Третя імперія - Соціаліст (2)

Маркс завжди застерігав від соціалістичних утопій. Але він говорив з таким надмірним упором, з яким люди відрікаються від певних якостей, котрі мають самі.

По факту марксизм має всі симптоми соціалістичної утопії. Маркс вірив, що пролетаріат є тою силою, котра зможе створити вічний двигун. Умовою, щоб це було логічно, має бути умова, щоб це було можливо. Але Світ вже є вічним двигуном. І Деміург не дозволяє, щоб хтось втручався у його справи.

Раціоналістична логіка має таке саме відношення до істини, як статистика до реальності. Вона включає все, окрім того, що є життєво важливим. Логіка переконує нас, що існує прогрес, але історія спростовує це. Людство завжди тягнуло на нові пригоди, не маючи впевненості у шляху, навіть не маючи цілей. Цьому духу ініціативності, котрий ставив перед собою задачі навіть не маючи жодної уяви щодо можливостей їх виконання, ми завдячуємо всім цінностям і досягненням історії.

Ми зводимо ці цінності та досягнення на ніщо, окрім розрахунку. Розумний мислитель хоче скоротити життя до сум в арифметиці, котрі мають давати коректну відповідь. По факту роль, яку грає розрахунок в історії надзвичайно малий. З кожної сторони ми обмежені незліченністю. Проникливі розрахунки завжди були такими, які дивляться поза очевидні факти, котрі можна зважити і виміряти, і вони завжди рахувалися з непередбачуваними чинниками. Розрахунок може бути дієвим по відношенню до незначних відрізків часу, коли особи та персони можуть бути виміряні.  Розрахунок має бути завжди готовий до непередбачених феноменів, котрі можуть зруйнувати найбільш ретельні підрахунки і викинути їх на звалище.

Марксистський розрахунок проведений добре до сімдесяти п'яти років чи близько того. Тепер він був розбитий вщент і зараз не існує жодного доктринера, котрий зміг би зібрати до купи уламки поглядів Карла Маркса. Маркс побачив, що ні позитивістська релігія Конта і Сен-Сімона, ні фантазії Кабе, Фурьє чи Отця Анфантена і навіть не соціалістичний критицизм Прудона не здатні принести радикальних змін у суспільне людське життя. Він вивчав історію революцій і зрозумів, що "сучасна міфологія", як він її назвав,  Свободи, Рівності і Братерства дійсно революціонувала політичні інститути, однак соціальні інститути залишила без змін.

Християнство не змогло реалізувати ідеї Христа або донести його ідеї до людства,  і дозволило, щоб ця сила була розтрачена у релігійних війнах. А що ж з тією доброчесністю, на якій Платон будував свою філософську державу? Це була держава побудована на рабстві. Платонівська доброчесність була навіть більш безсила ніж християнська віра. Протягом безлічі тисячоліть люди жили на Землі і зажди деякі були щасливі, а деякі нещасні. Не релігія, не гуманізм,  не політична прозорливість не могли усунути цю несправедливість. Ні духовний, моральний чи політичний вплив ще не зуміли переконати людей встановити соціальну справедливість. Провина лежить на самих людях. Вони не зможуть піднятися до розуміння. Плоть слабка і люди завжди думають в першу чергу про своє власне Я. Маркс задумав утримати людину від свого власного Я, спокусивши його слабкою плоттю. 

Як зробити суспільний стан, в якому кожному буде гарантоване його місце та процвітання? Як організувати соціалістичну революцію знизу? Як змусити сучасних рабів організувати нове, народне, економічне, спартанське повстання? Маркс уявляв собі проблему тільки ззовні. Він намагався без попереднього обговорення індивідуальності людини, базувати свої розрахунки на загальній людській природі та на людській жадобі. Він апелював не до їхніх сильних сторін, а навпаки до їхніх слабкостей і не думав, що "занапастить їхні душі", як він хвалився поза очима "всього світу", котрий він запросив до збагачення. Засновники всіх великих релігій звеличували вічне життя поруч з яким тимчасове життя було незначним. Маркс обрав інший курс, він апелював грубо і чуттєво до людського економічного інтересу. Його досягнення було хитрістю.

Деякі пророцтва збуваються. Були деякі люди, обдаровані чутливістю, настільки кмітливі, настільки проникливі, настільки далекі від норми, що вони перетворилися, так би мовити, на довірених осіб майбутнього і вони володіли силою, що дозволяла їм допомагати формувати майбутнє. Такі люди можуть дозволити собі пророцтва, але для цього вони мають бути фізично і ментально частиною народу. Маркс не був таким. Він був євреєм, чужинцем у Європі, який тим не менш насмілився втручатися в справи європейських народів. Він не був тісно пов'язаний з історією європейських народів; його минуле не було їхнім минулим і традиції, котрі визначало їхнє теперішнє, не були його традиціями. Він не жив з ними століттями, його почуття були інакшими, його думки були інакшими. Маркс може бути зрозумілий лише через його єврейське походження. Це не випадково, що він відображає риси Моїсея та Макавеїв, риси Талмуда та Гетто. Він на іншому полюсі від Ісуса, поки він стоїть на своїй стороні, як Іуда, котрий радіє зі зради свого вчителя. В усіх працях Маркса немає жодного слова про любов до людства. Навпаки на фоні зловісної пристрасті, його слова палають ненавистю, відплатою та помстою. Послання Христа було наднаціональним, через що воно було прийняте навіть народами Півночі. Послання Маркса було інтернаціональним, через що воно змогло ввести в оману народи Європи і бути в Європі на слуху. Він адресував своє послання пролетаріату, бо думав, що серед нього національні відмінності не існують. Він був євреєм і національні почуття були не зрозумілі йому; він був раціоналістом і національні почуття для нього були застарілими. Він ігнорував вищі стани Європи, тому що не належав до них і поняття не мав про цінності, які вони створили за століття і які передавали як дорогоцінний спадок своїм дітям, спадок, в якому він та його пращури не мали частки. Він відчував свою спорідненість з пролетаріатом. Він велів їм відректися усіх національних почуттів, які вони мали і відчути разом з ним свою декласованість. Йому не приходило в голову, що можливо націонал-соціалізм може бути прецедентом до всесвітнього соціалізму; що ці люди можуть жити лише, якщо живе їхня нація.

В цьому основа його серйозних прорахунків. Марксизм проголошував благословення, а бачив прокляття. Маркс поставив перед людством задачу у вірі, що "завдання ставляться тільки тоді, коли матеріальні можливості визріли до здатності виконання задач, або коли вони знаходяться в стадії визрівання". Але світова війна спростувала його розрахунок і революція, що послідувала за нею, затерла їх начисто. Марксизм рахувався з інтернаціональним пролетаріатом, але він не враховував світ таким, яким він є: з націями і конфліктами між націями. Марксизм розраховував на високорозвинену економічну систему, якою соціалісти мали замінити капіталістичний устрій суспільства. Але доктрина мислила тільки економічними категоріями і була безсила перед лицем первинних політичних необхідностей, котрих історія не могла ігнорувати.

Кожне дерево пізнається по його плодам. Так само із марксизмом. Секрет християнського впливу лежав у вічній дійсності його недосяжної досконалості. Маркс здійснив певний вплив на пролетаріат Європи, але обмежений в ступіні та короткий за тривалістю. Увесь дух Європи був проти нього, дух двох тисяч років, котрий не можна знищити одним розчерком пера. Марксизм мав вплив лише серед молодих націй, котрі не були впевнені у собі та своїх цілях, серед таких німців, котрі викинули за борт свої традиції, серед росіян, котрі відкинули їх. Але кінець кінцем і тут марксизм зазнав поразки. Він виглядав тріумфатором в ранні дні революції, але проходило небагато днів, як він входив в протиріччя з незгладими національними характерами і локальними економічними кондиціями кожної окремої країни. В Росії марксизм був змушений піти на компроміс з всесвітнім капіталізмом, в Німеччині він був змушений піти на компроміс з республікою, з демократією і з парламентаризмом, котрий панує тут зараз.

Замість прогресу він несе регрес. Війна залишила позаду переможні і завойовані нації, але всі вони перебудувалися таким чином, що сильно суперечить передбаченням марксистів. Маркс пророкував: "як тільки припиниться експлуатація однієї людини іншою, то експлуатація однієї нації іншою також припиниться". Війна показала в усій красі керівництво тієї країни, котру зображував Томас Мор, чиї мирні громадяни в своїх гендлярських інтересах влаштували бійню - чиї посадовці  підкуповували лідерів ворожих країн і підривали їхню мораль пропагандою - чиї жителі використали перемоги, щоб увести рабство і насолоджуватись миром без необхідності працювати, тому що їхні завойовані сусіди будуть працювати за них.

Отже той світ в якому ми живемо сьогодні це не світ Карла Маркса. Ми бачимо більше прорахунків марксизму. 

Марксисти не бажають визнавати ці прорахунки. Зробити це було б демонстрацією всіх причин, через які соціалістична революція провалилась як політично, так і економічно.