Третя імперія - Революціонер (2)

Революція має три аспекти: соціалістичний, економічний та марксистський. Тут ми спробуємо обговорити їх.

Понад тим вона має німецький аспект. Поки наш вулкан вивергає лише всеосяжні слова, догми і слогани зі свого кратера, ми зазираємо у глибину, де тече підземна ріка, котра намагається змінити свій напрямок: це могутня ріка німецької історії, котра намагається повернутися до свого джерела, з якого вона вийшла. 

Наша історія втратила свій шлях. Ніщо в нашій минувшині не мало успіху. Нічого сьогодні: нічого вчора: нічого - якщо ми подумаємо про минуле, про останнє покоління. Останній наш успіх відбувся під час встановлення Другої Германської імперії. Вона більше ніж простий імпульс до самозбереження, що змушує нас концентрувати думки на цій імперії, як на предметі одноосібного володіння, котрим ми ще можемо пишатися. Ми плекаємо її з політичного переконання: переконання, яке поділяють навіть ті революціонери, які в усіх інших випадках мають радикально опозиційні погляди до всього німецького, але які чіпляються за ідею імперії, як за свій якір. 

Всі великі ідеї прості, проте їхня реалізація є складною. Це саме було і зі встановленням Другої Германської імперії. В ті дні ми все-таки мали справжніх державних мужів. Один з них насмілився відіграти роль Долі. Бісмарк подолав усі опори: опір status-quo в Європі, положень Свяченого союзу та Рейнської конфедерації, опір різноманітного спадку 1848 року, опір упертого німецького темпераменту, котрий часто був ворожий до власного інтересу. Бісмарк вичікував сприятливий момент: коли він не приходив - він створював його. Йому потрібні були приводи; коли вони не з'являлися самі, вони створювались ним. Він змушував обставини служити йому. Коли прийшов час для імперії, Бісмарк довів її до народження. Він перетворив схеми теоретиків та мрії романтиків у дійсність. Він був достатньо проникливим, щоб побачити силу та якість німецького народу: його працездатність, його слухняність, його відданість - він вважав, що народ занадто добрий, щоб бути політично неповноцінним, щоб належати до найменш успішних народів серед всіх націй. Він хотів перетворити німців на велику націю. Об'єднання Німеччини спричинило судому німецького характеру. Світ, який буде пізніше проти нас визнав об'єднання без жодних застережень і з симпатією. Бісмарк зробив свою справу.

Однак справа Бісмарка зазнала краху. Він не знайшов того, хто зміг би прийняти його тягар. Його темп був настільки швидкий, що мало хто міг за ним встигнути. З моменту нашої поразки ми усвідомили правду: Бісмарк хотів здійснити зміни для реалізації котрих потрібні століття за період одного людського існування, але потрібен час аби ідеї, що лежать в основі цих змін, дозріли: Німецький альянс, Митний союз, Південнонімецька конфедерація, Германська федеральна імперія. Ми зрозуміли це занадто пізно, ми пізно зрозуміли, що він не залишив після себе нікого, хто міг би продовжити його політику або дипломатію. Потрібно усвідомити причину цього. Причина не в Бісмарку, причина в німцях, котрі не були Бісмарками. Ознаки виснаження були очевидні вже в часи зародження імперії. Наш занепад має своїм джерелом духовне виснаження.

Сьогодні Німеччина немає мрії. Раніше вона мала мрію: майбутнє об'єднання. Сьогодні ця мрія здійснена, а здійснені мрії мають тенденцію породжувати анти-кульмінацію, певну млявість, якщо немає стимулів для подальших досягнень. Ми більше не маємо прагнень. Ми спочиваємо на лаврах. Ми перетворилися на матеріалістів в матеріалістичній ері. Як нація ми не брали участі у духовному та політичному русі століття. Ми залишили політичні мрії іншим народам, які плекали національний містицизм з думок про реванш, або ставали жертвами смертельного іррединтизму, або, як англо-сакси, вірили у свою вищість, або марили пан-слав'янізмом. Всьому цьому ми могли протиставити лише зношену мрію: упевненість в тому, що перемога вже здобута. Ми були задоволені нашим сьогоденням і нашими здобутками в економіці. Ми запозичили романтичний ідеалізм і розвинули його в імперіалізм,котрий не мав коріння в нашій власній мрії. Ми не надали цьому імперіалізму жодного національного характеру в наших твердженнях про єдину народність, метою котрих було збільшення території для все більш зростаючого населення. Ми не виправдали його і поступово призвичаїли світ до визнання того, що політична сила повинна логічно випливати з нього як наслідок. Ми голосно кричали про наші здобутки, але в той же час залишалися аматорами в політиці, нерішучими, недієвими та непослідовними ділетантами. Тим часом ми дозволили мріям наших опонентів зрости і навіть не могли або не хотіли зрозуміти, що вони будують систему проти нас, котра готувалася для того, щоб нам перешкодити, нас оточити і зруйнувати нас. Якими людьми ми стали перед нашим крахом! Закляклі, скам'янілі чоловіки, котрим не вистачає стійкості, надміру дисципліновані, заплутані у бюрократизмі, уся гнучкість була втрачена!  Якою була ера, таким був і Вільгельм ІІ: механізований, охоплений бюрократизмом,  а до того ще хвалькуватий, бідний з усім своїм благополуччям, потворний у всіх своїх проявах: це ера була приречена на крах з того самого дня, коли сама змела усі свої успіхи.

Створення імперії здійснило наші мрії. Але після створення імперії все пішло не так.  Лише одна наша традиція була збережена в недоторканості: військова та стратегічна традиція. Саме тому у Першій світовій війні ми виграли кожну битву. Однак на політичних полях ми втратили все. Це відбулося через духовну млявість нашого покоління. Блискучий хист наших великих генералів не допоміг нам у війні, бо йому не вистачало основи: уяви, досвіду, тактики, сили керувати обставинами. Так само і після революції ми залишися під чарами епохи Вільгельма ІІ, нездатних аматорів та боязких невігласів. Політики, що прийшли до влади після революції мають ті самі вади, як соціалісти, так і демократи. Цими злими чарами були окутані як Канцлер перемир'я, так і Канцлер мирного часу. Все стало жертвою все того ж руйнівного духу. Всі їхні починання зводились нанівець. Тим не менш вони були вперто впевнені, що роблять все правильно, хоча робили все не правильно. Всі їхні добрі наміри не мали користі. 

Все відбувалося не правильно; коли ми намагалися взяти справу у свої руки, все розвалювалося під нашими пальцями. Ми ніколи не могли знайти правильні слова під час політичної кризи. Ми приймали рішення або зарано, бо занадто пізно, проте ніколи вчасно. Отже це було до війни, під час війни, це продовжилося під час революції і так залишилося після революції. Вся нація зараз окутана цими злими чарами, котрі, здається, розвіються тільки з плином часу разом із відмиранням нашого останнього покоління, зі смертю кожної люди, що належить цьому поколінню. Кожен новий чиновник приносив нам розчарування. Але коли він зникає з історичної сцени, однією перешкодою стає менше. В останні роки ми маємо їхнього жахливого спадкоємця! Час не на нашому боці, однак ми маємо дозволити текти цій стомлюючий процедурі природнім курсом. Перед тим як покоління, що відповідальне за це, буде усунуто, перед тим як нове покоління зможе взяти все в свої руки, перед обличчям всієї нації стоїть виклик необхідності прийняття нових рішень. Коли ж обставини сприятимуть відродженню великої германської нації? 9 листопада не досягне цього; щонайбільше революція проторить йому шлях. Відродження, коли воно відбудеться, має черпати енергію глибше - з автентичних німецьких джерел. Чи тоді ми відкриємо знову німецький талант, рішучість та дієвість?

Хтось, колись, десь прирік нас на загибель, проголосивши: "Все це покоління приречене!". Ця формула все пояснює, зокрема чому все що ми робимо і що ми зробили зазнало краху. Це прокляття вчепилося в нас.

Принаймні це має вилікувати нас від ілюзій, яким ми завжди схильні піддаватися, вилікувати нас від опортунізму, який змусив нас охоче погодитися з таким станом речей, котрий був нам нав'язаний, вилікувати нас від оптимізму, котрий змушував нас бачити в цьому нещасному німецькому світі "найкращий світ з усіх можливих". Це був виклик. Він відрізає нас від примарних сподівань, він запропонував нам єдину можливість, єдиний вихід і це не можливість знайти потрібні фрази. Одна річ і лише вона зможе нас врятувати: духовне переродження людей: еволюція у нову расу німців, котрі змогли б відновити все те, що ми зруйнували.

Люди, котрі вже належать до цієї нової раси є справжніми революціонерами. Людина котра ще досі говорить про можливість досягнення "взаємопорозуміння", хто досі визнає положення Версальського договору , не є ним. Вона є переходом між покоління, що відходе і поколінням, що йде йому на зміну. Справжній революційний дух, котрий вривається в нашу долю, не може буде знайдений у цьому перехідному поколінні, лише в поколіннях грядущих.

Справжній революційний дух, на котрий ми чекаємо, не пов'язаний із заколотом,котрий відбувся перед цим; це революція духу в нас самих і проти нас самих.

Наша революція тільки починається. Заколот, котрий знищив нашу державу, був лише передвісником; наша революція почнеться з воскресіння наших душ. Це буде повстанням нової ментальності і нової свідомості.  Це наша доля.