хочу сюди!
 

Ирина

41 рік, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Третя імперія - Ліберал (2)

2

Коли почалася Перша світова війна, західні газети рясніли заголовками: la liberte est en jeu (фр. Свобода на кону)! Це ввело в оману світову думку. Приватна думка перетворилась на загальну думку і оточила себе ореолом. Те, чого прагнули наші вороги не було свободою, а було владою. Кожний, хто розгляне питання неупереджено, зрозуміє, що в ліберальних країнах політична свобода не пішла на користь народам, які навпаки опинилися під контролем певних панівних класів. Що розуміють під свободою ці панівні класи, так це свободу і простір для своїх власних підступних інтриг. Вони досягли цього засобами парламентаризму, який їм забезпечує владу, яку вони прикривають конституцією і так званим народним представництвом. Це така собі маска, яку вдягає лібералізм, коли кричить: "свобода": маска, яку вони одягнули на початку війни. Це була перша зрада.

Коли наші вороги зрозуміли, що не можуть зламати нас у бою, вони почали заманювати у пастку наш народ. Вони хизувалися ідеєю прогресу, котру так легко сплутати з ідеєю свободи. Якби нації порівнювалися між собою своїми досягненнями, Німеччина була б поза конкуренцією і Західні країни були б посоромлені. Але з точки зору парламентських інститутів ми були відсталими. Німецький народ був впевнений, що його пригноблює наша Конституція. Пацифістські та анти-мілітаристські питання вийшли на перший план - тоді ще не можна було сказати, що ми потерпаємо економічно - і зовнішня політика була майстерно змішана з внутрішніми справами, з німецькою конституцією та навіть з пруським виборчим правом. Наші вороги оминали чіпати тему, окрім як з великою обережністю, про причини Світової війни. Вони затемняли справжню causa causas (лат. причина причин) - їхню політику оточення - вони затемняли малозначними та неістотними фактами актуальність проголошення війни і ігнорували той факт, що їхній союзник Росія в більшій мірі відповідальна за першу мобілізацію. З кожним роком їхнє красномовство зростало, в той час як війні не було видно кінця і Німеччина все більше страждала від її продовження.  Отруйні слова пролунали до нас із Білого дому: "Повинен бути мир без перемоги".

Це послання було адресоване народу, який не хотів війни і котрий не розумів, що все його майбутнє поставлено на карту. Німецький народ не був у згоді щодо своїх військових цілей, котрі ми могли сформулювати лише як досягнення успіху у війні, в той час як наші вороги були в повній згоді щодо своїх цілей, досягли секретних домовленостей між собою і говорили про них відкрито своїй публіці, вважаючи їх самоочевидними. Поведінка Німеччини демонструвала наскільки не готовою вона була до війни, вину за котру поклали на неї. І зараз вона побачила можливість повернути собі мир, яким би вона була задоволена. "Мир без перемоги" звучав прийнятно для народу з героїчною вірністю і почуттям обов'язку, котрий до цього часу потерпав від злиднів, страждав і втрачував свої здобутки. Вони вітали ідею, тому що мали почуття вродженої довірливості і сумлінності, котрі змушували нас завжди бути готовими приймати те, що наші радники - іноземні радники в нашому випадку - нам рекомендували як розумні поради, наче вони ніколи не могли бути нерозумними.

Безсенсова війна могла б ретроспективно набути значення, якби вона вела до консолідації націй, котра зважала на інтереси кожної нації і не була б грабіжницькою для деяких з них.  Наші німецькі демократи та ліберальні елементи нації перші потрапили в пастку і це відкрило шлях для інтриг, за рахунок котрих намагалися встановити мир у 1917 році. Ця сама довірливість була вдалим ґрунтом для Нордкліффської пропаганди, спрямованої до всіх незадоволених, зрадників та революціонерів, на всі соціалістичні, прогресивні та парламентські елементи, одним словом на лібералів, але тепер на не просто довірливих лібералів, а злочинних лібералів. Довірливість і зрада підготували ґрунт для подій 1918 та 1919 років: це те, що нам принесено повстанням, умовами перемир'я, здачею військового флоту; і найбільш болісним обманом було те, що ми повинні були визнати нашу вину за розв'язання війни. Це була друга зрада.

Пройшло небагато часу, як фундатор мирного договору, проявив себе як ліберал, котрим він і був. Слова: "Мир без перемоги" були сказані до наших спроб досягнення миру у 1917 році. Коли ж ми ступили на цей шлях, на котрий нас штовхали наші вороги, вони більше не повторювали цих слів. Ще менше вони були виконані після нашого краху у 1918 році, коли наші вороги досягли своєї мети. Здавалося б сьогодні вже байдуже, чи дійсно Вільсон вірив своїм словам, котрі проголошував чи він просто їх проголосив у той момент, коли зрозумів, що вони мають силу принести йому успіх та зробити можливою "війну з перемогою". Але ні. Це не питання байдужості, тому що воно містить в собі ліберальну настанову розуму. Це дивна і характерна риса ліберала захоплюватись ментальними резерваціями; ретроспективно формулювати мету, коли вже існує ймовірність її досягнення. Вільсон приніс у Європу свої власні амбіції та неймовірну впертість. Коли одного дня він опинився серед державних діячів, взята ним на себе роль посередника, виявилася неприємною для цих діячів, хоча попередню його підтримку вони вітали. Вона перетворилася на маніфест, аж ніяк не великий, він виявився неприступною вежею сили, як їм здавалося. Він був не з тих людей, які б так просто рятували світ. Він розумів, що як ідеали, так і політичні інтереси поставлені на карту, що його власний лібералізм та лібералізм американського народу був розбалансований. Він намагався досягнути компромісу. Якби лібералізм будувався на власних заявах, якби Вільсон - який відкинув пропозицію Папи Римського про посередництво і спирався виключно на Лігу націй - тримався своїх позицій, Перша світова війна могла б знайти засоби умиротворення націй. Проте не велися розмови про поступки Німеччині, якщо вона б поклала кінець війні через революцію, їй лише обіцяли слова: виборче право "вільних людей звільненої нації". Лібералізм все менше і менше говорив про ідеали. У Версалі торгувалися за дрібниці. Вільсон запобіг повному загарбанню. Сьогодні ми можемо лише жалкувати з цього. Він лише відклав неминуче. 

В деяких аспектах Вільсон проявив себе більшим лібералом ніж його англійські та французькі колеги. Він наполягав лише на одній речі: що всі інтерпретації, виверти та порушення законів мали бути прийнятими нами, як вияв застосування принципів на практиці. Лібералізм завжди спантеличує ліберала; може іноді він і приймає свої ліберальні принципи серйозно, але коли це не можливо, він задовольняється видимістю дотримання цих принципів. Завжди приходить такий момент, коли ліберал показує своє істинне лице і з холодною безпринципністю обирає найкоротший та найвигідніший для себе шлях досягнення своєї мети. Як це зробив Клемансо. Протягом всього його життя лібералізм був для нього лише питанням тактики; але кінець кінцем він перетворився на старого бульдога, який ні за що не втратить свою здобич. Так само як і Ллойд Джордж. Його лібералізм лежить в природному опортунізмі, котрий дозволяє йому грати  роль посередника і дає йому змогу підрізати свої вітрила при кожному бризі. Завдяки своїй безтурботності він долав всі перешкоди, підпорядковував все інтересам Англії і це дозволило йому повернутися додому переможцем. Проти цих двох людей Вільсон не мав жодного шансу. Він не міг завадити їхній перемозі. Його нечесність полягала в тому, щоб видавати себе за переможця. Це була третя зрада.

Мир не приніс світу свободу, а лише рабство: він не приніс навіть миру.

До цього часу державні діячі, які підписали мирний договір у Версалі, зухвало вихваляють свою роботу, як досягнення миру та прогресу. 

Це була зухвалість обманутих людей. Ті хто прийшов до влади після Версалю, зобов'язані цим відсутності принципів, яку вони видавали за принцип. Це нікчемний дарунок ліберала, який використовує ідеали задля досягнення власної мети, він використовує ідеали, щоб приховати власні корисливі мотиви.
5

Коментарі

14.02.13, 16:31

Ліберали просто розвели німців, і автрор на це натякає, боячись визнати це повністю.