хочу сюди!
 

Татьяна

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 38-70 років

Третя імперія - Соціаліст (6)

6

Безпосередній результат війни це те, що нації зі спадаючим населенням перемогли, а нації зі зростаючим зазнали поразки.

Справедливий мир обіцяли завойовники і урочисто його гарантували. Але переможці експлуатували мир, щоб нав'язати свою справедливість тим, хто її до цього і так мав.

Переможці не мали проблем із перенаселенням. Їхня країни надавали притулок всім, хто знав їхню мову. В доповнення до цього вони володіли землями, куди могли мігрувати їхні люди. Вони поділили глобус між собою. Коли світова "анексія" придбала потворне звучання і "сфера впливу" стала не менш підозрілим висловом, вони вигадали ідею мандатів і поклали їх на себе через Лігу Націй. В них не було достатньо народу, щоб володіти цими країнами і керувати ними повною мірою, або підняти їх на вищий рівень прогресу, сприяти якому вони вважали своїм своєрідним привілеєм. Проблема з населенням у переможців в тому, що воно в них стрімко зменшується.

Ми маємо визнати, що  Британія це нація підприємливого народу з великою колоніальною традицією. Вона включає в себе більше п'ятдесяти мільйонів англійців, шотландців та ірландців, на яких вони побудували свою англо-саксонську імперію. І зараз вони переживають труднощі - труднощі чисельності в основному - тому вони зараз відступають зі своїх віддалених позицій в Мурманську і Персії і схиляються до того, щоб різні концесії в Єгипті, Індії та Туреччині, поки вони звісно не знайдуть щось доцільніше, розумно перерозподілити або допустити до партнерства інших, але в кінцевому рахунку повстання та втрата територій покладуть край їхньому домінуванню в світі.

Франція також виявилася безпорадною, опинившись віч-на-віч зі своєю проблемою депопуляції. Вона марно прагнула на протязі останніх сорока років підтримувати своє населення на рівні сорока мільйонів. Вона мала величезні труднощі з репродукцією своїх білих громадян, через що туди увірвалися чорні французи з метою грабунку. Тим не менш вони також як і Британія, володіють половиною світу, котра дісталася їм як ціна за Світову війну. Проте егоцентричний француз ніколи добровільно не буде жити за межами Франції. Він віддає перевагу Парижу, де він заохочує іноземців приїжджати до нього і милуватися ним. Він не знає, яка насправді відстала і беззмістовна його держава, з її вимираючим населенням і її малими будиночками, в яких рантьє може процвітати, але ніколи йому не стати першовідкривачем. Франція не має достатньо людей, щоб зустріти виклики своєї старої держави, ще менш достатньо їх для того, щоб нести тягар праці у нових і віддалених країнах. Французи не колоністи і не імперіалісти; вони просто наглядачі за рабами в ті рідкі часи, коли мають силу. Вони не дбали про свої колонії, які здобули завдяки своєму Іноземному легіону, котрий зібрали з невдах усієї Європи,  вони лише примітивно грабували їх. На Рейні вони утримують африканські війська для використання їх проти німців, і ця країна, з населенням, що вироджується, домінує сьогодні над густонаселеними державами. Обов'язково прийде день - він має прийти - коли цей породжений парадокс, котрий створив Версаль, підійде до кінця.

Популяційна проблема піднімає голову там, де народ не має території, пропорційної їхньої кількості і відсутня можливість для цих людей жити за межами території, проблема існує там, де зростаюче населення змушене завозити продукти харчування та сировину для своєї індустрії з-за кордону.  Проблема населення не може бути ізольована; вона переростає в економічну проблему і потім в політичну: це проблема всіх блокадних держав. Проблема превалює серед тих націй, котрі в результаті війни втратили можливість вільно розпоряджатися своїми людськими ресурсами. Росія має достатньо території для своїх мільйонів, вона отримала доступ до своїх найближчих і найбільш важливих сусідів. Вона уклала угоду з капіталістами, запропонувавши західному капіталу економічні концессії, котрі загрожуть її суверенитету, в обмін на свободу торгівлі. Італія ж стала жертвою; поки вона намагалася керувати своєю еміграцією в Південну Африку, Алжир та Туніс увірвалися у її двері, щоб поглинути її зростаюче населення, так наче вони не належали Франції, яка вироджується.

Проблема населення об'єднує всі завойовані народи; і поки вона залишається невирішеною нації залишаться в суті своїй підкореними. Чи зможуть соціалісти нарешті зрозуміти той факт, що німецький передвоєнний імперіалізм був героїчною спробою вирішити проблему перенаселення? Він поклав край витоку з Німеччини. Це була тимчасова і недосконала спроба вирішення, кінець кінцем вона давала змогу значним верствам нашого народу продовжувати жити в Німеччині, котрих в іншому випадку ми би втратили. Це розвивало індустрію та торгівлю, даючи змогу більш ніж шістдесяти мільйонам людей знайти роботу в країні, котра в противному випадку мала б змогу підтримати не більше чотирьох мільйонів. Це сприяло розвитку техніки, що заощаджувала працю, котра парадоксально збільшувала зайнятість. Наші колоніальні володіння були доволі скромними, але ніш імперіалізм думав про розширення і збільшення: він думав про майбутнє.

Коли наш імперіалізм програв у війні, наш соціалізм програв її також. Перед тим, як наші соціальні проблеми будуть вирішені, мають бути вирішенні проблеми національні, і особливо головна проблема з них. Англійський робітник може жити, тому що володіння його держави мають достатньо потужностей для своєї національності; французи можуть жити, тому що мають більше землі ніж людей; Німеччина, Італія і всі Центрально-європейські народи не можуть жити, тому що навіть не знають де їм працювати і за що існувати.

Ера просвітлення просвітила нас в усьому, окрім життєвих умов людини. Цю бездіяльність зараз намагаються виправити запізнілими думками. Нео-мальтузіанство вчить нас, що кількість населення може бути доведена у відповідності з вільним простором. З характерною для німця відсутністю розуміння, Вільгельм Домс - котрий був одержимий проблемою перенаселення - розвивав ідею навмисного обмеження народжуваності, як культурного досягнення і знайшов естетичне підґрунтя для свого хрестового походу проти "числової експансії". Ненависть до людства в масі, змусила його зайти настільки далеко, щоб заявити, що набагато менше значення має те, кому земля належить, ніж те, як вона виглядає. Чи може бути щось більш огидне, ніж його бачення світу, як пам'ятника природи, чия мова есперанто?  Німецький імперіалізм повинен був зміцнити наш світ і у зовнішніх формах. Але результат війни змушує художника скромно звернутися до ремісничої роботи. Він перестає бути одним з розкоші у розкішній цивілізації. Він не повинен віддаватися марній надії, що він, який лише є продуктом історії, зможе творити історію сам.

Марно вивчати статистику, створювати наукові інститути популяційних проблем, щоб регулювати відносити між націями. Марно сподіватись, що інтернаціональний пацифізм зможе навчити нації досягати консенсусу. З часів Версаля ми знаємо, що такі сподівання є німецькою ілюзією. Зусилля, які ми докладали для вирішення наших економічних труднощів шляхом заснування поселень для колишніх солдатів і для безробітних і таким чином знищуючи інтенсивне дрібне сільське господарство, щоб звільнити місце для самих себе, заслуговують більш серйозної уваги. Поселення для колишніх військовослужбовців були натуральним пост-військовим феноменом, але вони були можливі в великих масштабах лише для переможців, не для завойованого народу, чия територія була вкорочена. Земельні поселення не були направлені на простий народ. Це приватне, найбільш корпоративне рішення для проблеми населення, але не соціалістичне рішення. В кращому випадку зусилля на вирішення були направлені на індивідуума, але не на націю.

Досвід цих земельних поселень довів, що ми не можемо зустрічати проблеми пів-мірами. Мова йде про національну свободу пересування, котра була в нас конфіскована. Було пораховано, що в нас ще є місце ще для п'яти мільйонів. Навіть якщо ця максимальна цифра є теоретично вірною, то практично і психологічно вона є фіктивною. Так може вважати людина атрофована, а не людина з заповзятливою вдачею. Ці пропозиції не дають рішення емігрантам і авантюристам. Людям, які не знаходять собі місця в країні, а хочуть подорожувати і побачити світ, перед тим як вирішать осісти. Земельні поселення в Німеччині це порада відчаю. Якби нам навіть і вдалося розселити наших людей в кожному куточку Німеччини, ми лише б створили Китай в Європі. І якби нам вдалося перетворити цей Китай в Європі на величезний заповідник ринку, ми змушені були б пожертвувати нашими найглибшими інстинктами: спонуканням до ризику, до покладення на себе тягару відповідальності, до перемоги. Ніщо після війни не дратувало нас так сильно, як факт того, що нам заборонили мислити масштабно. Хіба ми зараз не загниваємо у дріб'язковості?

Нео-мальтузіанство радить нам обмежувати нашу народжуваність.  Це не героїчне рішення. Перенаселення це задум природи. Природа і має вирішити цю проблему. Мальтузіанська максима: процвітання обмежує кількість потомства. Це не перспектива для нашого процвітання сьогодні.  Ми країна з надлишковим населенням у двадцять мільйонів. Еміграція заборонена пролетаріату; вона заборонена для нації. Це нам нічого не дає, але може зламати нашу силу. Наша остання надія зосереджена в нашому народі, він єдина основа нашої сили сьогодні. Наша раса складає близько ста мільйонів сьогодні. Можливо в майбутньому ми побачимо п'ятдесят мільйонів німців на віддалених землях і лише інші п'ядесят у Німеччині. Але цей розподіл передбачає величезний зсув населення, перепоною для якого є Версальський договір. Тим часом німці прибувають до нас з усіх кінців. Вони повертаються з конфіскованих і завойованих територій, вони повертаються з-за кордону. Їх вже не можна порахувати. Нова міграція невідворотна.

Німецька нація в русі. Її шлях заблоковано. Вона втратила свою орієнтацію. Вона прагне місця. Вона прагне роботи і не може її знайти. Ми перетворюємось на націю пролетарів.

Таким чином умови життя жорстко тиснуть на найбільш розумних, але вони мають силу цьому протистояти. Вони здатні стати лідерами, вони вказують на вирішення політичних проблем, національних проблем. Вони не думають про класи, вони думають лише про націю, про свій шестидесятимільйонний народ Німеччини. Маса в свою чергує стає політично свідомою, національно свідомою. Вони все більше і більше повстають проти тиску своїх кайданів; і чим більше вони розуміють правдиві причини свого рабства, тим більше вони повстають проти своїх тюремників. Їхнє перше повстання було направлено проти їхнього гнобителя, реального чи уявного, в своїй власній державі. Ніхто не може пророкувати нам, що щоб очистити наш шлях до свободи, нам треба зіштовхнути тридцять мільйонів німців проти інших тридцяти у громадянській війні. Не дивлячись на всі наші внутрішні конфлікти, їхні причини лежать в одній площині: вони лежать на зовні. 

Не є таємницею, що частка нашої крові тече у венах майже всього світу, так само у націях, що вироджуються, так як і у націях, що зростають. Вона поширює наші думки на зовні, вона поширює невгамовність, котра є нашою долею. Це буде означати наш кінець, коли чари старих націй - котрі радо намагаються приписати свій спокій нам - окутають нас. 

Ми не дисперсивний народ. Ми народ стиснутий, народ кинутий у в'язницю. І просторовий утиск, в який нас увігнали мов стадо є мірою небезпеки, яку ми являємо. 

Хіба не повинні ми заснувати нашу політику виживання на цій небезпеці?
7

Коментарі

113.01.13, 20:09


Дякую за відтворення національної
самосвідомості.

    24.02.13, 13:41

    породжений парадокс вже приходить до кінця, замість Франції скоро матимем марсельський халіфат.