Відомий актор, народний артист України Богдан Бенюк є одним із облич націоналістичної партії «Свобода». Він є другим номером виборчого списку «Свободи» на парламентських виборах. У партії Богдан Бенюк відповідає за зв’язки з українцями за кордоном і має намір займатися цим у парламенті.
– Пане Бенюк, на минулих парламентський виборах Юлія Тимошенко казала, що «Свобода» – це технічний проект регіоналів. Олег Тягнибок до суду на неї позивався. А на цих виборах у вас з опозицією ніби все гаразд – навіть узгодили кандидатів по мажоритарних округах. Завдяки чому ви налагодили відносини з опозицією?
– З приводу цього, на жаль, сумного випадку можна було б і зло пожартувати. Але ми ж розуміємо, де зараз Юлія Володимирівна і, мабуть, згадувати її в такому стані й погані якісь слова казати не хотілося б. «Свобода» ніколи ніякими технічними речами не займалася і не була ніяким технічним виборчим учасником будь-яких виборів. «Свобода» займає свою нішу і пре свого плуга довгі роки. Ми займаємося лікбезом, ми тлумачимо свою позицію, ми навчаємо націоналізму – любові до своєї землі й повертаємо ідеї, які завжди притаманні українському народу. Але ми розвиваємося по гіперболі і розуміємо, що буває або якась висока точка, або низька.
– Але все таки на минулих виборах у вас був конфлікт. Завдяки чому ви порозумілися зараз?
– У цьому конфлікті роки показали, хто був неправий. Був неправий той, кого зараз, на жаль, не зареєстрували в кандидати, які зараз ідуть однією колоною з нами. А що ж таке сталося, чому ці колони стали дві? Це буде цікаве запитання.
– Ви ідете не ворожими колонами?
– В принципі, це так, тому що на даному етапі «Свобода» мусить знаходити тих людей, які мають схильність і речі, які найближче пристосовані до нашої політичної програми. І тому ми зараз маємо колону одну, яку очолює ВО «Свобода» і другу колону, яку очолює ВО «Батьківщина», до складу якої входять 7 партій. І ми разом зараз накрили мажоритарні округи і наші є 35 округів, які належать «Свободі», всі решта – 190 округів – належать 7 партіям, які входять до складу ВО «Батьківщина». І ми не хочемо зараз, і не коментуємо, хто є в списках «Батьківщини», бо розуміємо, що кожна партія відповідає за своїх членів партії. Слава Богу, «Свобода», скільки ми вже років є в політиці, ніколи не попадалася на тому, що в нас є тушки, свині, ще якісь там речі.
– Поки що ми вас не бачили в парламенті.
– Але вже бачили в обласних керівних органах. І тут дуже важливо, що в структурах обласних не було тих проколів, які були раніше в будь-якій партії, починаючи від Партії регіонів і закінчуючи комуністами.
– Ви сказали, що навчаєте виборців любові до батьківщини. А ви свідомі того, що влада за допомогою вас лякає електорат? Скажімо, ваш однопартієць зі Львова Михальчишин казав, що армія Степана Бандери перейде Дніпро і наведе лад. Я не знаю, чи злякалися регіонали, але вони надали цьому випадку великого розголосу. Хоча жодної «армії Бандери» немає – вона тільки в уяві вашого однопартійця існує.
– Я Вам скажу, чому прозвучала з його уст, на мою думку, така фраза. Бо, як Ви пам’ятаєте ті вибори, то Партія регіонів, м’яко кажучи, забрала, а вірніше кажучи, вкрала, не дала всі реальні цифри, які були пов’язані з виборами. І тому наші представники є тільки у восьми областях, а немає їх там, де вони повинні були бути. Із тих відсотків, які в нас є, у нас вкрали половину цих всіх голосів. І головне – якби Партія регіонів говорила не про фрази Михальчишина, а про свої вчинки, які вони роблять і як вони займаються фарисейством по сьогоднішній день. Їм же треба весь час знаходити нові теми, щоб, як кажуть, червоним прапором махати перед очима бика.
– Власне, вами і лякають.
– Та хай собі лякають! Але ми знаємо, що націоналізмом, націоналістами, «махають» самим вченням неправильно. Бо в нас неправильно ще з радянських часів трактується вчення патріотизму. І в нас воно, як ви кажете, своєрідна лякалка. Але ті люди, хто українці є по духу, вони розуміють, що це – не лякалка, а дійсно справжній патріот є. І в Польщі справжній патріот є, і в Росії… Справжній патріот повинен бути в Україні й не боятися цього слова, яке називається патріот.
– Ви свідомі того, що на виборах 2015 року Віктору Януковичу був би ідеальним опонентом саме Олег Тягнибок? Для нього Тягнибок – це як для Кучми у 1999-му Симоненко – така дуже зручна загроза.
– Я б дуже зрадів, якби до цих двох колон, які зараз ідуть на вибори, в 2015-му році на президентських виборах додалися ще б пару колон, які б підтримали і вибрали єдиного кандидата Олега Тягнибока. І повірте, це – не смішні якісь речі, не фантастика. Це є ті речі, які можуть бути реальністю.
Колись, коли мені Президент Янукович після місяця перебування на посаді дав орден «За заслуги» ІІ ступеня, багато газетярів мені казали: а що ж це ви таке зробили? Я відповідав: орден ІІІ ступеня я отримав від Президента Ющенка, орден ІІ ступеня – від Президента Януковича, а орден І ступеня я отримаю від Президента Тягнибока. І ці речі всі можуть бути абсолютно реальними, коли тільки національно свідомий буде народ України.
– А Вам не здається, якщо в другий тур виходять Тягнибок і Янукович – це стовідсоткова перемога Януковича, а не Тягнибока?
– Ми можемо з вами теоретично зараз сидіти і виголошувати, що й кому буде здаватися, а над нами є та сила, яка називається Господь Бог. І іноді так стаються обставини в житті, що ми з вами, якими б ми не були цікавими сценаристами, навіть придумати не зможемо, як повернеться життя.
– Але ми можемо передбачити вибір пересічного виборця на Півдні, Сході, на Заході, в центральних областях України. Тобто, ми знаємо симпатії, антипатії.
– Ви бачите, як завалилася симпатія та підтримка, яка була в Ющенка і до чого вона скотилася? І так само зараз котяться у прірву симпатії до Президента нинішнього. І думаю, що будуть таки нові люди, обов’язково повинні з’явитися ті нові люди, які будуть претендувати на цю посаду, яка дійсно повинна об’єднати весь народ України і стати президентом українським, а не бути по духу абсолютно не українцем і очолювати цю державу.
– Тобто, така перспектива не видається Вам тривожною, що Тягнибок може зіграти роль Симоненка?
– Абсолютно! Бо тут залежить від тих людей, які говорять цю фразу. Бо є люди, які ставляться і до Президента одного, і до кандидата майбутнього, що він має бути таким, таким... А яким він має бути? Цього ніхто не знає. До 2015 року може змінитися ситуація. З жовтня місяця, коли ми з’явимося у Верховній Раді й очолимо більшість, а я сподіваюся, що так воно буде, що, власне, оці технічні партії, які на чолі з пані Королевською тощо, не будуть мати більшості. І тоді ми зможемо імпічмент зробити Президенту і помінятися може ще набагато швидше, ніж чекати 2015 року.
– Ющенко, не маючи успіхів у вирішенні соціальних питань, наведенні ладу в країні, педалював тему мови та історії. На тлі загальних негараздів це мало здебільшого негативний ефект…
– Він їхав з цими питаннями на коробці-автомат, він пересів із ручним важелем, але забув щеплення витискати. А це дуже важливо, коли ти їдеш на коробці не автоматі, а на механіці – треба щеплення витискати! Якби він педалював питання мови, то в нас сьогодні б питання російської мови як другої державної не стояло б ніяк, і регіональних мов.
– Теперішня влада теж не може похвалитися якимись явними покращеннями і розіграла мовну карту.
– Вдало. Браво!
– Покращень немає, але мовне питання розігране. Якщо ви станете більшістю в парламенті, і знову порушите цю тему тільки з точністю до навпаки – знову буде нескінченна мовно-історична дискусія? А питання інші будуть на маргінесі?
– Ті питання, які зараз вирішувала команда на чолі з Януковичем і на чолі з Прем’єр-міністром, треба повернути. Багато є питань, які треба відразу, одним махом скасувати. І тоді стане все на свої місця. А далі займатися зовсім іншим питаннями, які пов’язані з економікою. І це дуже є важлива річ.
Тільки ми приходимо до Верховної Ради і матимемо більшість, і, якщо Бог дасть, спікер парламенту буде від нашої партії або від наших колон – тоді можна сказати, що ми скасуємо ті речі, які останнім часом ухвалював і Президент, і Кабінет Міністрів. І будемо починати економікою займатися. Бо чому ці питання піднімаються дражливі? Для того, щоб відвести увагу від економічних питань. Якщо подивитися, що в селі робиться, як живуть люди, яку зарплату маємо… Ви бачите, що зараз роблять комуністи? Вони – фарисеї першої марки. Неймовірно гарно. Будучи при владі, довести країну разом із Партією регіонів до ручки, а тепер взяти повісити біг-борди і на кожному кроці казати, що вони хочуть повернути народу країну. Хіба ж це не фарисейство? Вищої марки! Тільки комуністи здатні на таке на чолі із Петром Симоненком. І ми пам’ятаємо, як з мовним питанням вони поступили. Знову ж першу скрипку відіграли хто? Комуністи!
– Чому? Ні Ківалов, ні Колесніченко – не комуністи.
– А з’явився дуже важливий диригент, перша людина у світі. Ви знаєте хто перша людина у світі, якого з раю вигнали? От, Адама вигнали і зараз – на мовне питання. Мартинюк сам зробив, що потрібно було зробити.
– Чим займається Богдан Бенюк у Київській міській обласній раді та що планує робити в парламенті?
– У Київській міській обласній раді я в комісії з культури. І там досить багато питань є, тому що культура в Київській області має проколів мільйон: від того, що бібліотеки не забезпечуються – ні комп’ютеризації, ні книжок українських немає, ні інструментів немає, театр немає фінансування, музеї і багато інших закладів. І тому там величезний обсяг роботи. Але в принципі те, що вирішує комісія, очолює цю комісію Михайло Поплавський і, як ми розуміємо, фінансування цієї комісії майже дорівнює нулю… Так що, цими питаннями я займаюся.
А коли я буду у Верховній Раді, то я б не хотів бути в комісії з питань культури. Є комісія, яка займається закордонними справами і там, мені здається, повинен бути представник, який буде займатися українцями за кордоном. Немає такого представника в нас і такої комісії, а треба, щоб було. Тому що я займаюся зараз українцями за кордоном. Підтримуємо ми школу українську в Празі, і не тільки там, бо в нас є шкіл у світі дуже багато. І прагнемо до того, щоб молоді люди, які живуть там з батьками, щоб вони обов’язково поверталися додому. Обов’язково треба їх стягнути назад додому, щоб вони не загубилися на просторах не тільки Європи, а цілого світу.
– Ющенко обіцяв зробити нові робочі місця, на які повернуться з Європи. Не вдалося.
– Не треба про Ющенка зараз, бо він не сидить з нами за столом. Згадувати його – це все одно, що зараз згадувати якісь прізвища, яких було багато в історії нашого народу.
– Давайте тоді згадувати Богдана Бенюка. Ви – політик від націоналістичної партії, але ролі граєте…
– Комуністичні? (сміється)
– Не сказав би комуністичні, але такі, які національно-свідомому глядачеві не подобаються. Зокрема, був такий російський фільм «Кандагар», знятий у 2000-ні роки, в якому Ви зіграли борт-інженера українця Вакуленка. Національно-свідомий глядач негативно сприйняв цей образ.
– Ви не сказали цьому національно-свідомому глядачу, що там події відбуваються 1995 року, які були реальні події. Але мушу Вам сказати, хай почує зараз національно-свідомий наш глядач, що в Росії зараз проживає величезна наша українська діаспора.
– Це третя етнічна група в Росії – після росіян і татар.
– І що ця етнічна група робить? Вона проявляє якусь ініціативу з приводу своєї незалежності там? Вона проявляє якісь речі?
– Судячи з того, що заборонили судовими рішеннями українські товариства, то щось вони проявляють.
– Певна частина проявляла. А зараз ми розуміємо, що там всі ці керівні органи, які зараз очолюють нашу українську діаспору на чолі з багатьма артистами, вихідцями з України, які є абсолютно аполітичні – їм байдужа доля України. Вони Україну вважають просто областю великої Російської Федерації. І тому переважна більшість таких наших українців живе в Росії і тому цей Вакуленко, якого я грав – він з когорти таких людей, які по сьогоднішній день живуть в Росії і процвітають. А якби там були такі патріоти, які б не робили цього, то було б і життя зараз інакше, і ситуація була б зовсім інша. І тому запитання яке ви ставите – знов теоретичне. І хто там із патріотів любить, хто не любить?
– До Вас однопартійці не мали претензій за цей фільм?
– Мали. Мали такі, що я зараз – другий в списку, після Олега Тягнибока (сміється).
– Тобто, цю Вашу роль схвалили на художній раді партії «Свобода»?
– Справа в тому, що в цих роботах, які ми ведемо, кожен по своїй професії, ми не робимо якихось таких антипартійних речей, які б треба було розбирати на з’їзді партії. Позаяк я є слухняний партієць, то я виконую ту роботу – і свою, і як заступник Олега Тягнибока. А те, що я роблю як артист, то я роблю також непогано. Бо багато однодумців-патріотів, як ви кажете, вони мене люблять як артиста.
– Ви зіграли українця, який не всім сподобався. Остап Ступка в російському фільмі «Ми з майбутнього 2» грав бандерівця дуже несимпатичного. У російському кіно затребуваний такий негативний український типаж?
– Мушу сказати, що нам, українським акторам, треба бути дуже обережними, коли тебе запрошують кіностудії, які є неукраїнські і які знімають, наприклад, про історію України або персонажів, які пов’язані з Україною. Бо ми розуміємо, що кінематограф сусідньої держави спрямований на те, щоб не існувало кіно українського – раз, не існувала українська держава як незалежна – два, і щоб вона була абсолютно спокійним сателітом, який не мав би кордонів, як це було при Радянському Союзі – три. Артисти повинні бути свідомими людьми, громадянами і, в першу чергу, займати позицію свою як незалежна людина. Якщо вони такі є, то вони повинні ці речі розуміти.
Ці проколи, про які Ви сказали, в тому числі й мій фільм – бо я знаю ситуацію, яка там була на самому початку, і знаю той сценарій, який був тоді, коли я його читав, і знаю про того персонажа, якого я мав грати, який він мав бути, а потім який він став – то вже інша справа. І тому нам треба бути дуже обережними з цими речами і намагатися не влазити у ці фільми. Але якщо вже там така робота, що кожен артист хоче зіграти, то треба просто робити вибір уже тоді. А вибір такий: або ти на боці громадянства, або ні. Але в принципі, це ще й не вина артистів, бо якби точно визначилася наша країна і якби ми точно знали орієнтир політичний, куди ми йдемо і що ми робимо, то таких речей ми б з вами зараз не розбирали.
– Демонізація українців відбувається все-таки в закордонному кіно чи ні?
– Демонізації відбувається і не тільки в росіян. Демонізація українців відбувається і в Німеччині, і в інших країнах. Час від часу такі речі виникають, але тільки тому, що ми не до кінця маємо точну свою позицію. Від того, що ми не маємо своєї позиції, відбуваються такі речі.