своїх хибних поглядах то покарання було тяжчим.

Жінку могли остригти в знак ганьби, роздягнути догола, побити батогом тощо. Інколи на тілі жінки випалювали клеймо. Найбільш впертих або небезпечних противників вішали, перед тим роздягнувши догола і побивши батогом. Найгірша доля чекала членів Клану, які зрадили організацію і товаришів. Їх викрадали і доставляли у безпечні місця: закинуті підземелля, будинки. Там підозрюваного допитували.

При підтвердженні підозр зрадника піддавали покаранням: за дрібні проступки побивали батогом, проводячи крізь лаву озброєних бичами членів організації. Значно гірше було тим, хто зрадив друзів видавши таємниці Клану, або шпигував на користь властей. Таких зрадників звичайно били батогом і страчували.

Один з найгучніших судів Лінча у XX столітті пройшов у 1918 році, коли в ході п’ятиденного масового протесту у штаті Джорджія, було страчено 8 чорних злочинців і білу жінку, вагітну від негра. На півдні США суд Лінча діяв до кінця XX століття. Так у 1987 році у штаті Алабама члени Ку-Клукс-Клану спочатку побили, а потім повісили на дереві чорного злочинця.

У 1990 році був оштрафований на суму 2,5 мільйона доларів колишній Голова Ку-Клукс-Клану, який санкціонував страту його членами негра у Портленді, штат Орегон.

Слід відмітити, що до суду Лінча удавались не лише білі патріоти. Ця методика самосуду широко застосовувалась членами «Комітетів пильності», які існували за часів Фронтієра (XIX - початок XX ст.) у західних штатах, Техасі, Клондайку, Алясці. Оскільки у цих місцях нечисленні шерифи не могли адекватно протистояти розгулу бандитів, конокрадів, мисливців за золотом та іншої нечисті, обурені безладом злочинців мешканці почали організовувати самочинні загони, переслідувати злочинців та їх спільників і після короткого розслідування вішати.

«Пильні» так само як і члени Ку-Клукс-Клану приховували обличчя під масками, побоюючись помсти злочинців, проте судили завжди у людних місцях, в оточенні співчуваючих громадян. Так само як на судах Клану засуджених не катували, а просто страчували, проте бували й виключення. Влада часто намагалася завадити самодіяльним творцям правосуддя, але дуже довго ці спроби виявлялись марними. Самодіяльні суди вдалося усунути лише після освоєння цих штатів і встановлення сучасної адміністрації.

Після згадуваної страти негра у Джорджії 1987 року, сенатор штату М.Фігерс заявив:

«Це поворотний пункт нашої історії, і я впевнений, що ми більше ніколи не зіштовхнемося з цим ганебним явищем».

Сенатор був правий, сьогодні у США остаточно запанував лібералізм з толерантністю і політкоректністю. Справді такого «ганебного явища» як лінчування більше немає. А про торжество людяності свідчить жахлива кримінальна статистика геноциду білих людей паразитами. На початку 90-х негри складали лише 12% (відповідно 6% чоловіків) населення США, але кількість їх злочинів непропорційно більша. На них приходиться 58% убивств, 41% зґвалтувань, 62% пограбувань та інших злочинів. Щороку негри вбивають більше 1600 білих людей. Кількість білих, вбитих неграми у 18 разів більша від числа негрів, вбитих білими. Щороку негри вбивають, грабують, нападають і ґвалтують біля 1 мільйона білих. Біля 90% жертв злочинів на расовому ґрунті – білі. На душу населення негри коять у 50 разів більше насильницьких злочинів ніж білі. Негри коять у 8 разів більше нападів ніж білі, у 9 разів більше зґвалтувань ніж білі, у 14 разів більше убивств ніж білі, у 19 разів більше збройних пограбувань ніж білі. Негри коять у 2,5 рази більше злочинів у співвідношенні до їх проценту від загального населення, а насильницькі злочинів у 4 рази більше у співвідношенні до проценту від населення. Кількість убивств, скоєних неграми у 5 разів більше від їх процента популяції в США. За останні десять років жахливі цифри зросли, але більше не оприлюднюються державними органами статистики США.

Тільки тепер насправді видно, яке саме явище можна назвати ганебним. Народ більше не захищається перед ворогом. Тепер паразити безперешкодно знищують білу расу за сприяння Системи.

На закінчення треба сказати, що традиція судів Лінча не була справою лише США, а існувала і існує у багатьох країнах світу. І наша Батьківщина має свою історію подібних судів. Не вдаючись у деталі можна згадати що ще у XVII-XVIII століттях українці саджали на палю пійманих циган-конокрадів. Також достатньо почитати оповідання Грінченка або Купріна, щоб переконатись, як зловлених злодіїв і конокрадів на Русі всім селом забивали на смерть.

Якщо держава не дбає про інтереси народу і політика її спрямована не проти соціальних паразитів, а проти страждаючого народу, то для окремих людей не здатних водночас побороти Систему не залишається іншого виходу як вершити самосуд і ставати санітарами занедбаного суспільства. Коли маса таких представників народу досягне критичної межі, то справа не обмежиться окремими судами. Перед народним судом постануть всі: паразити, виконавці Системи, зрадники.

Проблеми США тепер актуальні і для України…

P.S. 2 лютого 2006 року в районі станції метро «Шулявська» відбувся дикий злочин проти українців. П’яний негр почав чіплятись до двох молодих українок. Після чого на заклик знахабнілого “гостя” збігалось біля дюжини одноплемінників (імовірно, працівники ринку), які по звірячому побили дівчат. В результаті обидві українки потрапили до лікарні: у одної відбито нирки та важкий струс мозку, у другої зламано ніс.

Автор: Петро Пильний, УНТП

Ну дуже актуальні...

"Я достаточно мрачно смотрю на будущее Африки. Вся наша социальная политика базируеться на том, что у них такие же умственные способности как и у нас, в то время как все тесты говорят об обратном, и я знаю, что с этой щекотливой темой некуда ткнуться. Я надеюс, что все люди равны, но в то же время люди, имеющие дело с черными работниками, считают, что это не так". 

Закон о гражданстве рейха и Закон о защите немецкой крови и немецкой чести ["Нюрнбергские законы"], 15 сентября 1935 г., и два первых распоряжения к ним, 14 ноября 1935 г.

Закон о гражданстве рейха
от 15 сентября 1935 г.
Рейхстаг единогласно принял следующий Закон, который настоящим доводится до сведения населения:
§ 1
1. Подданным является всякий, кто находится под сенью Германского рейха и несет за это особые обязательства.
2. Подданство приобретается согласно положениям Закона о подданстве рейха и государства.
§ 2
1. Гражданином рейха является лишь подданный немецкой или родственной ей крови, доказавший своим поведением, что он готов и достоин верно служить немецкому народу и рейху.
2. Право гражданства предоставляется путем выдачи свидетельства о гражданстве рейха.
3. Только гражданин рейха обладает всеми политическими правами в соответствии с законом.
§ 3
Рейхсминистр внутренних дел по согласованию с заместителем фюрера издает необходимые правовые и административные распоряжения по проведению в жизнь и дополнению данного Закона.
Нюрнберг, 15 сентября 1935 г.
На рейхссъезде свободы.
Фюрер и рейхсканцлер
 Адольф Гитлер
Рейсхсминистр внутренних дел
 Фрик
(Перевод с нем.: Л. Бённеманн.)
(Редакция перевода: Л. Антипова)
Закон о защите немецкой крови и немецкой чести
от 15 сентября 1935
Движимый пониманием того, что чистота немецкой крови является непременным условием дальнейшего существования немецкого народа, воодушевленный непоколебимой решимостью гарантировать существование немецкой нации на все времена, рейхстаг единогласно принял следующий Закон, который настоящим доводится до сведения населения.
§ 1
1. Брачные союзы между евреями и подданными немецкой или родственной ей крови запрещены. Браки, заключенные вопреки закону, недействительны, даже если они зарегистрированы за границей с целью обойти закон.
2. Предъявлять иск о признании недействительным уже заключенного брака может только прокурор.
§ 2
Внебрачные связи между евреями и подданными немецкой или родственной ей крови запрещены.
§ 3
Евреям не разрешается нанимать домашнюю прислугу женского пола немецкой или родственной ей крови из числа подданных моложе 45 лет.
§ 4
1. Евреям воспрещается поднимать флаги рейха и земель и пользоваться цветами государственного флага.
2. Им разрешается пользоваться цветами еврейской символики, и это их право находится под защитой государства.
§ 5
1. Нарушение запрета, обозначенного в § 1, карается каторжным заключением.
2. Нарушение запрета, обозначенного в § 2, карается каторжным или тюремным заключением.
3. Нарушение запрета, обозначенного в §§ 3 и 4, влечет за собой тюремное заключение сроком до одного года и денежный штраф или одно из этих наказаний.
§ 6
Рейхсминистр внутренних дел по согласованию с заместителем фюрера и рейхсминистром юстиции издает необходимые правовые и административные распоряжения по проведению в жизнь и дополнению данного Закона.
§ 7
Закон вступает в силу на следующий день после его обнародования, а § 3 – лишь с 1 января 1936 г.
Нюрнберг, 15 сентября 1935 г.
На рейхссъезде свободы.
Фюрер и рейхсканцлер
Адольф Гитлер
Рейсхминистр внутренних дел
Фрик
Рейхсминистр юстиции
 Гюртнер
Заместитель фюрера
 Р. Гесс
Рейхсминистр без портфеля
(Перевод с нем.: Л. Бённеманн.
Редакция перевода: Л. Антипова)
Первое распоряжение к Закону о гражданстве рейха
от 14 ноября 1935 г.
На основании § 3 Закона рейха о гражданстве рейха от 15 сентября 1935 г. (Рейхсгезецблатт I, с. 1146) настоящим постановляется следующее:
§ 1
(1) До издания дальнейших предписаний, касающихся cвидетельства о гражданстве рейха, гражданами рейха временно считаются подданные немецкой или родственной ей крови, которые при вступлении в силу Закона о гражданстве рейха обладали правом голоса на выборах в рейхстаг, или которым рейхсминистр внутренних дел по согласованию с заместителем фюрера предоставляет временное гражданство рейха.
(2) Рейхсминистр внутренних дел может по согласованию с заместителем фюрера лишить временно предоставленных прав гражданина рейха.
§ 2
(1) Предписания § 1 касаются также подданных с примесью еврейской крови (полукровок).
(2) Лицом с примесью еврейской крови (полукровкой) считается тот, кто в третьем поколении происходит от одного или двух чистокровных евреев – бабушек или дедушек, при условии, что он не считается евреем в смысле § 5 абзаца 2. Бабушка или дедушка однозначно считаются чистокровными евреями, если они являются членами еврейской религиозной общины.
§ 3
Только гражданин рейха, как носитель всех политических прав, имеет право голосовать по политическим вопросам и занимать публичную должность. Рейхсминистр внутренних дел или уполномоченная им инстанция могут сделать исключение в отношении допуска к публичным должностям только в переходный период. Вопросы религиозных общин не затрагиваются.
§ 4
(1) Еврей не может быть гражданином рейха. Он не имеет права голоса по политическим вопросам; ему запрещено занимать публичную должность.
(2) Чиновники-евреи после 31 декабря 1935 г. уходят в отставку. Если эти чиновники сражались во время мировой войны на фронте за германский рейх или за его союзников, они до достижения возрастной границы в качестве пенсии полностью сохраняют свои последние оклады, учитываемые при начислении пенсии; но их заработная плата не увеличивается по мере роста их рабочего стажа. По достижении возрастной границы их пенсия заново пересчитывается в соответствии с последними окладами, учитываемыми при начислении пенсии.
(3) Вопросы религиозных общин не затрагиваются.
(4) Служебные отношения учителей общественных еврейских школ остаются незатронутыми до нового урегулирования вопроса о еврейских школах.
§ 5
(1) Евреем является тот, кто в третьем поколении происходит как минимум от трех чистокровных евреев – бабушек или дедушек. Здесь применяется § 2 абзац 2 предложение 2.
(2) Лицом с примесью еврейской крови ("полукровкой") считается тот, кто в третьем поколении происходит от одного или двух чистокровных евреев – бабушек или дедушек:
a) тот, кто при издании Закона принадлежал к еврейской религиозной общине или был принят в нее позже;
б) тот, кто при издании Закона был в браке с евреем или вступил в брак с евреем позже;
в) тот, кто рожден от брака с евреем в смысле абзаца 1, который был заключен после вступления в силу Закона о защите немецкой крови и немецкой чести от 15 сентября 1935 г. (Рейхгезецблатт I, с. 1146);
г) тот, кто рожден от внебрачной связи с евреем в смысле абзаца 1 и появится на свет незаконнорожденным после 31 июля 1936 г.
§ 6
(1) Если в законах рейха или распоряжениях национал-социалистической немецкой рабочей партии и ее подразделений предъявляются требования к чистоте крови, которые выходят за рамки § 5, они остаются незатронутыми.
(2) Другие требования к чистоте крови, которые выходят за рамки § 5, могут быть предъявлены только с согласия рейхсминистра внутренних дел и заместителя фюрера. Если требования такого рода уже существуют, они отменяются с 1 января 1936 г., если не были допущены рейхсминистром внутренних дел по согласованию с заместителем фюрера. Заявление о допуске следует подавать рейхсминистру внутренних дел.
§ 7
Фюрер и рейхсканцлер может дать освобождение от предписаний Распоряжения по исполнению.
Берлин, 14 ноября 1935 г.
Фюрер и рейхсканцлер
 Адольф Гитлер
Рейхсминистр внутренних дел
 Фрик
Заместитель фюрера
 Р. Гесс
Рейхсминистр без портфеля
(Перевод с нем.: Л. Бённеманн.
Редакция перевода: Л. Антипова)
Первое распоряжение об исполнении Закона о защите немецкой крови и немецкой чести
от 14 ноября 1935 г.
На основании § 6 Закона о защите немецкой крови и немецкой чести от 15 сентября 1935 г. (Рейхсгезецблатт I, с. 1146) настоящим постановляется следующее:
§ 1
(1) Подданными являются немецкие поданные в смысле Закона о гражданстве рейха.
(2) § 2 абзаца 2 Первого распоряжения от 14 ноября 1935 г. к Закону о гражданстве рейха (Рейхсгезецблатт I, с. 1333) устанавливает, кого считать лицом с примесью еврейской крови (полукровкой).
(3) § 5 этого же Распоряжения устанавливает, кого считать евреем.
§ 2
К бракам, подлежащим запрету согласно § 1 Закона, относятся также браки между евреями и теми подданными с примесью еврейской крови (полукровками), у которых чистокровными евреями являются только одна бабушка или один дедушка.
§ 3
(1) Подданным с примесью еврейской крови (полукровкам), у которых чистокровными евреями являются двое из бабушек и дедушек, требуется для заключения брака с поданными немецкой или родственной ей крови или с поданными с примесью еврейской крови (полукровками), у которых только один дедушка или одна бабушка являются чистокровными евреями, согласие рейхсминистра внутренних дел и заместителя фюрера или же установленных ими инстанций.
(2) При вынесении решения следует, в частности, учитывать физические и психические особенности и свойства характера заявителя, срок постоянного проживания его семьи в Германии, его участие или участие его отца в мировой войне и другие моменты истории его семьи.
(3) Заявление на разрешение следует подавать в высшую административную инстанцию по месту проживания или пребывания заявителя.
(4) Порядок рассмотрения дела регулирует рейхсминистр внутренних дел по согласованию с заместителем фюрера.
§ 4
Не разрешается заключение брака между поддаными с примесью еврейской крови (полукровок), у которых чистокровными евреями являются только одна бабушка или один дедушка.
§ 5
Препятствия к заключению брака из-за примеси еврейской крови исчерпывающе оговорены в § 1 Закона и в §§ 2-4 данного Распоряжения.
§ 6
Брак также не может быть заключен, если в результате него можно ожидать потомства, угрожающего сохранению чистоты немецкой крови.
§ 7
Перед заключением брака жених и невеста должны доказать, что препятствий для заключения брака в смысле § 6 данного Распоряжения нет, предоставив свидетельство о пригодности к браку (§ 2 Закона о здоровом браке от 18 октября 1935 г. – Рейхсгезецблатт I, с. 1246). Если в выдаче свидетельства о пригодности к браку отказано, то допускается только подача жалобы в вышестоящую контрольную инстанцию.
§ 8
(1) Признание недействительным брака, заключенного вопреки § 1 Закона или § 2 данного Распоряжения, может иметь место только в результате подачи иска о признании брака недействительным.
(2) Для браков, заключенных вопреки §§ 3, 4 и 6, § 1 и § 5 абзаца 1 следствия не имеют.
§ 9
Если один из вступающих в брак является подданным иностранного государства, то перед отказом по заявлению в связи с одним из препятствий к заключению брака, указанных в § 1 Закона или в §§ 2-4 данного Распоряжения, а также перед отказом в выдаче свидетельства о возможности заключения брака в случаях § 6, следует получить решение государственного министра внутренних дел.
§ 10
Брак, заключенный в немецком консульстве, считается заключенным внутри страны.
§ 11
Под внебрачной связью в рамках § 2 Закона понимается только половая связь. Наказуемой согласно § 5 абзаца 2 Закона является также внебрачная связь между евреями и подданными с примесью еврейской крови (полукровок), у которых чистокровными евреями являются только одна бабушка или один дедушка.
§ 12
(1) Хозяйство является еврейским (§ 3 Закона), если еврейский мужчина является главой семьи или ее членом.
(2) Занятым в домашнем хозяйстве считается тот, кто в рамках отношений трудового договора принят в семью, или тот, кто ежедневно занят работой в домашнем хозяйстве или другой ежедневной работой, связанной с домашним хозяйством.
(3) Поданные женского пола немецкой или родственной ей крови, которые на момент издания Закона работали в еврейском домашнем хозяйстве, могут оставаться в этом домашнем хозяйстве в прежних трудовых отношениях, если к 31 декабря 1935 г. они достигли возраста 35 лет.
(4) Подданные иностранного государства, не имеющие в стране ни местожительства, ни продолжительного пребывания, под данное предписание не попадают.
§ 13
Тот, кто нарушает запрет § 3 Закона в сочетании с § 12 данного Распоряжения, подлежит наказанию, согласно § 5 абзаца 3, даже если он не является евреем.
§ 14
Преступления против § 5 абзацев 1 и 2 Закона в первой инстанции рассматриваются в большой палате по уголовным делам.
§ 15
Предписания Закона и Распоряжений по его исполнению, относящиеся к немецким подданным, распространяются также и на лиц без гражданства[4], проживающих или постоянно пребывающих в стране. Лица без гражданства, проживающие или постоянно пребывающие за границей, попадают под действие этих предписаний только в том случае, если они раньше имели немецкое гражданство.
§ 16
(1) Фюрер и рейхсканцлер может дать освобождение от предписаний Закона и Распоряжений по его исполнению.
(2) На уголовное преследование подданного иностранного государства требуется согласие рейхсминистров юстиции и внутренних дел.
§ 17
Распоряжение вступает в силу на следующий день после обнародования. Время вступления в силу § 7 определяет рейхсминистр внутренних дел; до этого дня свидетельство о пригодности к браку представляется только в сомнительных случаях.
Берлин, 14 ноября 1935 г.
Фюрер и рейхсканцлер
 Адольф Гитлер
Рейхсминистр внутренних дел
 Фрик
Заместитель фюрера
 Р. Гесс
Рейхсминистр без портфеля
Рейхсминистр юстиции
 д-р Гюртнер
(Перевод с нем.: Л. Бённеманн.)
(Редакция перевода: Л. Антипова)

Друзі, ось беремо підручник зі Всесвітньої історії, знаходимо параграф "Веймарська республіка" і читаємо - яка чудова, демократична, ну просто казка, а не республіка. А поганий дядя Гітлер зруйнував цю чудову республіку. Який жах. Автори підручника не кажуть нам чому погані дяді і тьоті німці підтримали "ізувера" Гітлера, чому "гади" так не любили милих і привітних "юден". Як же ж це зло сталося? Чому раптом "дойчланди" кинулися гнати "майбутніх жертв холокосту". Чи то біс вселився, чи що? Чому зруйнували так чудову і культурну Веймарську республіку? А давайте зануримось в атмосферу "чудової" Веймарської республіки за фото. 

Друзі, часто можна почути "про таємні плани євреїв по захопленню світу". Однак ті часи, коли вони були "таємними"вже давно пройшли. Народи в масі своїй стали настільки промитими, що скривати це немає потреби. І я це доведу.

Просто фото з паризького передмістя  Ліврі-Гарган, ліцея, що було відчинено 1919 року. Випускники різних років у Франції

Виявлено ксенофобів у шкільній програмі із зарубіжної літератури По камням струится Терек, Плещет мутный вал; Злой чечен ползет на берег, Точит свой кинжал. (М.Ю. Лермонтов)   Усім серцем підтримуємо боротьбу панів Красовицького, Мирського та Фельдмана із проявами ксенофобії в літературі, яку вони розпочали з роману «Чорний ворон» Василя Шкляра.   А проте хочемо зауважити, що крім тексту Шкляра в Україні популярні також твори інших авторів, які пропагують ксенофобію. Понад те, цих авторів вивчають у шкільній програмі із зарубіжної літератури, що згубно впливає на свідомість учнів та сприяє викривленому сприйманню світової культури.   Звісно, насамперед на думку спадають імена М.Ю. Лєрмонтова, який окрім писання ксенофобських віршів займався вбивствами представників кавказьких народів, а також Л.Н. Толстого, який теж брав участь у каральних війнах на Кавказі і у своїй повісті «Кавказский пленник» татар називає не інакше як «вонючие татары».   Але найбільш ксенофобським твором з усієї шкільної програми, безперечно, є роман «Айвенґо», який належить перу сера Вальтера Скотта.   Дякуємо панові Красовицькому за те, що показав приклад справжнього літературознавчого аналізу й дозволив нам у такий спосіб виявити ксенофобську сутність англійського класика Судіть самі: у розділі V автор вживає вираз «собака-єврей»; у розділі VII – принизливе «не більш як єврейка»; у розділі VIII – «саксонка чи єврейка, собака чи свиня»; у розділі XXXII – «єврей-собака», «як горбатого могила виправить, так єврей завжди залишиться євреєм»; у розділі ХХХІІІ – «підлий єврей», «клятий єврей», «хоч він і єврей, але зараз говорить правду»; у розділі ХХХV – «безбожник єврей», «лукавий єврей».   Сер Вальтер Скотт і в інших своїх романах припускався некоректних випадів, зокрема у «Квентіні Дорварді» проти циган, тому факт, що цього автора-ксенофоба включили до шкільної програми, викликає обурення всіх прогресивних літераторів.   Прохаємо пана Мирського, який пообіцяв розібратись у Європарламенті з тими членами Шевченківського комітету, які голосували за роман Шкляра, не зупинятися на половині дороги і примусити Європарламент розібратися також із М.Ю. Лєрмонтовим, Л.Н. Толстим та В. Скоттом, а також із міністром Табачником, який покриває ксенофобів у шкільній програмі, а насамперед – із видавництвом «Фоліо», що видає твори цих письменників. Зокрема, книжки Толстого та Лєрмонтова вже вийшли в його серії «Шкільна бібліотека української та світової літератури», а ксенофобський роман «Айвенґо» готують до видання найближчим часом. Пропонуємо також створити комісію для вичитки всіх історичних романів «методом Красовицького» та притягнення до відповідальності їх авторів і прихильників. Разом переможемо ксенофобію!