Третя імперія - Соціаліст (3)

Революція не позбавлена своєї філософії.

Матеріалістична філософія та матеріалістична концепція історії були дуже добре пристосовані до матеріалістичної революції.

Коли спалахнула революція - в Росії та Німеччині - це виглядало наче це був перший рік нової ери, котра з'явилася, щоб довести дійсність марксистських тез: а саме, що людське існування вкорінене у людській свідомості, а людська свідомість в свою чергу вкорінена в економічне існування.

Матеріалістичний світогляд антропоморфний. Він не лишає людині метафізики вище і поза собою, проте раціоналістично тащить його до низу, до того, що він вважає своєю реальністю. Це раціоналістична ера Просвітництва породила цю філософію. До цієї ери мислення людей завжди було космічним; воно находило своє обґрунтування в божественній справедливості і божественній святості. Це була свідомість духовної іманентності. Раціоналіст бачить в людині лише тварину. Гуманісти підкреслювали містичний зв'язок, що поєднує Творця та людину. Раціоналісти створили людину-машину, що живе автоматизовано, диво в багні. Творіння пояснювалось не через думку про Творця, а через думку про творіння і творіння зменшили до суми матерії, з якої воно складено і з якої воно живиться. Вегетативний ідеал Руссо, спрямований до філантропів, був лише сентиментальним штрихом. Французька революція поставила ці теорії на політичну пробу і зажадала "прав" для просвічених людей, навмисно базуючи їх на "фізичних потребах".

Німецька думка повстала проти цієї деградації людини. Німецькі уми подбали про духовне так само добре, як і про тілесні потреби людини і розвивали концепцію "Просвіти людської раси", якою вони хотіли знову відновити втрачену міць. Їхня інтерпретація нічого не могла зробити з механічним "прогресом", але пристрасно прагнула повернути людям ті ідеали, від котрих вони відмовились. Наша втеча від раціоналізму до ідеалізму сигналізувала, що наша увага була спрямована не на людські права, а на людське достоїнство. Більше ніж сто років тому Кант сказав: "Людина не може бути занадто високої думки про людство".

Але ця ідея була дуже піднесена для нас. Наступники Канта жили відповідно до ідей Канта так як вони могли і в цей період негайно послідували за ним і їм вдалося зберегти себе на достатньо високому духовному рівні. Але вони дуже легко задовольнилися своїм високим рівнем, якого досягли. Ідеалістична концепція історії стала занадто фамільярною, стала настільки сама собою зрозуміла, що втратила свою силу. Цим вона знову відкрила поле для матеріалістичної концепції історії, котра намагалася пояснити людське історичне існування крізь призму його економічних умов. Ця тенденція установилася негайно після Гегеля. Ідеалістична ідея еволюції тепер стала інтерпретована біологічно і Маркс поступив цілком логічно, коли взяв діалектику Гегеля, перевернув її "з ніг на голову", як він про це виразився, і відкрив "раціональне зерно" в "містичній оболонці", щоб потім заповнити оболонку матеріалістичним та революційним змістом.

Соціальні інститути в ті дні піддалися далекосяжним змінам. Велика індустрія розвивалася. Робітничий клас еволюціонував, підрядник перетворився на капіталіста.  Ера міжнародної економіки почалася в Англії. Їхній соціологічний феномен викликав увагу. Матеріалісти долучили до своїх задач прозорість, досвід, емпіричне спостереження, соціалістичну наполегливість і, певною мірою, також практичний науковий метод. В цьому полягає їхня міць, але й в цьому їхнє обмеження. Вони накопичували факти, проте не давали їм інтерпретацій. Учні Сен-Сімона переосмислили християнство, проповідуючи реабілітацію плоті і щастя на землі в маси. Але позитивізм приділяв настільки багато уваги людству в масі, що ігнорував індивідуальність людини.  Конт навіть був дуже близьким до того, щоб казати, що для нього "людської індивідуальності просто не існує"; "лише людство існує, всім своїм розвитком ми завдячуємо суспільству".

Матеріалістична концепція історії дебютувала як наука соціологія, спрямована на майбутнє, але застосована до сьогодення та пояснена минулим. Гегель навмисно поклав в основу історії історію держав. Матеріалісти поклали в її основу економіку. Пізніше Маркс заперечував, що він вважав "економічний фактор" як "єдиний вирішальний фактор" і марксисти відмічали, що серед суб'єктів, котрі заслуговують на увагу у майбутньому він висвітлював такі поняття, як "раса, нація і т.п.". Але ці запізнілі думки, пристебнуті до матеріалістичної концепції історії, не могли модефікувати чи змінити її сутності. Це було зайвим для Маркса та Енгельса намагатися латати діри своєї концепції з метою "уникнення непорозумінь". Матеріалістична концепція історії не визнає непорозумінь. Її значення полягає у послідовній однобічності, за допомогою якої вона продумана до самого кінця. Це масивна єдина структура, споруджена на полі історичної думки. Вона не може бути змінена. Вона може бути тільки повалена. Якщо б Маркс та Енгельс серйозно б продовжили лінію їхніх запізнілих думок, вони були б змушені визнати, що вся їхня уявна структура споруджена на фундаменті упереджень. Ми маємо судити про їхню будівлю за її фундаментом. Це одна система з багатьох - не єдина система, як стверджували Маркс та Енгельс - по-суті концепція одного дня, така ж ефемерна, як і період в який вона була народжена. Її автори були переконані, що вони збудували її на віка: що це пророцтво на майбутнє, соціологічна критика на сьогодні та філософська історія для вчора.

Дослідження думок Гегеля переконало Маркса, що "правові інституції і державні конституції не можуть бути зрозумілі ними самими, допоки не пояснити їх через так званий загальний розвиток людського ума, але його розвиток має своїм корінням матеріальні людські умови". Маркс побачив "економічний розвиток"  не як один зі звичайних людських розвитків, а як "на сьогодні найсильніший", "найбільш вирішальний", "найбільш оригінальний". Слідуючи за ним марксисти вважали, що держава, право, сила, увесь комплекс ідей, котрі в не-матеріалістичній інтерпретації визначались як людське пристосування до реальності, були по факту "суперструктурами", котрі люди будували на фундаменті  їхньої "економіки". "Сума умов виробництва" визначена і Маркс стверджував економічну структуру суспільства і формував "реальний базис, на якому всі правові та політичні суперструктури були зведені". Підводячи підсумки, він казав: "методи виробництва обумовлюють всі соціальні, політичні та інтелектуальні процеси в житті".Нічого не могло бути більш недвозначним.

Маркс намагався підтвердити свої тези посиланням на історію. В його випадку ця необережність розкриває  слабкість його теорії. Історія для Маркса тільки "історія війни класів". Він ретельно шукав в тих успішних епохах, котрі своєю найбільш героїчною могутністю спростовували його тези, якийсь тонкий зв'язок з грошима або "накопиченням багатств" чи хоча б з "надбанням сили". Він переконав сам себе, що такий зв'язок лежить у відносинах між кріпаком та паном, між містами та феодальними лордами і між монархами та їхніми баронами. Німецька аристократія у визвольній війні була для нього "найманцями Англії", тоді як відданість Торі "Королю і Конституції" є прикриттям для віданності до орендної плати за землю.

Це звісно ж незаперечно, що кожний період мав свій власний економічний феномен; що сама свячена з причин супроводжується менш свяченими проявами, що завжди були люди, партії та класи, базовими мотивами котрих був власний інтерес. Економічний фактор ніколи не буде усунутий з людських відносин; звичайно ми не повинні виключати його з уваги, але в той же час ми не повинні забувати, що це лише фактор, а не ціле.

Матеріалістична концепція історії не може вийти за рамки своєї області: матерії. Коли Маркс вторгається в інтелектуальні і духовні сфери, які він не помічав, тому що як матеріалісту йому було це чуждим, він звертався по допомогу до теорії тези, антитези та синтезу між матеріальним та духовним. Маркс запитував: "Що доводить історія ідей, крім того, що інтелектуальна продукція варіювалася з матеріальним виробництвом?". Це риторичне питання. Це питання, що є першопричиною? Що первинне: думка первинна, а матерія вторинна чи навпаки? Маркс взяв на себе роль творця. Але все ж що було первинним: сама людина чи його сила до дії, його сила створювати події та його сила дозволити подіям текти самим собою. Його думка, що первинною була людина. Маркс вважав, що це питання не потребує глибоких роздумів, щоб побачити, що "в залежності від обставин життя, в залежності від соціальних стосунків, в залежності від соціального існування, його ідеї, його погляди і концепції, коротше кажучи його свідомість, є мінливою". На нашу думку свідомість з'явилася першою і ця свідомість змінювала життя. Людина сама створює зміни, зважаючи на свої можливості. Це людина, яка творить історію, а не людина, яку творить історія. В економічній сфері не новий економічний порядок радикально змінює життя, а створені радикальні  зміни творять новий економічний порядок. Ідеї сили, права і держави не є "суперструктурами", що будуються людьми на фундаменті економіки, як стверджував Маркс. В цьому випадку все прямо протилежно: ідеї сили, права та держави є фундаментом, з якого виростає економіка. Історія не є незалежною від економіки, проте вона спочатку створює економіку і ця економіка залежить від історії. Первинними є історичні та політичні закони; економічні закони є похідними від них. Маркс був настільки одержимим економікою, що ігнорував нації, а індивідуальність він ігнорував ще більшою мірою. Маркс серйозно вірив, що держава була приречена, що історія розчиниться в економіці. 

Матеріалістична концепція історії робить свою першу помилку, коли вигадує, що начебто колись, коли умови життя були патріархальними, існувало бездержавне людське суспільство. Історія почалася з ворожих племен, які збиралися разом задля власного захисту. Матеріалістична концепція історії робить другу помилку, коли уявляє собі, що в майбутньому відродиться бездержавний суспільний стан. Економіка ніколи не зможе замінити державу, навіть у внутрішній політиці, не кажучи вже про зовнішню. Люди не можуть навіть бути нагодованими без уряду. Як можуть імпульси, пристрасті, воля, амбіції, таланти, діловитість націй бути регульовані і спрямовані без держави? Соціалізм вимагає бездержавного суспільства, але ігнорує необхідність уряду і вони закривають очі на існування націй.  Відректися від держави - це відректися від своєї національної історії. 

Маркс одного разу зазначив: людина повинна "довести на практиці" дійсність своїх думок. Матеріалістична концепція історії мала змогу перевірити свої думки на практиці.  Ми мали світову війну; серед усіх мотивів, що спонукали війну, насамперед це були політичні мотиви, мотиви держави, чи  права, чи справедливості-несправедливості, і лише в вторинними були економічні мотиви. Наслідком цього було те, що нам довелося випробувати мир, котрий в першу чергу був миром держави, права і несправедливості, і що ми пережили революцію, яка задумувалась як соціалістична, але скінчилася, залишивши нам існування держави: сильної держави для завойовників, безсилої держави для завойованих. Історія винесла вердикт для держави, коли зруйнована економічна система, далека від того, щоб привести до нового економічного порядку, була кинута напризволяще і опинилася зовсім не в змозі допомогти сама собі. Історія винесла вердикт не на користь Маркса, а на користь Гегеля. Наполеон колись сказав: "Політика це доля"; і він був правий. У тій мірі в якій ми будемо "економічними людьми", в тій мірі ми опустимося до найнижчого рівня людських думок, це найбільш жалюгідний рівень, на якому промовляється: "доля це економіка". Тут німецька думка - чи, якщо бути більш точним, думка висловлена у Німеччині - досягла свого найнижчого рівня. 

Давайте тут відзначимо, що думати у відповідності до законів, котрі знову і знову довели свою дійсність, це мати репутацію "консерватора", в той час, як відмовитися від самого себе заради очікувань, які ніколи не справдяться, це мати репутацію "прогресивної людини".